Читати книгу - "Війна з багатоликим звіром"

Але нам потрібно приймати ванну щодня, — заперечив Еда.

— Або принаймні душ.

— Штаб вимагає рішучого обмеження, — сухо констатував Станіслав.

— Оголошено стан зараження, а не борсання у бруді, — знову закинув Еда.

— Я й дня собі без ванни не уявляю, — вступила в розмову Леона.

— Нинішня критична ситуація загальновідома, — наполягав Станіслав. — І якщо ми марнуватимемо свої сили у ванній, то їх не вистачить ні на прожектори, ні на гвинти. Тоді ми справді захлинемось у морі мазуту. Треба заощаджувати кожну калорію…

Станіслав шукав підтримки в очах людей, але марно. Не знайшов він її навіть у Леони.

Мовчазна більшість була на боці Еди Рогана.

— Виходить, ванну краще приймати вдвох, — насмішкувато мовив Еда, — або всімох — колективно.

— Я думаю, цілком вистачить приймати ванну через день, — зненацька бовкнув Міхал Роган і почервонів. «Мені все це байдуже, дратує тільки, коли мій страшенно дотепний батечко будь-що прагне продемонструвати власну дотепність», — мовив він сам собі.

— Дякую, Міхале, — кивнув до нього Станіслав. Відчувши підтримку, повів уже значно рішучіше: — Розділ двадцять дев’ятий: електричний струм подавати лише до спільних квартир. Слід вимкнути в коридорах пробки. У власних квартирах не дозволено користуватися жодним електроприладом. Розділ тридцятий стосується ліфтів. Максимальна економія й повне навантаження… Найкраще вмикати ліфт лише вранці та ввечері. І їздити віднині тільки разом.

— Спускатися вниз спокійнісінько можна пішки, — озвався Міхал Роган.

— Чудово, Міхале, — похвалив його Станіслав.

— Але ж це безглуздя, — зареготав Еда.

— Не розумію, чому безглуздя, — знову заперечив батькові Міхал, — якщо це всім посильно…

— Якщо це виявиться посильно, то буде ще більшим безглуздям, — розсердився батько на запопадливого сина. — Щоб піднятися ліфтом нагору, треба спочатку з’їхати вниз. Тобто виникає проблема: хто щодня доправлятиме ліфт на перший поверх. — Еда як завжди розважався. — Певно, найкраще було б, любий синку, якби вранці з комфортом спускалися всі разом, правда ж?

— Дуже дотепно з твого боку, тату, — знову почервонів Міхал.

— Справді? — батько тріумфував.

— Пані Трнкова хоче щось сказати, — втрутилась у родинний розбрат Павла.

— Я тільки хотіла спитати… чи забороняється вмикати вдома магнітофон? — сказала Тіна.

— Звичайно, ні, доки він працюватиме на батарейках, можеш слухати його де завгодно, — пояснив Станіслав. — А коли захочеш увімкнути в електромережу, то принось до комуналки.

— Я не маю батарейок, але хочу слухати магнітофон удома, — сумно заперечила Тіна. — Інакше я не засну…

— Це точно, — поквапилася на допомогу подрузі Ріта Недомова, запаливши нову сигарету. — Батарейок давно не можна дістати, бо всі готувалися до цього ТСЗ. Ви ж, напевно, знаєте Тінине становище? Малий Томашек у горах, а Тібор покинув її. Тому вона надзвичайно знервована. Ви, як джентльмени, могли б зробити для неї виняток.

— Правила ТСЗ не передбачають жодного винятку, — холодно роз’яснив Бімонь. — Це, крім усього, стосується й куріння.

— Дуже розумний ти став, одержавши посаду! — з презирством мовила Ріта, дихнувши йому в обличчя сигаретним димом.

— Чи не здається вам, що ви занадто зухвала?… — засичала на неї Леона.

— Функції голови комуналки я можу передати вам будь-коли, — звернувся до Ріти Недомової Станіслав. — Хоча навряд чи вам, бо вас немає в списку квартиронаймачів: у нашому будинку ви живете лише на правах гості… Якщо хочете й надалі залишатись тут, мусите нас поважати. Вам напевне відомо, що палити під час ТСЗ категорично заборонено. — Станда підвищив голос. — Прошу вас негайно припинити.

Ріта квапливо погасила сигарету, і в кімнаті запала гнітюча тиша.

— Виставляти когось на вулицю в сьогоднішній ситуації було б занадто жорстоко, еге ж? — звірився присутнім Еда, однак йому ніхто не відповів. — А ти не сумуй, Тіно, — додав він. — Міхал поділиться з тобою батарейками.

— Звичайно, в мене їх ціла торба, ще й японські стереонавушники дам! — вигукнув Міхал, утретє зашарівшись.

— Розділ тридцять перший, — вів далі Станіслав. — Голова спільної квартири особисто відповідає за сумлінне додержання цих правил. Для цього всі мешканці повинні впускати його до своїх окремих квартир, коли він вважатиме за потрібне.

— Скажімо, опівночі, — саркастично докинув Еда.

— Чому саме опівночі?.. — здивовано запитав його Станіслав.

— А що ж там такого? Цю брошуру стулили поспіхом і не спромоглися навіть узгодити її з громадянським кодексом. Незважаючи на ТСЗ, ми не повинні перетворювати наші домівки на казарму… під наглядом чергового сержанта. Щодо мене, то я нікого не впущу до власної квартири без судового ордера. Раджу й іншим діяти так само… — Еда Роган зробив ще одну спробу знайти підтримку в присутніх.

Однак усім наче заціпило. Несміливі Павла й Тіна не бажали сваритись. Леонка так само, хоча вона й не в усьому була згодна зі своїм чоловіком Станіславом.

— Ваші ораторські вправи були абсолютно зайвими! — Станіслав згорнув «Правила». — Я не маю ніякого бажання вдиратись опівночі до чиєїсь квартири. Але якщо хтось потайки вмикатиме опалення чи освітлення, то хай начувається. Є ще запитання? Тоді давайте ввімкнемо телевізор.

Диктор читав інформацію про мазутові побоїща, вчені давали оптимістичні прогнози, але разом з тим серйозно застерігали. Потім було оголошено, що далі працюватиме тільки радіо.

Станіслав вимкнув телевізор, увімкнув радіоприймач, з якого полинула оглушлива музика духового оркестру, й запропонував усім мешканцям комунальної квартири позносити сюди харчі й усе необхідне.

— Сьогодні купатимуться жінки, — вирішив він. — Не