Читати книгу - "Довбуш, Федькович Юрій"

О, вже...

Чора

О, божевільна ти! О, жусе ти!

Хіба ж він громовий топір той свій

У тебе не лишив?

Дзвінка

І справді.

Чора

Дай!

Подай мені єго на мої руки -

А красної княгині душечка

На той світ полину́ла: фур-р-р-р-р!..

Дзвінка

(шукає топір)

А він?

Чора

За нев - як той орел! Аж воздух ме

Шуміти: шу-гу!..

Дзвінка

(подаючи Чорі топір)

Тож бери єго!

Ніж маєш мо́ю голов з пліч ти зняти -

Волію тво́ю я чортам завдати!

Обі - пріч: направо і наліво.

Соя.

Соя

(ще за подрев)

Ге! Дзвінко, моя паво!

(Виступає.)

Де ж, проклята,

Поділася?

(Сідає.)

То ж утомилась я!

А проклятуща, замість покріпити

Ту бідну Сою...

(Уздрівши збанок, біжить до полиці)

Збанок! збанок! А!..

(Бере збанок обома руками і п’є лакомо.)

А се й винце! Угорське! Так, угорське!..

У неї гойно, виджу! Та й для чого ж

Би нє? Для чого нє? Штефа́н багач був,

І відьму золотом мені відважив -

Бо я му ю продала!.. Золотом!..

(Ніби наслухає.)

Як? Що!? Гу-гу!!!

Я отрує́на! Я! Зваро́к мій! Га!..

Та де ти, Чоро, відьмо? Най тобі

Я уповім, що - моя ти донька

Та й того Василя Довбущука,

Що він... А то ж пече! пече! пече!

Як пекло настояще! Гу-гу-гу!..

(Ревучи - пріч.)

ПОДРЯ

Поляна у однім лісі на Чорногорі, де много плаїв сходиться. В затиллі - халаш Довбуша. Спереду, направо - велика ялиця, а під ялицев - великий оброслий камінь, на котрім можна сидіти. Ранок. Ціла подря у рожевім світлі.

Іван і Лагадин надходя з противних сторін. У долинах далеко чути уставичне стріляння.

Іван

Хороша буча! А ляхи ті б’ються,

Як льви!

Лагадин

Твій брат ранений?

Іван

І то я

Завдав му ту нещасну рану!

Лагадин

Було

Відразу в серце!

Іван

(строго)

Лагадине!

Лагадин

Мимо

Присяги й свого слова - та до нешти

Піти!?

Іван

Мій бідний брат.

Лагадин

І ти єго

Ще жалуєш? Присяголомника!

Безличника!

Іван

Се чути мусити -

І мусити мовчати!

Лагадин

Та дивитись,

Як можна з тілької ненависті -

Ні сіло та ні пало - на таке

Велике дружество се перейти!?

Але роби собі, як розумієш,

А ми знов, гуцули́, ще будемо

З ним рахуватися - і то кроваво!

Він - хто се, щоб він смів над нами так

Ругатися, безлично так ругатись?

І з чиї се причини сиплеться

Сегодня тільки тирби людської?

Не з-за єго? Не через него, може?

Як!? Або, може, наш святий топір

Ми на тото на него передали,

Аби по всіх го нештах волочить!?

Нехай варується! Одна лиш іскра -

А всі го нешти всего сего світа

Не вирвуть з наших рук! Ми славі служим,

А з віроломцями ми ся не дружим!

(Грозячи - пріч.)

Іван.

Іван

Не вирвуть з ваших рук? То я го вирву,

Хоть би і з пащі льва! Хоть мав бих зараз

Вам моє серце на тарелі краять

Тупим ножем! Ви що гадаєте?

Абих єго я все нена́видів -

Та все ненавидів через тото,

Що досі я єго ненавидів?

О, ви - не Довбуші! Лиш Довбуш-бо

Потрафить двічі свого ворога

Від найгиднішого убою стримать,

Потрафить ніж єго у собі чути -

І не відмститися! А я аби

Єго ще все а все ненавидів!?

О нє, мій брате!

Най гуцули́ на тебе й пеклом стануть,

А я тя вирву! Я! з їх рук поганих!

Га! Джимір...

Джимір, кровавий, з булавов воєводи. Той, що перше.

Джимір

Наша, брате! Воєвод

І шляхта вся в полоні!

Іван

Й воєвод!?

Джимір

Вся шляхта - до ноги!

Іван

Та де ж они?

Джимір

У та́бор їх ведуть! А воєвода

І Довбуш... О, дивись!..

Довбуш. Воєвод. Секретар. Шляхта. Гуцули. Ті, що перше. Воєвод і шляхта без зброї.

Довбуш

То так, о князю?

То тут аж мушу пригадать тобі

Твій княжеський прирік?

Воєвод

Роби конець!

Бо по такій нечуваній ще га́ньбі

Чого і півминути жити?

Довбуш

Га́ньбі?

То ти хіба се з жусами ся бив?

Я ти даю на волю, воєводо,

І ми зачнемо зараз наново -

Я не жартую!

Воєвод

Доста!

Довбуш

Але хто

Таку дитинячу тобі дав раду:

З півгорсточков людей на нас напасти -

Неначе нас тут шайка злодіїв лиш,

А не той на́рід гуцульський, що волю

Добути він зійшовся?

Хвиля. Воєвод хитає головою.

Але хто

Тобі ту раду й дав - він варт би того,

Аби тут так стояв...

Воєвод

О, щоб то