Читати книгу - "Та сама я"

Він усміхнувся.

– Ну, Лу, ти зробила це. Ти розвеселила мене.

– Мінусом для тебе буде те, що це перший і останній раз, коли я показала тобі своїх дівчат на камеру.

Сем нахилився вперед і послав мені поцілунок рукою.

– Так, добре, – мовив він. – Гадаю, могло бути ще гірше.

Після інциденту з веб-камерою Іларія не розмовляла зі мною ще два дні. Вона відверталася кожного разу, коли я входила до кімнати, миттєво знаходячи собі заняття, немов сам лише мій погляд може якось її забруднити чи зганьбити.

Після того, як вона штовхнула мені чашку кави кухонною лопаткою, Натан помітив, що між нами щось відбувається, і запитав мене про це, але я й гадки не мала, як би це йому пояснити, а тому пробурмотіла щось про чисту білизну та необхідність мати можливість зачинитись у власній кімнаті, сподіваючись, що цими словами я не погіршила й без того не найкращу ситуацію.

Від: [email protected]

Кому: [email protected]

Гей, Смердючко!

(Чи може безталанна мандрівниця називати так свою шановану сестру-бухгалтера?)

У мене все гаразд, дякую. Моя начальниця – Аґнес – моя ровесниця, вона дуже мила. Тож це навіть бонус. Ти ні за що не повіриш, де я була! Учора ввечері я їздила на бал у сукні, котра коштує більше, ніж я заробляю за місяць. Я почувалася немов Попелюшка. За винятком того, що в мене сестра-красуня (так, треба звикати. Ха-ха-ха-ха!).

Я рада, що Томові подобається в новій школі. Не переймайся про фломастер – ми завжди зможемо пофарбувати ту стіну. Мама каже, що це ознака його творчого самовираження. Ти знала, що вона намагається вмовити тата піти у вечірню школу, щоб навчитися краще виражати свої почуття? Він десь вичитав, що на цих заняттях вчать тантрі. Сам тільки Бог знає, звідки він це взяв. Коли він зателефонував мені, я вдала, ніби так воно і є. Тепер я почуваюся трохи винуватою, бо він, бідолашний, панікує, що йому доведеться показувати свого приятеля перед купою незнайомців.

Я чекатиму новин. Особливо про побачення!!!

P. S. Якщо батькові й справді доведеться показувати свого приятеля перед купою незнайомців, я не хочу знати НІЧОГО.

У соціальному календарі Аґнес було безліч зустрічей у великосвітському товаристві Нью-Йорка, але благодійна вечеря Ніла та Флоренс Стрейджерів балансувала десь на вершині. Усі гості були одягнені в жовте – щодо чоловіків, то це жовті краватки, – а довкола блимали спалахи фотоапаратів із провідних журналів, від «New York Post» до «Harper’s Bazaar». Дрес-код був формальним, жовті сукні – просто неймовірними, а квитки коштували всього лише тридцять тисяч доларів за стіл. І це ще найдешевші, десь у кутку зали. Я знала це, бо мала підготуватися до кожного заходу Аґнес, а це був не просто захід, судячи з рівня підготовки (манікюр, зачіска, масаж, додаткові тренування з Джорджем), а також із її нестабільного емоційного стану. Вона ледь не вібрувала від напруження, зриваючись на Джорджа з самого ранку, – він дав їй то надто складні вправи, то надто довгу дистанцію. Просто неможливо. Джордж, спокійний, немов сам Будда, сказав, що все гаразд, вони просто прогуляються додому, а ендорфінів і від прогулянки вистачить. Виходячи з дому, він підморгнув мені, немов усе йшло чітко за планом.

Містер Ґопнік, немов у передчутті, приїхав на обід додому і знайшов її в гардеробній. Я забрала чисту білизну в Ашока та скасувала її сеанс відбілювання зубів, а потім сіла у вестибюлі, не знаючи, що робити далі. Коли він відчинив двері до спальні, я почула її приглушений голос:

– Я не хочу нікуди йти.

Хоч що б вона казала, мене дивувало те, що містер Ґопнік усе одно проводив з нею стільки часу. Натана не було вдома, тож я не могла обговорити це з ним. З-за рогу з’явився Майкл.

– Він і досі тут? – запитав. – Мій трекер чомусь перестав працювати.

– Трекер?

– На його телефоні. Тільки це й допомагає мені розуміти, де він знаходиться половину часу.

– Він у її гардеробній.

Я не знала, що ще сказати, наскільки можна довіряти Майклові. Але стало складно ігнорувати звуки гучних голосів, що долинали з кімнати.

– Здається, місіс Ґопнік не дуже хоче кудись іти сьогодні ввечері.

– Фіолетова клітинка. Я тобі казав.

І тоді я пригадала.

– Колишня місіс Ґопнік. Колись це був її вечір, і Аґнес про це знає. Це й досі її вечір. Крім того, там будуть її старі гарпії. Не дуже доброзичливі леді.

– Що ж, це багато чого пояснює.

– Він – важлива фігура в благодійних акціях, а тому не може не з’явитися на цьому заході. До того ж Стрейджери – його старі друзі. Але цей вечір – один із найскладніших для них обох. Минулого року це був повний провал.

– Чому?

– Ой. Вона йшла туди, немов ягня на заклання. – Він скривив обличчя. – Бідолашна сподівалася, що відшукає там нових друзів. Із того, що мені розповідали, її там просто знищили.

Я здригнулася.

– А він не може піти один, без неї?

– Ой, люба, ти й гадки не маєш, як це тут працює. Ні. Ні. Ні. Вона має піти. Вона має натягнути широку усмішку та позувати для фотографій. Тепер це її робота. І вона про це чудово знає. Але цього, як бачиш, недостатньо.

Голоси стали різкішими. Ми почули вереск Аґнес, а потім м’який, благальний голос містера Ґопніка.

Майкл подивився на годинник.

– Я повернуся до офісу. Зробиш мені послугу? Напишеш мені, коли він вийде? Він має підписати п’ятдесят три документи до третьої години. Люблю тебе!

Він послав мені поцілунок рукою й пішов.

Я просто сиділа, намагаючись не слухати лайку в іншому кінці коридору. Я продивилася події в календарі, намагаючись знайти собі хоч якесь застосування. Повз мене пройшов Фелікс, піднявши хвоста знаком питання. Здавалося, цю істоту геть не турбувала людська метушня.

І тоді відчинилися двері. Мене помітив містер Ґопнік.

– Ах, Луїзо. Ви можете зайти на хвилинку?

Я підскочила та майже побігла туди, де він стояв. Від бігу до мене миттєво поверталися спазми у м’язах.

– Я хотів дізнатися, чи вільні ви цього вечора.

– Вільна?

– Для участі в заході. У благодійному.

– Гм… звісно. – Я з самого початку розуміла, що на мене чекає ненормований робочий графік. Принаймні це означало, що мені не доведеться перебувати в одному приміщенні з Іларією. Можна скачати фільм і подивитися його на айпеді в машині.

– Ну ось.