Читати книгу - "Довбуш, Федькович Юрій"

І чи ж мене не має се боліти,

Як мушу слухати, що гуцули́

Не в тебе вірують і не твою

Відвагу величають, але сю

Діточу іграшку?

Довбуш

Так на́рід каже?..

Дзвінка

Лиш нарід? Воробці вже по дахах

Топір лиш величають.

Довбуш

(мече топір Дзвінці під ноги)

За тото ж

Тобі го завдаю! і то навіки!

А хочуть волі гуцули́ - то най

Мені ю дякують! Мені самому,

А не стареччині якійсь!

Дзвінка

(обіймаючи го)

Тепер

Я свого Довбуша аж пізнаю́!

Довбуш

Ти - твого Довбуша? Се може бути

Ще правда. Задля того ж лиш одну,

Одну ми відповідь, о Дзвінко: ти

Строїла Штефана́?

Дзвінка

Нє!

Довбуш

Дзвінко!

Дзвінка

Нє!

Довбуш

Присягнеш?

Дзвінка

Трисягаю!

Довбуш

І для чого -

Аби тобі я менше вірив, як

Тій зависливій Чорі? Тож я твій!

Навіки твій!

Дзвінка

А на́рід? Гуцули́?

Довбуш

Нехай ся й устечуть! А я - я хочу

Любити так, як хочу! Гуцула́м

Навкірки!

Дзвінка

Ти се нині так говориш...

Довбуш

А що говорю - те й дотримаю!

При моїй честі! А єсли не віриш -

То там лежить топір! мені обридлий,

Але тобі най буде він поруков

За мене!

Дзвінка

(здоймає топір)

Так, поруков!

Довбуш

Поконвічнов!

І сли коли від тебе моє серце

Відвернесь, сли присягу ту святу,

Котров тобі сегодня присягаюсь,

Полом’ю - то бажай на сей топір

Від мене й то, що в світі найжасніше,

Що в світі навіть і нечуване:

А Довбуш ти приставить за покуту!

При сему топорі!

Дзвінка

(ховаючи топір)

І Довбуш мій

Дотримає святого свого слова!

Довбуш

Як нє - покинь мене свята покрова!

Червоний жаркий блиск у всіх вікнах, де видко Лагадина і много гуцулів. Дзвінка горнесь боязливо до Довбуша. Довбуш тягне шаблю.

Іван. Ті, що перше. При кінці - Джимір за подрев.

Іван

(ще надворі)

І де ж він?

(Убігає з шаблев у руці.)

Га! То так ти нам присягу

Тримаєш? Ти!! І що убійниці

Тепер ти присягався?

Довбуш

(пускаєсь з шаблев до Івана)

Боронись,

Бо гинеш!..

Коротка, але завзята буча, при котрій Іван Довбушеві шаблю з рук вибиває і єго легко ранить.

Іван

Кров братська!!

Тиша. Довбуш зав’язує собі рану.

На сеї бісиці прокляту голов!

А ти

признайся або гинеш!

(Ловить Дзвінку за груди і хоче ю шаблев просадити.)

Дзвінка

(паде на коліна)

Милості!!

Іван

То, Дзвінко, Штефана́ не ти строїла?

Дзвінка

(показуючи на Довбуша)

Через отого там...

Довбуш

(відвертаючись з бридом)

О боже мій!..

Іван

Відтак - не ти з секретарем у змові

Пішла на сего дурня перед князем

Свідчи́ти, а потому - аби ніби

Собі й колач ще в него заслужити -

Мені побігла знати дати?

Дзвінка

Гину!..

Іван

А знов не ти, користуючи з того

Гидкого брацаря там, сеї ночі

У твій мерзкий халаш го загулила,

Аби або єго у свою сіть

Імити, а як нє - то Соїним

Го зваром напоїти?

Дзвінка

Нє! єй-богу!

Іван

Ти присягаєш ще, чортице ти!?

(Вириває їй фляшечку з-за пояса.)

А се що??

Дзвінка

Зрада!!

Іван

Ти ж за ню загинеш,

Як сука!..

(Обертає шаблю держев і хоче ю убити.)

Довбуш

(не дає)

Фа́ра, брате! Не твоїй,

А катовій руці сквернитися

Отсеї ржиці чорнов кровйов!

За подрев падуть два набої.

Джимір

(за подрев)

Ка́лфо!

Се рушить воєвода з свойов шляхтов

На табір наш напасти!

Довбуш

(здоймає свою шаблю з землі)

Гуцули!!

(До Івана.)

Ти право йдеш у табір і заложиш

Усі плаї і приступи!

Іван - пріч.

А ви

За мнов усі!

(Іде, але у дверях обертаєсь.)

А ти, язе проклята,

Готов тим часом ся під барду ката!

(З гуцулами - пріч.)

Дзвінка. Зараз відтак Чора.

Дзвінка

Пропала!! Я пропала!

Чора

(ще за подрев)

Я з тобов!

(Виступає.)

Бо він присяг княгині нас обох

Зарізать їй на жертву!

Дзвінка

Вай! О, вай!!

Чора

А тут стоїть уже й кровавий ковбок,

На нім широка остра барда, ясна,

Як дзеркало, а біля - лютий кат із

Закоченими рукавами. Лупнув

Черленими очима, як той звір,

Ухопив остру барду - блиснуло

Раз д горі, раз в долину, гу́кнуло -

І Дзвінки красна голов покотилась,

Кровава, у пісок!..

Дзвінка

Га!

Чора

Але нє ще!

Бо Чора ще жиє! Бо Чора дасть

Рятунок бідній Дзвінці ще.