Читати книгу - "Король у Жовтому"

— Ходімо, я покажу тобі свою рожеву ванну смерті! — крикнув він.

— Смерті? — перепитав я в тон його настрою.

— Не думаю, що це можна назвати життям, — сказав він у відповідь. Із цими словами він вихопив з акваріума самотню золоту рибку, яка відразу почала звиватися і корчитись в його руках. — Ми відправимо її вслід за попередницею, хай би де вона була.

У його голосі вчувалося якесь гарячкове збудження. Поки я йшов за Борисом до басейну з кришталево чистою водою, викладеного рожевим мармуром, відчуття неправильності того, що має відбутися, скувало мої кінцівки і оповило мозок. Він кинув бідолашне створіння у воду. Падаючи, рибка несамовито борсалася, а її лусочки зблиснули жовтогарячим спалахом. Щойно торкнувшись рідини, вона знерухоміла й важко опустилася на дно. Потім здійнялася молочно-біла піна, яскраві барви розійшлися по воді, після чого промінь чистого прозорого світла прорвався крізь глибини, що здавалися бездонними. Борис занурив руку у басейн і витягнув досконалу мармурову фігурку: рожеве тільце з блакитними прожилками виблискувало молочно-білим відтінком.

— Дитячі забавки, — пробурмотів він і кинув на мене довгий знуджений погляд, ніби я міг щось сказати у відповідь. Але тут прийшов Джек Скотт, який із запалом пристав до «гри», як він це називав. Тепер ніщо не могло втримати їх від експерименту з білим кроликом — тут і зараз. Я хотів якось відволікти увагу Бориса від цих його забавок, але не міг витримати видовища, коли життя покидало теплих живих істот, тому відмовився брати в цьому участь.

Узявши першу-ліпшу книжку, я сів у студії з наміром почитати. На жаль, цією книжкою виявився «Король у Жовтому». За кілька хвилин, що видалися мені вічністю, я з нервовим дрожем відкинув книжку, і саме тієї миті Борис із Джеком занесли до кімнати свого мармурового кролика. Водночас із цим нагорі продзеленчав дзвіночок і з кімнати хворої почувся крик. Борис блискавкою кинувся туди. Наступної миті він крикнув:

— Джеку, біжи за лікарем і приведи його із собою! Алеку, ходи сюди!

Я піднявся до них і став біля дверей. Перелякана служниця квапливо вийшла з кімнати та побігла за ліками. Женев’єва, випростана, сиділа на ліжку — щоки пашать рум’янцем, очі гарячково блищать — і безупинно щось бурмотіла, опираючись обіймам Бориса. Він покликав мене на допомогу. Після першого ж мого доторку вона полегшено зітхнула і повалилася назад, заплющивши очі, а потім — потім, коли ми нахилились до неї, вона знову розплющила їх, дивлячись просто у вічі Борису — бідолашна дівчина, змордована лихоманкою! — і відкрила свою таємницю. У цей момент життя кожного з нас повернуло в нове русло. Узи, що тримали нас разом так довго, було розірвано назавжди, а на їхньому місці утворився новий зв’язок, бо вона промовила моє ім’я. І поки жар мучив Женев’єву, її серце скинуло із себе важкий тягар прихованої туги. Вражений та онімілий, я опустив голову, моє обличчя палало, наче смолоскип, а кров стугоніла у вухах. Неспроможний ані рухатись, ані говорити, я слухав її гарячкові слова в агонії сорому та суму. Я не міг змусити її замовкнути. Я не міг глянути на Бориса. Врешті-решт, я відчув чиюсь руку на своєму плечі. Борис обернув до мене своє сполотніле обличчя.

— Це не твоя провина, Алеку. Не картай себе через те, що вона кохає тебе…

Але він не встиг договорити, бо до кімнати поспішно зайшов лікар, промовивши:

— О, лихоманка…

Я підхопив Джека Скотта і поквапився з ним на вулицю, пояснивши, що зараз Борисові краще залишитися наодинці. Ми попрямували до нашої квартири, а ввечері, спостерігши, що недуга здолала й мене, він знову пішов по лікаря. Останнім, що я чітко пам’ятаю, були слова Джека:

— Заради всього святого, лікарю, що за хвороба так спотворила його обличчя? — і я подумав про «Короля у Жовтому» та про Бліду Маску.

Я сильно занедужав. Далася взнаки напруга двох останніх років, в якій я перебував відтоді, коли того фатального травневого ранку Женев’єва пробурмотіла: «Я кохаю тебе, але Бориса кохаю дужче». Я ніколи не уявляв собі, що ця напруга може перерости у щось, чого я не витримаю. Залишаючись зовні спокійним, я обманював себе. Хоча внутрішня боротьба не припинялася, щоночі вимотуючи та знесилюючи мене, і я, лежачи в самотньому ліжку, проклинав себе за думки, несправедливі щодо Бориса та негідні Женев’єви, ранок завжди приносив полегшення. Я повертався до Женев’єви і свого любого друга Бориса із серцем, очищеним нічною бурею.

Жодним словом, жодним порухом, жодною думкою поряд з ними не зрадив я своєї туги.

Маска самообману перестала бути маскою, перетворившись на частину мене. Ніч знімала її, оголюючи приховану правду, але ніхто, крім мене, не міг її побачити. А коли заповідалося на день, маска самохіть поверталась на місце. Ці думки роїлись у моїй голові, поки я лежав хворий, але вони безнадійно переплуталися з образами білих створінь, твердих наче каміння, що повзали басейном Бориса; видіннями вовчої голови на килимі, що із запіненою пащекою кусала Женев’єву, яка з усмішкою лежала біля неї. Я також думав про Короля у Жовтому, вкутаному у свою розірвану мантію фантастичних кольорів, і про болісний крик Касильди:

— Не нас, о Королю, не нас!

Я марно силкувався відігнати від себе ці лихоманні примари, але все одно бачив озеро Галі, прозоре і чисте, гладінь якого не порушував жоден подув вітерцю; бачив башти Каркози позаду місяця. Альдебаран, Гаяди, Алар і Гастур велично пропливали крізь розломи пелехатих хмар, що тріпотіли і колихались від їхнього руху, наче пошматоване лахміття Короля у Жовтому. В усьому цьому хаосі залишалась одна твереза думка. Вона нікуди не зникала, хоч би що коїлось у моїй скаламученій свідомості. Це була думка про те, що я існую лише для того, аби виконати якийсь обов’язок перед Борисом і Женев’євою. В чому полягав цей обов’язок, я достоту не знав: іноді мені здавалось, що я маю їх від чогось захистити, іноді — підтримати у скруті. Але хай би яким він був, його вага лягала лише на мої плечі, і я ніколи не був занадто хворим і безпомічним, щоб не відгукнутися на його поклик всією душею. У своїх мареннях я завжди бачив безліч облич, здебільшого незнайомих, але серед кількох, що я впізнавав, щоразу