Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Двічі по десять: обличчя і голоси, Іван Рябчий 📚 - Українською

Читати книгу - "Двічі по десять: обличчя і голоси, Іван Рябчий"

431
0
12.02.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Двічі по десять: обличчя і голоси" автора Іван Рябчий. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14 15 ... 39
Перейти на сторінку:
техніками: мозаїкою і ткацтвом (надихаючись славетними килимами з Обюссона). Серія «Дорогоцінні килими» є небаченим раніше поєднанням шовку й льону з дорогоцінним камінням, золотими і срібними нитками.

У 1982 році Ніколь Лемер Д’Аґаджіо захистила дисертацію в Сорбонні й стала доктором мистецтвознавства. У 1980 році вона заснувала Європейську академію мистецтв, наук і літератури, довічним секретарем якої залишається й донині.

Ніколь Лемер Д’Аґаджіо є кавалером Ордена Почесного легіону, Ордена Мистецтв і літератури, Національного ордена пошани та кількох орденів за межами Франції.

Будинок хімії в Парижі, 2012 рік. Я — серед організаторів виставки «Талант та інтелект», влаштованої Малою академією наук України у столиці Франції. Винаходи й розробки юних «манівців», а ще — Андрій Малишко французькою мовою в чудовому перекладі Дмитра Чистяка (К., Університетське видавництво «Пульсари»). А до Будинку хімії ми водили дітей на екскурсію. Супроводжував нас Арман Лат — почесний доктор Тулузького університету мені Поля Сабатьє, а ще — почесний професор університетів у Києві й Донецьку, видатний хімік і фармацевт. (Кілька місяців тому він одержав і Орден Почесного легіону.) Арман Лат привів із собою Ніколь Лемер Д’Аґаджіо. І я фактично закохався в цю жінку.

Середземноморський шарм (пані Лемер мешкає в мальовничому місті Антіб, яким надихався Пабло Пікассо і де нині мешкає Роман Абрамович), паризький лоск і ледь вловимий богемний індиферентизм до дрібниць побуту — у цьому вся вона. Знавкиня вина й кулінарії, живопису і науки, пані Лемер чудово почувається у будь-якій розмові: на політичну чи то економічну тему.

Виставка її робіт заледве не приїхала до України. На жаль, останні події в країні завадили. Маю надію, що неймовірні роботи, присвячені дивовижам науки, постануть перед очима і українських поціновувачів живопису. А поки що кожен охочий може побачити одну з картин Ніколь Лемер Д’Аґаджіо на обкладинці мого перекладу «Спогадів…» Жоржа Шарпака (Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2014) — здійсненого в партнерстві з Європейською академією наук, мистецтв і літератури, українська секція якої нещодавно стала сенсацією у Парижі. Саме пані Лемер Д’Аґаджіо заохочувала нас до створення секції. І я маю надію, що це інтерв’ю — ніяк не останнє. Ми ще поговоримо з пані художницею у Києві…

Я думала про це ще дитиною!

Шановна пані Лемер, ви — багатогранна особистість. Завжди перебували у середовищі митців, зналися з Марком Шагалом і Пабло Пікассо, при цьому часто поєднуєте живопис із поезією, а ще керуєте Європейською академією наук, мистецтв і літератури, де переважають науковці. Хімія, фізика, біологія, медицина неабияк впливають на Вашу творчість. То що ж вам ближче — живопис, поезія чи наука?

Кожна з трьох галузей — частинка мене.

Мої картини — мов діти. Коли одна з них рушає до чужого обійстя, я сумую, адже чимало робіт зазнали химерної долі. А поезія — мій внутрішній світ. Атмосфера миті, яку намагаюся втілити за допомогою слів, незрідка вельми скупих. Ніби втеча після напруженого робочого дня, а в мене всі дні напружені, і вихідні також.

Це правда, що ідея про створення Академії спала вам на думку під час візиту до Москви?

Думки про таку форму організації наукової праці виникали в мене задовго до того, але задум справді з’явився під час конференції у велетенській залі в Кремлі, дощенту виповненій людом.

Певно, Вас це здивує, але я думала про це ще дитиною! Поки інші діти під час перерв гралися на подвір’ї, я мирно сиділа на лавці. Вчителі дивувалися: «Ніколь, чому ти не граєшся з іншими?» А я відповідала: «Мадам, я міркую!» «Про що?», — ще більше чудувались вони. «Про те, що робити далі!» «У тебе ж іще багато часу попереду», — відповідали вони. Проте я безапеляційно відказувала: «Ні, саме часу мені бракує — адже стільки всього треба зробити!».

Окрім мрій про живопис чи — радше — творення в різних формах, мене не полишала думка, що невдовзі перетворилася на мету: створення «організації». Якої? Тоді я ще не знала. У ті часи в моєму оточенні слово «організація» не вживали. Та й телебачення ще не було. То де ж я взяла цей термін? Хтозна, а проте думка не залишала мене: «Для чого організація?» І, сидячи на лавці, я шукала відповідь: «Не має значення, все залежатиме від часу. Треба лише почекати і подивитися, що буде для цього потрібне тоді, як я виросту». Було мені тоді десять.

Зрозуміло, подружок у мене не було. Дівчатка — всі старші за мене — думали переважно про любов. А мене сприймали як дивне маля. На щастя, знайшлася донька повії, з якою не спілкувалися через фах її матері — і саме їй я оповідала свої плани. Дивно, але слухала вона дуже уважно. Тож першою мені повірила донька повії.

По двадцяти роках — точнісінько як у романі Дюма про мушкетерів! — ми знову зустрілися. Вона прожила прекрасне життя — так само, як і її мати, що давно залишила скандальний фах і зробила кар’єру.

Тож я чекала слушної нагоди. І дочекалась… у Кремлі!

І як це сприйняли у Франції?

Тоді ні славетні члени Французької академії, ні лауреати Нобелівської премії не бачили необхідності у створенні академії, яка поєднала б Схід і Захід! Дехто навіть остерігався впливу КҐБ! І все ж я вперто чіплялася за свій задум, зводила мости до тих, хто прагнув допомогти в побудові нової великої Європи.

Контакти з країнами Сходу відбувалися під пильним наглядом відповідних урядів. Усюди нас зустрічали зі зворушливим запалом! Болгарія, Румунія, Угорщина, Хорватія… Дехто з інтелектуалів мало не плакав від щастя. І я зрозуміла, що ми привезли їм промінь надії. Зустрічі з нами прагнули керманичі всіх цих країн. Зустрічей без протоколу. Просто щоб познайомитися. І ми знайомилися.

Втім, я маю також подякувати кільком друзям-академікам, які повірили в мене й погодилися на цю авантуру, хоча дехто і вважав її «страшенно ризикованою»!

Тож коли Ви питаєте про грані моєї особистості, то Європейську академію можна вважати моєю «третьою донькою» після живопису і поезії. Однак ця «доросла донька», якій вже 35 років, потребує найбільшої віддачі.

Повернімося до живопису. Ви працюєте у багатьох техніках: мозаїка, графіка, акрилові фарби, килими тощо. Як співвідносяться техніка і сюжет?

Коли з’являється сюжет, про техніку я й не згадую. Просто цікавлюся різними можливостями, і щось починає працювати. Якщо з часом я змінюю техніку, то лише тому, що вона мене більше не захоплює. Пікассо щоразу, міняючи жінку, змінював і стиль!

1 ... 13 14 15 ... 39
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Двічі по десять: обличчя і голоси, Іван Рябчий», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Двічі по десять: обличчя і голоси, Іван Рябчий"