Читати книгу - "Посол мертвих"

~ ~ ~

У шістдесятих роках, просуваючись на периферію міст, розлучення як явище завітало й до нашого району. Перші два поверхи будинку, де жили Круки, займала родина містера Флорентини та його дружини — італійських іммігрантів, котрі назвали п’ятьох своїх доньок на честь округів Нью-Йорка. Невдовзі після того, як Лев пішов од Ади, Дзвонар Флорентина (його так прозивали за те, що, їдучи на велосипеді, він часто дзвонив) покинув свою дружину Беатриче. П’ятьох доньок це глибоко засмутило. А Беатриче розповіла Аді, що розлучення її приголомшило.

Усі п’ять округів були дуже принадні. Крізь дірку в підлозі своєї ванної брати Круки спостерігали, як дівчата ростуть, — їхній душ міг дорівнятися до того піп-шоу, яке в Нью-Йорку можна було побачити за гроші. Бронкс була струнка, мала рудувато-каштанове волосся, й у чотирнадцять років її прийняли до танцювальної академії в центрі. Брюнетка Бруклін була галаслива, жувала гумку і завжди раділа зустрічі з новим хлопцем. Вона пішла зі школи працювати до турагенції, де, врешті, вийшла заміж за свого шефа. Квінс, теж брюнетка, любила книжки — їй, очевидно, судилася доля бібліотекарки. Ай, як називали Стейтен Айленд, мала великі ніс і груди, що їх називала своїми «дурненькими машинами» через те, яку реакцію вони викликали в чоловіків. Вона добре знала і себе, й усіх — особливо молодшу сестру Гетті.

Гетті — тобто Мангеттен, однолітка Пола, була єдиною несподіваною блондинкою в тому домі й вирізнялася, наче Мерилін Монро серед гавайців. Звичайно, раніше вона була чорнява, і на шиї та під вухами в неї був помітний темний пушок, наче тінь хутра. В оточенні таких тямущих сестер вона не могла не усвідомлювати магнетизму, який линув від її волосся, коли воно погойдувалося, ворушилося. Гетті намагалася стримувати свої кокетливі імпульси, та безуспішно. Кохання приходить через очі: хімія погляду й відповіді на нього діяла і на Гетті, й на чоловіків, котрих вона приваблювала, так само невблаганно, як гормональний обмін — на зв’язок людей і комарів.

Ми всі троє одночасно закохались у Мангеттен — і тут Пол нас переміг. Його небезпечні пригоди надали йому певного престижу в районі. Ті, хто знав Пола, навіть боялися його. Проте її серце він завоював саме завдяки історії з вовком.

Того серпня повітря пронизували літні запахи: бензин і стиглий виноград, піт, піца та сезонне гниття. Ми сиділи на ґанку, коли повз нас швидко пройшла Гетті в помаранчевій майці. Пол присвиснув, як вовк у мультику. Гетті різко розвернулася:

— Ну, добре, а хочете побачити мого вовка?

Ми не вагалися.

Гетті провела нас до спальні, де блакитні шпалери з квіточками відставали від стін, мов кора, а трималися на кнопках і на шпильках. На шафі висіло фото Пола Маккартні, поруч лежав стос журналів «Teen». У коричневій валізі, оббитій джутом, — програвач, а на рожевому шеніловому покривалі ліжка — вовченя. Воно водило по зубах язичком, схожим на мокрий рожевий рушник.

Гетті трохи нахилилася над ним, так що світле волосся водоспадом накрило її плечі. Пол у захваті розкрив рота, дивлячись на її обличчя, яке затьмарило навіть таку цікавину, як живий вовк. Її риси обличчя були тонкі, радше заворожливо-ірландські, ніж середземноморські: кирпатий ніс, оливкові очі. З-під широких шортів було видно засмаглі стегна. Вона ціла була бронзова від засмагання на даху. Алекс, який так і лишився в замшевих рукавичках, і я не зводили очей із Пола — спостерігали, як він дивиться на неї. Ми вивчали сигнали.

— Звідки він у тебе?

— Не скажу!

— А мама дозволить тримати його тут?

Гетті всміхнулася.

Вона витягла коробочку з ласощами, а вовченя почало злизувати частування з її долоні.

Згодом я дізнався: вовченя вкрав із приватного зоопарку один хлопець, котрий хотів завоювати увагу Гетті. Утім, не думаю, що він її здобув.

Вона водила вовченя гуляти по району, чим створювала піднесений настрій. Коли люди бачили вовка, то від подиву переживали загострене чуття моменту. Вовк їм подобався. З м’ясної крамниці йому кидали шматочки сирого бургера, друг мого батька у своїй крамничці нишком пригощав його гот-доґами. Гетті з вовченям на рожевому повідку надавала блиску тим місцям, де опинялася. Навіть П’єтро був під враженням. Він знімав капелюха, глибоко кланявся і казав:

— Маю честь відрекомендуватися: містер Г’юстон!

Тільки Дзиґа, здається, боявся його: можливо, вовк нагадував йому про щось, що сталося з ним у Сибіру — і про що він охоче б забув.

Урешті-решт вовк утік, ставши сенсацією та предметом великої уваги преси: кілька днів цілий район споглядав себе в телевізорі, а в Гетті брав інтерв’ю чоловік із макіяжем, густішим, аніж в Ади. Саме тоді Пол і Гетті зблизилися. Він став її вірним помічником. Багато годин він допомагав їй шукати вовченя; вони прогулювали уроки, поверталися додому пізно ввечері, місіс Флорентина ходила до Адріани скаржитися, що в дітей усе занадто далеко зайшло, та справи вже не підлягали материному контролю. Історія подобалася газетам, на вулицях тут і там з’являлися телекамери з Ньюарка, навіть зібрали поліцейський загін — і той нарешті вистежив вовченя у кущах бузку в парку Вариненко, де офіцер Майк без вагань пристрелив тварину. Гетті просила в місцевого шерифа тіло вовченяти — але той сказав: вона має бути вдячна, що її не заарештували за переховування краденого.

Вона розрадила себе, забравши до свого ліжка Пола. Він став її вовком — дикою, шаленою істотою, котра могла б її охороняти в цьому світі. Пол розповів про це Алексові наступного дня, а Алекс швидко переказав новину мені. Розповів він це без грубості, без вихваляння, проте це змінило Пола — дещо згладило його гострі кути. Його погляд, зазвичай нервовий і швидкий, сповільнився, дозволивши йому бачити вас, сприймати.

Гетті стала для Пола тихою гаванню. Їхня пристрасть утворила навколо них щось на кшталт дому, де вони були вільні від світу маленьких квартир і млявих мрій. Вони збільшили одне одного, кожен завдяки прихильності другого здавався кращим, аніж окремо. Гетті теж почала почуватися спокійніше, ніж до того, якомога повніше занурюючись у світ.

Алекс отримав опосередковану вигоду: тепер Гетті практично оселилась у їхній кімнаті. Вона була з тих, хто взагалі схильні торкатися людей, тож Гетті, розмовляючи з Алексом, завжди клала руки йому на плечі чи куйовдила йому волосся, не помічаючи, як він при цьому тремтить і кидає погляди на її груди, мовби на туристичну атракцію. Від надлишку почуттів вона могла пригорнути