Читати книгу - "Гірка правда"

Моє писання розцінюю, як абсолютно легальну діяльність...

Явор, 14.03.1981.

Підпис

Я свідомий того, що забагато пишу про особисте, проте є для цього причини: Я хочу, щоб було ясно, що пишу не з позицій поляка, що пишу з позицій українця.

Мене в Польщі, на мою думку, ніяк не могли "відповідні органи" розшифрувати. Знали, що я українець, але не могли встановити моїх контактів з українськими націоналістами. Бо таких контактів не було. Мені чомусь здається, що на думку "тих органів" ніколи не прийшло, що можуть бути українці не націоналісти. Мене й випустили з Польщі (поїхав я кораблем у травні 1981 року) мабуть тому, щоб не мати клопоту Ще й з українським дисидентом. І, підозрюю, випустили, не будучи переконаними, що я - не націоналіст. А залишив я Польщу як той, хто знав лише про існування в минулому бандерівців, про їхні злочини. Але знав я про це з одного джерела - з польського. Приїхавши до Канади, я абсолютно нічого не знав про "мельниківців", про "дивізійників", ні тим більше про "двійкарів". З українським націоналізмом я зіткнувся тут, у Канаді і у США.

Також у Канаді я не залишив думки про зближення українців і поляків. Саме тому, а також з метою заробити декілька доларів, я написав ряд статей спочатку до польської газети "Звйонзковєц", згодом до "Еха тигодня". Українські газети гонорару не платили. В польській пресі я послуговувався псевдонімами "Ян Мазуркевич", "Чеслав Блащик" та іншими, а писав я передусім на теми устрою СРСР, але теж такі, як наприклад "Добро пам'ятати", пригадуючи з нагоди Різдва - як святкували на Волині українці і поляку. Згодом я написав ряд полемічних статей, вже під власним прізвищем, поборюючи тенденцію деяких польських авторів у напрямку перегляду існуючих кордонів між Україною і Польщею. Лише для прикладу наведу тут деякі заголовки статей до польської преси в Торонто: "Фальшування історії", "Світла й тіні українсько-польської зустрічі", "Зла воля ред. Яцека Боженцького", "В чийому інтересі?", "В справі східних кордонів". Написав я теж ряд листів до редакцій газет, одні були опубліковані, інші - ні. Були випадки, коли представники деяких польських організацій не бажали навіть зі мною розмовляти. Проте це мене не відштовхує. Я встановив контакт з редактором польської "Газети", в якій впродовж десяти місяців було надруковано понад сто сторінок моїх перекладів з української преси з України та вісток з тієї ж преси.

Чому я тут про все це кажу? Тому, щоб було відомо хто є автором цієї праці, яке його минуле. Щоб поляки не сказали: А що ти робив 1943 року? Щоб українці знали, що я не українофоб і не полонофіль. Я бо - звичайний українець, яких мільйони, звичайна людина, яка людські вартості ставить вище за неначе національні інтереси. Чому "неначе"? А тому, що справжній патріотизм не суперечить загальнолюдським, зокрема християнським ідеалам.

"Слово" - це мовна одиниця, яка являє собою звукове вираження про предмет або явище об'єктивного світу. Слово може мати форму усну або писану. Об'єктивно - кожен предмет чи явище повинні мати одне слово на їх означення. Кожне слово має свій зміст. Буває, однак, що в те саме слово різні люди вкладають різний зміст. Причиною цього можуть бути різниці в родоводі слова в різних народів, етнічних груп. Так, наприклад, іншомовне слово "націоналізм" має інший зміст в континентальній Європі, зокрема ж у Східній Європі, а зовсім інший в Америці. В цьому конкретному випадку причиною відмінного поняття "націоналізм" є відмінне поняття слова "нація", від якого етимологічно походить "націоналізм".

Але й в Європі в слово "націоналізм" різні верстви вкладають інший зміст. Для одних це - абсолютно негативне поняття, для інших - позитивне. Тож, раз темою цієї праці є оцінка Організації Українських Націоналістів (ОУН) і створеної нею Української Повстанської Армії (УПА), - слово "націоналізм", точніше поняття українського націоналізму, буде предметом аналізу в окремому розділі. Є, однак, ряд інших слів, понять, які вимагають уточнення, зокрема тому, щоб була змога краще зрозуміти автора.

Події, які стали причиною написання цієї праці, відбувалися на південно-західній території Полісся, на Волині й в Галичині. Ці території в українській літературі прийнято означати терміном "Західна Україна". Таким, власне, терміном буду послуговуватися і я. Я свідомий того, що цей термін може не подобатися деяким полякам, котрі згадану територію звикли називати "Креси Всходнє". Це до II світової війни справді були "східні креси" (окраїни) Другої Речі Посполитої, проте політична карта сьогоднішньої Європи засвідчує, що названі тут території є Західною Україною. Це, зрештою, відповідає моєму твердженню, що йдеться про етнічні українські землі.

В польській, як зрештою, і в російській мові, не існує відповідник української назви території "Галичина". В польській літературі Галичину принято називати "Галіц'я Всходня". Цією термінологією послуговуються теж деякі українські діаспорні історики й публіцисти. Тому, що вважаю визначення "Східна Галичина" неадекватним до дійсного стану речей, то в польській версії цієї праці вживатиму назви; "Галіц'я", хоч був час, коли я пропонував цю історично-географічну країну називати "Галичина" теж у польській мові. Проте, з огляду на сталий наголос у польській мові на передостанньому складі, така назва у цій мові звучить трохи дико, бо ж в українській мові наголос у цьому слові робиться на останньому складі.

Чому я проти назви "Східна Галичина"? Тому, що це штучний, родом з Австрії, термін. В ХІ-XII століттях існувало Галицьке князівство зі столицею в Галичі (звідси й назва князівства), на півночі якого було Володимирсько-Волинське князівство. Оба ті князівства на початку XII ст. об'єдналися, прийнявши назву Галицько-Володимирське князівство. Згодом ці землі належали до Польщі, але після першого розчленування 1772 року вони увійшли до складу Австрії, яка назвала