Читати книгу - "Уроки короля жахів: Як писати горор?, Ростислав Семків"

Так, знаю, про той скандал 1998 р. я не розказував. Був у США такий автор бестселерів Том Кленсі — одноліток Кінґа, що помер 2013 р. Його шпигунські романи базувалися на реальних фактах, бо він співпрацював, або робив вигляд, що співпрацював, із ЦРУ. Найбільш відомі тексти Кленсі — «Полювання за червоним Жовтнем» (1984 р.), «Ігри патріотів» (1987 р.), «Кремлівський кардинал» (1988 р.) і «Червоний кролик» (2002 р.). Неважко здогадатися, щó цей автор писав про шпигунські баталії між США та СРСР. Так от, 1997 р. Кінґ скромно просить у Viking Press 17 мільйонів авансу за наступні три романи — це мали бути «Мішок з кістками», «Дівчина, яка любила Тома Ґордона» і «Ловець снів». Але видавці відмовили. Усе б, може, було добре, проте тут Кінґ дізнається, що Кленсі вони заплатили аванс у 25 мільйонів за одну чергову книжку. Обурення. Шал. Помста. Scribner дає тільки два мільйони авансу, але обіцяє половину від загального прибутку. Унаслідок інциденту Кінґ дістає свої гроші та має нового видавця.

Порятований Кінґ працює як машина. У 2003—2004 рр. він трьома частинами завершує «Темну Вежу», 2005-го починає лінійку детективів романом «Хлопець із Колорадо», а наступного року лупашить зразу два супермегабестселери: «Зона покриття» та «Історія Лізі».

«Зона покриття» ділить усіх людей на мобілоїдів та нормі: перші вражені імпульсом, що надходить через мобільні телефони й зазомбовує їхню свідомість, а другі (поки що) в безпеці. Видавці надіслали 100 000 есемес рендомним користувачам мобільних мереж із текстом «наступний дзвінок для вас може бути останнім», а також запустили рінґтон голосом Кінґа: «Усе окей. Вам дзвонить нормі». Тож зрозуміло, що Стівен освоїв мобільний, проапгрейдився і проапгрейдив свою прозу.

Критики знову сприйняли роман позитивно. Дейв Іцкофф, наприклад, зазначив, що «Зона покриття» виконує обидві вимоги для романів зомбі-апокаліпсису: по-перше, демонструє винятково яскраві картини насильства, спричинені колапсом цивілізації, а по-друге, — проливає світло на головні риси людської природи. Так що Кінґова «Зона покриття» накрила всіх.

«Хлопець із Колорадо» (2005 р.) є чудовою стилізацією під нуар 50-х, а після нього Кінґ, схоже, віднайшов смак до детективів і наваяв ще «Країну розваг» (2013 р.), а також «Трилогію про Білла Годжеса»: «Містер Мерседес» (2014 р.), «Що впало, те пропало» (2015 р.) і «Кінець зміни» (2016 р.). Це чудові детективи про маніяків із відповідним флером жаху, як те й має бути в Кінґа.

На відміну від цієї суто жанрової літератури, романи «Історія Лізі» (2006 р.) та «Острів Дума» (2008 р.) вражають глибиною і силою психологізму. Це типові посттравматичні твори, в яких Кінґ показує самого себе, і так ми можемо краще зрозуміти його життя після аварії. «Історію Лізі» Стівен задумав, коли повернувся з лікарні додому й побачив, що дружина вже склала всі його речі в ящики. Вона хотіла допомогти: прагнула відтворити старий інтер’єр, в якому Кінґ писав, і навіть повернула його давній дубовий суперстіл. Але фантазія автора швидка — і от уже Стівен уявляє собі, що таки помер, і тут його кімната після похорону, його вдова згадує їхнє спільне життя, а він сюди приходить лише привидом. Дуже, дуже проникливий сюжет і (зверніть увагу) Кінґ називає «Історію Лізі» найкращим своїм романом.

«Острів Дума» численні критики поки що вважають стилістично найвдалішою прозою короля жахів. Це типово кінґівський моторошний сюжет, помножений на переживання травми (знову аварія) та просто неймовірно проникливі міркування про роль мистецтва, відповідальність митця і т. д. Письменник знову перебуває на піку своєї сили — наступними романами будуть «Під куполом» (2009 р.) та «11/22/63» (2011 р.).

Знайшлось місце і для нових експериментів. 2006 р. не хто-не-будь, а компанія Marvel підписала зі Стівеном договір про створення коміксів за мотивами «Темної Вежі». Фактично кожен наступний роман Кінґа почали перетворювати на аудіокнижку, а екранізації його сюжетів зробили якісний касовий стрибок угору. Першою була «Зелена миля» Френка Дарабонта, де грає Том Генкс. «Зелена миля» пішла на екрани 1999 р., коли Кінґ іще їздив на візочку, і до нового «Воно» це був найприбутковіший фільм за романом Кінґа — 286.8 мільйонів доларів сумарного надходження. Але сьогочасна дилогія Андреса Мускетті «Воно» пробила планку радикально: перша частина заробила 700.5 мільйонів доларів, а друга на початок 2020-го має вже 472 мільйони доларів касових зборів. Загалом практично всі фільми за текстами Кінґа з бюджетом у кілька мільйонів доларів отримували мінімум 10 мільйонів прибутку. Із письменником співпрацюють, зокрема, Стівен Спілберґ, Ларс фон Трієр — це якщо про режисерів, а в головній ролі фільму «Таємне вікно» (2004 р.) знявся цього разу цілком серйозний і самозаглиблений Джонні Депп.

Подальші експерименти ще більш екстравагантні. Наприклад, 2001 р. Кінґ за безцінь продав журналу Weekly Reader оповідання без фіналу «Піч», яке могли продовжувати всі охочі, особливо студенти курсів літературної творчості. А з 2003 р. Стівен почав писати для Entertainment Weekly. Пошукайте в мережі і знайдете масу цікавого на їхньому сайті — колонки типу «Стівен Кінґ коментує нагородження “Оскара”», «Шість книг, які варто прочитати влітку» або «Що я думаю про Kindle та iPod». Автор, який писав подібне до Кінґа і якого звільнили, коли переконали Стівена його замінити, забираючи свої речі з офісу, сказав: «Я вмію писати колонки не гірше, а може, й краще. Секрет у тому, що цей Кінґ переказує думки самого Стівена Кінґа».

Способи літературної промоції можуть бути вельми креа-тивними. Так, 2005 р. відбувся благодійний аукціон, на якому лотами були імена персонажів майбутніх книг відомих американських письменників. Окрім Кінґа, у ньому взяли участь іще 14 авторів та авторок, серед яких Джон Ґрішем, Емі Тан та ін. Кінґ виставив на продаж одного з персонажів «Зони покриття», над якою тоді працював. Переможниця Пем Александер, яка заплатила 25 100 $, дала персонажу Кінґа ім’я свого брата — Рей Гуйзінґа. Отримані з аукціону кошти передали громадській організації, яка займається пропагандою свободи слова, а про саму подію написали всі центральні газети Штатів.

Десь на середину двотисячних також припадають перші спроби електронних продажів, що Кінґа, безперечно, вельми надихає. Він пропонує за невелику плату (2.50 $) завантажити з його офіційного сайту повість «Верхи на кулі», що залюбки упродовж однієї доби роблять 400 000 користувачів (щоправда, гроші переказують менше половини з них). Далі Кінґ пропонує порціями завантажувати давніше розпочату «Рослину», яка на початках була доступна лише для його друзів. Ті самі 2.50 $ за частину і,