Читати книгу - "Уроки короля жахів: Як писати горор?, Ростислав Семків"

Єдине, що суттєво змінилося після отого прикрого випадку на дорозі, — це ставлення Кінґа до відпочинку. Раніше він не особливо й відпочивав. Логічно: улюблена справа, як правило, не втомлює, а навпаки, додає сил. Проте після лікарні й одужання Стівен із Табі-тою, а також старшим сином Джо та його сім’єю помандрували до Нью-Йорка, де живе молодший Оуен, а потім — у Флориду до Наомі, яка стала проповідницею в одній із методистських церков. Там вони Кінґа й переконали. Думаю, родина сказала йому щось на кшталт «Стівене, та скільки можна? Та поживи хоч трохи собі на втіху. Ну серйозно, ти ж мільйонер давно!». Тоді Кінґ узяв та й купив дім у Сарасо-ті — на 34 кімнати, із басейном, пальмами та видом на Мексиканську затоку. Дев’ять мільйонів доларів нарешті витрачено на себе. Так до Кінґових маршрутів додався ще один — фани, до речі, ніколи точно не знають, де саме зараз автор — у будинку з кажанами в Банґорі, в офісі на околиці містечка, на дачі біля лісового озера чи на віллі в Сарасоті. Певність є лише в одному: відпочивати Стівен став частіше і комфортніше. У всьому іншому життя не змінилося.

Як жити, коли ти ґуру?

Зараз у Стівена Кінґа майже шість мільйонів фоловерів у твіттері. Це, звісно, не 20 мільйонів Леонардо Ді Капріо і не понад 80 мільйонів Леді Ґаґи, проте ми ж розуміємо, що співаки — це на десятиліття, актори — на два, а улюблені письменники — назавжди. Визнання Кінґа серед читачів фактично сягнуло абсолюту. Знаєте, серед кінґоманів у західних групах — його constant readears — є специфічне змагання: фото найкращого кутка / шафи / кімнати з Кінґовими книжками. Окремі колекціонери мають по 300—400 різних видань. А ще фани не оминають увагою самого автора: він щодня отримує різноманітні подарунки — кепки та худі з Пеннівайзом, мініатюрні гробики, скелетики з вигравіюваними побажаннями здоров’я та довголіття і т. д. Власне, твіттер Кінґа складається з фоточок із подібними штуками, а ще там є дрібка реклами нових і майбутніх книг, багато про політику з матюками на адресу нині чинного президента, трохи розмов із сином Джо і фото улюблених песиків-корґі: Моллі та Йоші. Життя Стівена триває здебільшого так само, як в останні 45 років: читання, письмо, фільми, рок і спілкування про книжки.

«Його романи стали більш оптимістичними, — кажуть друзі письменника, — він навіть просив залишити живим хлопчика, коли знімали нову версію “Кладовища…”». «Насправді я вірю, що більшість людей за своєю природою добрі, — озивається у відповідь Стівен, — хоча світ загалом страшне місце». Кінґ не стомлюється повторювати в численних інтерв’ю, що люди читають горор, бо воліють бачити вигаданих монстрів-маніяків, а не справжніх, і що сам жанр є значно важливішим, ніж про нього звикли думати. Це також Стівова заслуга, що до горорів тепер ставляться поважніше. Не всі, звичайно, сприймають літературу жахів усерйоз, проте коли ти ґуру свого жанру, то це, певно, дрібниці: «Я пережив більшість своїх критиків, — хвалиться Стівен, — і мені приємно це усвідомлювати». Утім, офіційне визнання також не забарилося: ще 2003 р. Кінґа нагороджують Національною

книжковою премією, яку заснувала Американська асоціація книговидавців. 2007-го Організація детективістів США присуджує йому звання Великого Майстра (першу таку нагороду 1955 р. здобула Агата Крісті), а 2015-го Стів отримує з рук Барака Обами Національну медаль мистецтв — найвищу відзнаку, яку митець може дістати від американського уряду.

«Та він просто велика дитина, — знову кажуть друзі, — і пише він тепер для своїх трьох онуків». «Я пишу про речі, які мене хвилюють, — відповідає Стівен, — про дружбу, про владу, яка може чинити гидкі речі, про беззахисних людей, які мають боронити себе. Так, саме про це “Інститут”: я завжди хотів показати, як слабкі люди можуть стати сильними».

Ритм роботи письменника не змінився. «Є автори, які пишуть швидко, — каже Кінґ, — он Паттерсону для роману достатньо тижня. Я не поспішаю. На першу чернетку варто витратити до чотирьох місяців. Просто в те, що пишеш, треба зануритися з головою». Ґуру жахіття залишає собі вдосталь часу для читання. Він завжди цікавився жанровою літературою свого діапазону, а також класикою прози, але тепер Стіва також захоплює поезія. «Із плином часу уважніше приглядаєшся до речей і слів», — каже Кінґ.

Такий він — найпотужніший майстер страшної прози всіх часів. Дрібку патетичний, проте усміхнений і по-людськи чутливий. На американській прем’єрі «Лабіринту Фавна» Кінґові дісталося місце поруч із режисером Ґільєрмо дель Торо. У якийсь страшний момент фільму Стівен схопив його за руку і скрикнув… «О, це була найщас-ливіша мить мого життя», — зізнався потім режисер. «Я надто багато написав подібних історій, — міг би відповісти йому Кінґ словами Біл-ла Денбро, — я добре знаю, яким є смак справжнього страху».

Життя Кінґа: Практичні висновки для майбутніх письменників і письменниць

1. Уперто йти до своєї мети, перетворюючи невдачі на ресурси для успіхів.

2. Багато читати — стати експертом у жанрі, в якому хочеш творити.

3. Писати щодня (крім Різдва та Дня Незалежності).

4. Шукати своїх читачів, а знайшовши — не покидати їх без нових книжок.

5. Спокійно ставитися до успіхів і не припиняти працювати.

Кілька маркетингових ходів кінґа, над якими варто подумати

1. Сам був фанатом горору і добре знав собі подібних. Чудово орієнтувався в запитах цільової аудиторії.

2. Вдавався до каверів і переробок популярних сюжетів