Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Дорогою ціною, Коцюбинський 📚 - Українською

Читати книгу - "Дорогою ціною, Коцюбинський"

273
0
18.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дорогою ціною" автора Коцюбинський. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14 15 ... 18
Перейти на сторінку:
не хо­тi­ли ро­же­вi­ти.

До то­го, вiн був у не­во­лi. Мо­ре ко­ми­шу звi­ду­сю­ди ко­ти­лось на нього ру­ди­ми хви­ля­ми й не пус­ка­ло, мов сво­го бран­ця.


Лишаючись по цi­лих днях на са­мо­тi, Ос­тап про­бу­вав свої трем­тя­чi но­ги, як ма­ла пта­ши­на кри­ла, i ну­див­ся, i су­му­вав, що не по­чу­вав у со­бi ще си­ли по­ки­ну­ти ско­ро ци­га­н­сь­ку осе­лю. При­див­ля­ючись до жит­тя тої осе­лi, Ос­тап по­мi­чав ба­га­то нез­ви­чай­но­го, три­вож­но­го на­вiть. Гi­ца з Ра­ду по цi­лих днях спа­ли, а на нiч ку­дись ще­за­ли. Час­то се­ред но­чi, пе­ре­ри­ва­ючи спо­кiй­ний сон ха­тин­ки, роз­ля­гав­ся рап­то­вий грю­кiт у вi­кон­це, i ха­ту спов­ня­ла цi­ла бан­да яко­гось не­пев­но­го лю­ду, що пив, кри­чав, блис­кав жад­ни­ми очи­ма i сва­рив­ся, як вов­ча гiч­ка. Раз якось Ос­та­по­вi не спа­ло­ся. Вiн вiд­хи­лив над­вiр­нi две­рi, щоб дих­ну­ти свi­жим по­вiт­рям, i по­ба­чив, як Ра­ду приг­нав чиїсь ко­нi, спу­тав їх i вiд­вiв у ко­ми­шi. - "Еге,по­ду­мав Ос­тап,- дак ось во­но що!.."


I чим бiльш Ос­тап при­див­ляв­ся, тим бiльш по­мi­чав i все бiльше за­пев­няв­ся, що по­пав у зло­дiй­ське гнiз­до.


Плавнi бу­ли доб­рим мiс­цем до схо­ван­ки кра­де­но­го, а ста­рий i мо­ло­дий ци­га­ни жи­ли з ни­ми ду­ша в ду­шу та смi­ли­во звi­ря­лись їм iз усiх таємниць не­без­печ­но­го ре­мест­ва.


- Треба тi­ка­ти звiд­си! - го­во­рив Ос­тап Со­ло­мiї, опо­вi­да­ю­чи їй свої спос­те­ре­жен­ня.- А то ще вско­чиш ви­ще ха­ля­ви. Ра­ду на ме­не пек­лом ди­ше за свою - цур їй! - но­са­ту ци­ган­ку та го­лом­шить мо­ло­ди­цю нi за що нi про що.


Однак Ра­ду не завж­ди сва­рив­ся з жiн­кою.


Траплялись та­кi днi, ко­ли вся сiм'я, мов змо­вив­шись, ли­ша­лась удо­ма, спо­чи­ва­ла. Всi ра­зом обi­да­ли, пи­ли ви­но i бу­ли ве­се­лi. Ко­ли ча­сом ви­бух гнi­ву або ли­хо­вiс­ний по­лиск пiд­си­не­но­го бiл­ка ка­ла­му­тив спо­кiй, то лиш на хви­ли­ну. За­раз пiс­ля то­го знов роз­ля­гав­ся смiх, i ра­дiсть бу­ла та­кою ж ди­кою, як i свар­ка.


По обi­дi Гi­ца знi­мав зi стi­ни свою скрип­ку. Вся сiм'я зна­ла вже, чо­го мав спо­дi­ва­ти­ся, i роз­та­шо­ву­ва­лась пiд ха­тою. Ста­ра ци­ган­ка нак­ла­да­ла чер­во­ну люльку свi­жим тю­тю­ном i ви­гiд­но мос­ти­ла­ся на призьбi. Гi­ца на­су­вав на чо­ло по­дер­тий бриль, ста­вав у по­зи­цiю ко­ло две­рей i по­чи­нав. Спо­чат­ку Ма­рi­уца тiльки свi­ти­ла на Ра­ду бiл­ка­ми, а вiн злег­ка пiд­мор­гу­вав їй га­ря­чим оком та чор­ним ву­сом, але ко­ли скрип­ка по­чи­на­ла пiд­си­па­ти жа­ру i лос­ко­та­ти тан­цю­ри­с­тi жи­ли, мо­ло­ди­ця не вит­ри­му­ва­ла, зри­ва­ла­ся з при­зьби, як чор­ний птах, i ки­да­лась у та­нець так пруд­ко, що си­нiй плащ її на­ду­вав­ся i ло­по­тiв на вiт­рi. Ра­ду був на­по­го­то­вi. Всi ру­хи йо­го, важ­ку­ва­тi зви­чай­но, ста­ва­ли у тан­цi лег­ки­ми й по­ваб­ни­ми, но­ги лед­ве тор­ка­лись зем­лi, ру­ки гну­лись, як гу­мо­вi, вся фi­гу­ра йо­го на­га­ду­ва­ла тон­ку й гну­ч­ку ло­зи­ну. Спо­чат­ку тан­цю­ва­ли по­вiльно, плав­ко, мов хи­та­лись вiд вiт­ру. Та ось Гi­ца зiг­нув­ся i на­лiг на скрип­ку. Вiн пiд­няв од­ну но­ту i все ви­ко­чу­вав i ви­ко­чу­вав її на­го­ру, все ви­ще й ви­ще, аж млоїло, аж дух за­хоп­лю­ва­ло в гру­дях. Вре­ш­тi но­та зiр­ва­лась iз ви­со­кос­тi i по­ко­ти­лась униз. Спо­чат­ку во­на ко­ти­лась од­на, пiдс­ка­ку­ючи й роз­га­ня­ючись, та ось не­на­ро­ком за­че­пи­ли дру­гу, тре­тю. Бренькну­ли тi но­ти i по­ко­ти­лись ра­зом униз, як ка­мiн­цi з го­ри, все швид­ше i швид­ше, все бiльш роз­га­ня­ючись, усе бiльше за­хоп­лю­ючи нот, зрос­та­ючи в ла­ви­ну згу­кiв, у грiз­ний му­зи­кальний во­дос­пад, в яко­му чу­лась ди­ка енер­гiя ру­ху.


Той во­дос­пад цiл­ком за­хо­пив тан­цю­ючих, стре­пе­нув усi їх жил­ки. Во­ни усе прис­ко­рю­ва­ли темп, ва­би­ли од­но од­но­го ру­ка­ми й очи­ма, прип­ли­ва­ли й вiдп­ли­ва­ли, со­лод­ко ом­лi­ва­ли, зруч­ним ру­хом ухи­ля­лись iз обiй­мiв i знов гой­да­лись у тан­цi, як чор­нi ле­бе­дi на хви­лях. На­вiть у тi мо­мен­ти, ко­ли во­ни, зда­ва­лось, сто­яли, ко­жен мус­кул їх чор­но­го тi­ла трем­тiв пiд оде­жею, гру­ди важ­ко здiй­ма­ли­ся, бi­лi зу­би бли­ща­ли крiзь роз­хи­ле­нi ус­та, i з гру­дей ви­лi­тав ко­рот­кий рик жа­ги.


Стара ци­ган­ка, лед­ве по­мiт­на з-за ди­му вiд люльки, пле­с­ка­ла з призьби в до­ло­нi, а з дру­го­го бо­ку сто­яла бi­ла ко­за i при­див­ля­лась, не зми­га­ючи, до ха­зяїв, не­мов за­ча­ро­ва­на ме­ло­дiєю ци­гансько­го тан­цю.


Остап теж ви­ла­зив iз ха­ти по­ди­ви­тись на тан­цi.


"Чорт зна, як гу­ля­ють, не­мов п'янi", - ду­мав вiн та зга­ду­вав му­зи­ки у своїм се­лi, що най­мав ко­лись Со­ло­мiї.



***



Несподiвано тра­пи­лась при­го­да, що ско­лош­ка­ла усе ци­га­нське код­ло. Якось пе­ред свi­том Ра­ду унiс у ха­ту по­би­то­го, скри­вав­ле­но­го Гi­цу. Ста­рий ци­ган сти­ха пос­тог­ну­вав i ли­шив за со­бою, вiд по­ро­га до ла­ви, кри­ва­ву стеж­ку. Жiн­ки спо­ло­ха­лись. Ста­ра кля­ла i сi­ка­лась до Ра­ду, а той, пох­му­рий i стур­бо­ва­ний, по­яс­нив їй щось по­шеп­ки, не­мов бо­я­в­ся, щоб сто­рон­нi лю­ди не по­чу­ли то­го. Ста­ра ци­ган­ка зби­ла бу­чу, роз­во­ру­ши­ла всiх. Со­ло­мiя му­си­ла за­то­пи­ти в пе­чi, Ма­рi­уца з ма­тiр'ю об­див­ля­лись по­би­то­го, а Ра­ду пос­пi­шивсь уки­ну­ти в во­гонь скри­вав­ле­ну Гїци­ну оде­жу та зiст­ру­га­ти з до­лiв­ки слi­ди кро­вi. Вiн був нес­по­кiй­ний, усе то ви­хо­див, то вхо­див у ха­ту, ку­дись ще­зав i знов з'являв­ся, щоб таємно по­ра­ди­тись iз жiн­ка­ми. Жiн­ки не поїха­ли на жеб­ри. Об­лiз­ла шка­пи­на блу­ка­ла цi­лий день ко­ло до­му, пiдс­тав­ля­ла су­хi реб­ра вiт­ро­вi та скуб­ла ос­тан­ню, по­жовк­лу й по­сох­лу тра­ви­цю. Ста­ра ци­ган­ка, ви­ди­мо, жу­ри­лась, кри­ча­ла, пла­ка­ла i не вiд­хо­ди­ла вiд Гi­ци. Ма­рi­уца бу­ла спо­кiй­на, але за­ду­ма­на. Гi­ца мовч­ки ле­жав у кут­ку, але ча­сом скли­кав усiх, i то­дi над ним на­ви­са­ли три чор­нi го­ло­ви - i ве­лись таємнi по­ра­ди. Щось му­си­ло ста­ти­ся нез­ви­чай­не. Що са­ме, Ос­тап не знав, хоч до­га­ду­вав­ся.


Пригода з Гi­цою туб­ру­ва­ла i йо­го, i Со­ло­мiю, i во­ни на­ва­жи­лись по­ки­ну­ти не­без­печ­не мiс­це, нез­ва­жа­ючи на те, що Ос­та­по­вi труд­но бу­ло пус­ка­тись пiш­ки в до­ро­гу. Завт­ра Со­ло­мiя ма­ла поп­ро­ха­ти сво­го бол­га­ри­на при­ту­ли­ти по­ки що Ос­та­па i, ко­ли вiн зго­диться, за­раз же виб­ра­тись iз пла­в­нiв.


Та ста­лось iнак­ше. На дру­гий день, ко­ло по­луд­ня, на­бiг­ли на ци­ганську ха­ти­ну ту­рецькi жов­нi­ри, зро­би­ли трус, по­з­на­хо­ди­ли в плав­нях якесь ма­нат­тя i пов'яза­ли всiх, хто був у ха­тi, на­вiть сла­бо­го Гi­цу. На­да­рем­не Ос­тап за­пев­няв, що вiн чу­жий тут, на­да­рем­не опо­вi­дав, як вiн опи­нив­ся у плав­нях, йо­го не слу­ха­ли, як не слу­ха­ли ле­мен­ту жi­нок, прокльонiв Ра­ду.


Вони пок­ла­ли Гi­цу на вi­зок, зап­ря­же­нiй об­лiз­ло­го шка­пи­ною, пiд­пер­ли две­рi кiл­ком i, ал­лах­ка­ючи та ла­ючись, пi­г­на­ли бран­цiв по до­ро­зi в Га­лац.


Серед плав­нiв ко­ло хат­ки ли­ши­лась на ха­зяй­ст­вi ли­ше ко­за i жа­лiб­но ме­ка­ла, ко­ли осiн­нiй вi­тер куй­ов­див її бi­лу шерсть…





V



Соломiї сьогод­нi щас­ти­ло. В бол­га­ри­на не ро­би­ли, бо бу­ло якесь мiс­це­ве свя­то, i во­на пiш­ла в гор­ни­цi до ха­зяїна про­ха­ти за Ос­та­па. Бол­га­рин був зад­ля свя­та тро­хи на­пiд­пит­ку, ве­се­лий. Вiн охо­че доз­во­лив Ос­та­по­вi но­чу­ва­ти вку­пi з йо­го че­ляд­ни­ка­ми i на­вiть дав Со­ло­мiї на­пе­ред тро­хи гро­шей. Со­ло­мiя рi­ши­ла

1 ... 13 14 15 ... 18
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дорогою ціною, Коцюбинський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дорогою ціною, Коцюбинський"