Читати книгу - "Пісня Алабами"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Я полечу мов птах, полечу задля тебе, якщо ти мене кохаєш.
— Ну то лети.
— Не вмію я літати, та все-таки кохай мене.
— Бідолашне дитя, у нього немає крил…
— Невже так важко мене кохати?
Зельда Фітцджеральд, «Подаруйте мені цей вальс» Непоправне1924, липень
Мені подобається небезпека… прірви… подобається кидати жереб, поставивши на кон усеньке життя, і я навіть не чекаю, аж коли усе це скінчиться цілковитою руїною. Люблю губити себе, як трапиться нагода. І це моя сутність. Ніщо не зцілить мене від цього.
Хлопці — ох, ці хлопці! — не люблять, як їх випереджають на перегонах. Та й у всьому іншому теж. Я, дівчина, стала для них зіркою: першою була в басейні, та й на біговій доріжці теж перша. А на роликових ковзанах стала чемпіонкою графства. Таллула не відставала від мене. Варто було поглянути, як ми спускаємося вулицями Перрі-Гілл-стріт і Сейр-стріт-гілл або піднімаємося схилами, учепившись іззаду до ваговозів або до бамперів легкових авто. Пішоходи репетують, авто сигналять, бліді від жаху водії сваряться на нас, перелякано наглядаючи, як два дівчиська по сорок кілограмів вагою кожне обганяють їх, немов дві несамовиті відьми на мітлах. Та наш галас тоне в загальному гаморі. Тиждень за тижнем ми туго затягуємо ремінці наших ковзанів, щоб гнати іще швидше, гальмувати якомога пізніш і витинати карколомні віражі.
Літун регоче: «Та ти була справжнісінькою паливодою!»
Я була Суддівною, та як це пояснити тому, хто не знає Алабами?
Я так шкодую за тим літуном. Казати можна що завгодно. Та думку не завжди можна одягнути у слова. А думка, ось вона: то був чоловік, якого я так чекала. Найвродливіший чоловік на Узбережжі. Найвродливіший чоловік, і з його ребра мене створили.
Голосіть, голосіть! Ви лишилися самі! Самісінькі!
Та хатина, де ми ото мешкали, видавалася мені могилою. Мавзолеєм на березі, в який ми із Жозом залізли й умостилися на катафалці — на понищеному матраці, що став свідком єдиної на світі пристрасті. У тій хатині, яку наскрізь пронизував вітер, нічогісінько не було. Тільки пачка сірників, щоб розвести багаття для барбекю на березі, та ще дві каністри, щоб пити з них воду, готувати їжу та вмиватися, каністри, які Жоз щоранку наповнює у сільському фонтані.
…Він кепкує з моєї пристрасті до гігієни (у нього й очі рогом полізли, коли я сказала йому, що приймала ванну чотири рази за день), та в мене все одно таке враження, наче від мене смердить. «Послухай, Зельдо, таж ми смажимося на сонці й увесь час купаємося, як це ти можеш смердіти?»
Авжеж, а решту часу ми кохаємося. Коли ми йдемо портовим ринком, щоб купити риби та городини, люди озираються мені вслід, витріщивши свої темні очі. І я думаю собі, що від мене тхне сексом, його вони й чують, коли я минаю їх, чують дух сперми та інших флюїдів, що хмарою линуть за мною. Мені кортіло втекти, запорпатися в пісок, та Жоз кладе мені долоню на потилицю, цілує мене в уста простісінько на ринковій алеї, а потім обіймає мене за стан, і я скоряюся йому, ми йдемо собі отак, і якась продавчиня риби вигукує: «Ох і гоже дівча! Він зловив у свого невода справжнісіньку сирену! Здуріти можна, яке воно гарнюнє!» І Жоз регоче, пишаючись. Цікаво, думаю я собі, скільки сирен бачила та продавчиня на своїм віку, а потім повертаюся до думки, від якої у мене аж серце стискається: я знаю, обмаль того часу, що його ми збуваємо з літуном. Не варто марнувати його на ревнощі. Треба тішитися тим, що дає мені життя, тим, чого я ніколи не знала, і чого не зазнаю більше ніколи, цього я певна, хоч як воно й сумно.
Крім отієї тигрячої краси, крім чарівливих пахощів його поту, у Жозана є те, що вабить до нього жінок. Гадаю, це стосується майже усіх французів: вони по-справжньому люблять жінок, тоді як наші чоловіки, з Алабами, та й загалом американці, здається, бояться нас, підсвідомо зневажають, а декотрі навіть проклинають нас.
Французи не красені, і не в цім їхня приваба. Але вони хочуть нас: для них жінка, яка віддається, не хвойда, а королева.
«Крихітко, — казав Скотт, — годі вже цього цирку, добре? Пора знову заграти на наших скрипках». Він геть напханий французькими висловами, набрався їх із Розенталевого підручника, який він увесь час переглядає. Та мені французька давалася не дуже добре, то я почула: «Пора вже заграти на наших нервах», і я відказала, що, мовляв, добре, заграймо на них негайно.
Ще одна найліпша ніч уУвага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пісня Алабами», після закриття браузера.