Читати книгу - "Уроки короля жахів: Як писати горор?, Ростислав Семків"

Екранізації з’являються тепер по декілька щороку. Так, 1990-го АВС запускає в ефір мінісеріал «Воно», а в кіно крутять «Нічну зміну» та «Мізері». Кеті Бейтс — акторка, яка зіграла Енні Вілкс (а за п’ять років ще й Долорес Клейборн), — отримує «Оскара» та «Золотий глобус» за найкращу жіночу роль. Тим часом Кінґ уже працює над сценарієм мінісеріалу «Протистояння». Зізнаючись, наскільки це складно, він зіронізує: «Раніше я говорив, що писати сценарії — це робота для ідіотів, тепер я знаю, що це праця для міцних та енергійних ідіотів». Серіал вийшов на екрани 1994 р. Його аудиторія в перший тиждень прокату склала 32 мільйони глядачів — більше, ніж у трансляцій матчів американського футболу. Кінґ потім жалівся, що його більше знають завдяки фільмам, а не книжкам: «Стіве, — кажуть вони мені на вулиці, — ти робиш класне кіно, так тримати, Стіве!»

Кількість кінґоманів зростає невпинно. Книги Кінґа рекламують тепер через мережу: найпершу віртуальну сторінку створили для просування IV частини «Темної Вежі» («Чаклун та сфера», 1997 р.). А вже в січні 1999 р. з’явився офіційний сайт автора — вчасний крок, аби протистояти численним фан-сторінкам, які поширювали про кумира тонни фейкової інформації.

Були й гірші фани. Наприклад, така собі Енн Гілтнер, медсестра із Нью-Джерсі, від початку 90-х неодноразово подавала на Кін-ґа до суду, звинувачуючи в неправомірному використанні її як прототипу Енні Вілкс із «Мізері». Нібито Стівен вдерся до неї, реальної Енн, додому та викрав щоденники, з яких усе й переписав. Суд повідхиляв усі подібні претензії, проте Гілтнер не здається. Востаннє вона позивалася 2011-го.

Інший фан на ім’я Ерік Кін зумів проникнути в будинок Кінґа, коли там були тільки Табіта з дітьми, і погрожував їм гранатою, яка потім виявилася муляжем. Кін теж звинувачував Кінґа у викраденні його сюжетів. «Кінґ приваблює людей, — сказали одній з інтерв’юе-рок співробітники Стівенового офісу. — Проблема в тому, що він приваблює стрьомних людей».

Загалом 90-ті видалися для Кінґа не такими вже й поганими. Йому вдалося побороти шкідливі залежності, він і далі продовжував писати, причому успіх книжок тільки зростав. Повернувся до давнього захоплення музикою і створив зі своїми давніми друзями, також письменниками та письменницями, гурт Rock Bottom Remainders. Вони час від часу влаштовували концерти та навіть з’їздили в турне, яке було успішним, адже всі фани Кінґа хочуть почути, як він рубає по струнах електрогітари.

А на підтримку малих книгарень Кінґ погодився зробити окремий тур із читаннями та роздачею автографів. Тому 1995 р. він сам, на своєму Harley-Davidson проїхав від Нью-Йорка до Каліфорнії. Це, звісно, була дуже добре спланована й продумана його офісом акція, проте вона чудово відображала погляди самого Стівена: він щиро хотів залишатися простим своїм хлопцем, трохи провінціалом, далеким від снобізму літературного істеблішменту. Єдиний раз дещо жорсткіші емоції взяли над автором гору — це коли він викупив і знищив те кляте авто, від якого постраждав.

Друге перезавантаження: фатальний фургон

Сумна автопригода 19 червня 1999 р. була черговим випробуванням, яке Кінґ стоїчно витримав. Усі кінґомани знають аж до деталей, як це трапилося: колишній будівельник Браян Сміт на мінівені марки Dodge Caravan не впорався з управлінням, бо за кермом вирішив дати своєму собаці шматок чогось смачненького. Авто вдарило Стівена, що прогулювався уздовж дороги, як до того робив не раз. Кінґ пролетів майже чотири метри, зламав таз і ліву ногу в кількох місцях, пробив легеню та заробив значний струс мозку. Але знову вижив.

Письменник надзвичайно яскраво описує всю пригоду в біографічній частині книжки «Про письменство», і це справді дуже зворушливі епізоди, які надихають цінувати життя й демонструють, як зненацька воно може закінчитися, — байдуже, що ти мультимільйонер. Двадцятьма роками раніше, на одній із вулиць Парижа вантажівка вдарила відомого семіотика та постструктураліста Ролана Барта. За місяць він помер у лікарні. Кінґові пощастило — за п’ять тижнів він повернувся додому. Зі страшними болями, на візочку (майже на рік), зате живий.

Зараз багато хто порівнює маніакального політика Ґреґа Стілл-сона з «Мертвої зони» із Дональдом Трампом: видається, що Кінґ передбачив прихід до влади демагогів, які гучними гаслами маскують власне прагнення до тотального контролю (може, саме тому торік Трамп заблокував Кінґа у твіттері). Але Стівен не міг уявити, що колись настільки точно опиниться в безпорадному становищі Пола Шелдона зі свого роману «Мізері». До речі, всіх медсестер у лікарні, в яку Кінґ потрапив, попередили, що миттєво звільнять, якби хоч котрась із них пожартувала про Енні Вілкс у присутності пацієнта. Стівен повернувся додому, і в усій цій прикрій історії мене дивують лише його слова через місяць після аварії: «Я нарешті знову сів писати. Напівлежачи. Таббі допомогла мені влаштуватися. Я протримав-ся катастрофічно мало — всього лише якусь годину і сорок хвилин». Курсив, звісно, мій: молоді автори, ми пишемо всього лише годину сорок на день?

Оскільки Кінґ, на його й наше щастя, залишився живий, винуватця ДТП Браяна Сміта засудили до 6 місяців ув’язнення і піврічного позбавлення прав. Кінґ щиро побажав йому більше ніколи не сідати за кермо, але буквально за рік з лишком, на самий день народження Кінґа, 21 вересня 2000 р., Сміт помер. Передоз знеболювального (він мав пошкоджену спину). Прихильникам конспірології можна уявляти собі помсту фандому. Авто Браяна було виставлено на eBay і почало швидко зростати в ціні. Тоді юристи Кінґа порадили йому викупити фургон самому, щоби припинити ажіотаж. Це було зроблено, і Стів, який доти вже був на ногах, мав приємність спостерігати, як чавильна машина (Петунія?) перетворює фатальний автомобіль на щільний кубик металу.

Отже, Стівен Кінґ вижив. Але надовго його в спокої не зоставили. 2000-й знову минув без романів, проте вже наступного року жадібні видавці чекали від письменника нових книжок. По-перше, він ще раніше домовився з Пітером Страубом написати продовження «Талісмана», тому 2001 р. з’являється сиквел «Чорний дім», а за ним — «Ловець снів», що, як каже сам Стівен, виконував функцію знеболювального: він писав, щоби не так сильно боліло (привіт, Леся Українка). «Ловця…» сприйняли з ентузіазмом: сам Кінґ щасливий, видавці в екстазі, та навіть критики відгукнулися всуціль позитивно (не дивіться фільм: на думку Кінґа, він не вдався — почитайте текст). Scribner — видавництво, до якого Кінґ перебіг після скандалу з Viking Press, — запустило