Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Заповіти 📚 - Українською

Читати книгу - "Заповіти"

542
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Заповіти" автора Маргарет Етвуд. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14 15 ... 88
Перейти на сторінку:
Командорів з липкими пальцями. Я тепер добре знаю Святе Письмо, тож можу процитувати розділ і вірш, де йдеться про небезпеки забороненої Господом здобичі. Утім немає відваги без обачності, тож я мовчу.

Приємно завважити, що ніхто не знищив розписів на стінах обабіч сходів усередині будівлі — на них зображено мертвих солдатів, янголів і лаврові вінки, тож вони достатньо побожні й прийнятні, хоча прапор старих Сполучених Штатів Америки, що красувався раніше з правого боку, замалювали прапором Гілеаду.

Командор Джадд неабияк піднісся з часів нашого знайомства. Виправлення гілеадських жінок заважало розгортанню його его й не забезпечувало достатньої поваги. Але як Командора-очільника Очей його бояться усі. Його кабінет розташований у дальній частині будівлі, там, де колись зберігалися книжки і були кімнати працівників. Велике Око з кришталевою зіницею дивиться із центра дверей. Так він бачить, хто саме збирається до нього постукати.

— Заходьте, — мовив він, щойно я піднесла для цього руку. Двоє молодших Очей, які супроводили мене сюди, побачили в цьому сигнал до відступу.

— Дорога Тітко Лідіє, — осяйно всміхнувся до мене Командор з-за свого велетенського столу. — Дякую, що благословили своєю присутністю мій скромний кабінет. Сподіваюся, ви здорові?

Він на це не сподівався, але я не зважала.

— Господові слава, — мовила я. — А ви? Ваша Дружина?

Ця Дружина протрималася довше, ніж зазвичай. Джаддові Дружини мають звичку помирати — Командор, як цар Давид та різноманітні королі наркоторгівлі з Центральної Америки, щиро вірить у тонізуючі властивості юних жінок. Щойно закінчується прийнятний період жалоби, він дає знати, що виходить на пошуки чергової нареченої-дитини. Уточнення: він дає про це знати мені.

— І в мене, і в моєї Дружини все добре, я вдячний, — відповів Командор. — У мене для вас дивовижні новини. Сідайте, будь ласка.

Я сіла, приготувавшись уважно слухати.

— Наші агенти в Канаді успішно ідентифікували й ліквідували двох з найактивніших оперативників «Мейдей». Вони працювали під прикриттям крамниці вживаного одягу в убогому районі Торонто. Попередній обшук засвідчив, що вони відігравали ключову роль у сприянні Підпільній Жінниці.

— Провидіння благословило нас, — відгукнулася я.

— Операцію провели наші повні ентузіазму юні канадські агенти, але шлях указали саме ваші Перлові Діви. Те, що ви ділитеся спалахами їхньої жіночої інтуїції, дуже корисно.

— Вони спостережливі, добре навчені й слухняні, — відповіла я.

Перлові Діви від початку були моєю ідеєю. Інші релігії мали своїх місіонерів, то чому б ні? І ці інші місіонери навертали людей, то чому б ні? І ці інші місіонери збирали інформацію як шпигуни, то чому б ні? Однак, не будучи дурною — принаймні не в цьому сенсі, — я дозволила Командорові Джадду отримати всі почесті. Офіційно Перлові Діви звітують лише мені, адже Командорові не годиться входити у подробиці того, що є виключно жіночою роботою. Хоча, звісно ж, я мушу передавати йому все, що вважатиму за необхідне чи неуникне. Забагато інформації — і я втрачу контроль, замало — опинюся під підозрою. Ми укладаємо, верстаємо й друкуємо їхні гарненькі брошурки на маленькому верстаті в одному з підвалів Ардуа-холу.

Моя ініціатива щодо створення Перлових Дів постала у ключовий для Джадда момент — його безглузде фіаско з Національними Вітчизнами стало незаперечним. Звинувачення в геноциді, висунуті міжнародними організаціями із захисту прав людини, стали справжньою ганьбою, потік біженців-вітчизнянців із Північної Дакоти через кордон із Канадою перетворився на справжню повінь, а сміховинна Джаддова схема «сертифікації білизни`» загрузла у плутанині підробок і хабарів. Поява Перлових Дів урятувала його тухес, хоча відтоді я не раз питала себе, чи розважливо з мого боку було це робити. Так, він мені заборгував, але це може виявитися тягарем. Деяким людям не до вподоби бути в боргу.

Однак тоді Командор Джадд усміхався на всі зуби.

— Воістину, вони коштовні перлини[3]. А зважаючи на знешкодження тих оперативників, можна сподіватися, що й вам буде менше клопоту — менше Служниць утікатиме.

— Господові слава.

— Авжеж, публічно ми не проголошуватимемо свою втіху від цієї хірургічної зачистки.

— Все одно звинуватять нас, — мовила я. — І канадці, й міжнародні ЗМІ. Це природно.

— А ми це заперечимо, — озвався він. — Природно.

На мить запала тиша: ми розглядали одне одного через стіл, наче двоє гравців у шахи або ж двоє старих товаришів, адже обоє пережили три хвилі зачисток. Уже сам цей факт створив між нами певний зв’язок.

— Однак мене дещо бентежить, — провадив далі Командор. — Ці двоє терористів із «Мейдей» мусять мати спільника тут, у Гілеаді.

— Невже? Це неможливо! — вигукнула я.

— Ми проаналізували всі втечі, про які нам наразі відомо: високий рівень їх успішності можна пояснити хіба що витоком інформації. Хтось у Гілеаді — хтось із допуском до схеми розташування наших сил безпеки — мусив інформувати Підпільну Жінницю про те, які маршрути перебувають під наглядом, які найімовірніше будуть безпечними, такого штибу речі. Як вам відомо, у зв’язку з війною наших сил на території небагато, особливо у Вермонті та Мені. Люди були потрібні деінде.

— Хто в Гілеаді може бути таким підступним? — запитала я. — Зрадити наше майбуття!

— Ми над цим працюємо, — мовив він. — Тим часом, коли вам щось спаде на думку…

— Авжеж, — запевнила його я.

— Є ще дещо, — знову заговорив Командор. — Тітка Адріанна. Перлова Діва, яку знайшли мертвою в Торонто…

— Так, страшна подія. Є якісь новини?

— Чекаємо на звістку з консульства. Я вам повідомлю.

— Я зроблю усе можливе, — мовила я. — Ви знаєте, що можете розраховувати на мене.

— Ваша правда, дорога Тітко Лідіє, — сказав він. — Ви цінніша за корали[4], Господові слава.

Я не менше за інших люблю компліменти.

— Дякую, — відповіла я.

Моє життя могло б бути зовсім іншим. Якби я тільки озирнулася, побачила б ширшу картину. Якби вчасно зібрала речі, як дехто, і покинула країну, що її по-дурному вважала тією самою, якій належала стільки років.

Цей жаль не застосуєш на практиці. Я робила вибір за вибором, а зробивши, мала все менше варіантів вибору. У жовтому лісі дорога розійшлася на два боки, і я пішла найбільш утоптаною стежкою. Вона була всіяна тілами, як завжди буває з такими дорогами. Але, як ти вже помітила, мого тіла серед них немає.

У тій моїй країні, яка зникла, все роками котилося по спіралі вниз. Повені, пожежі, торнадо, урагани, посухи, брак води, землетруси. Забагато цього, замало того. Інфраструктура руйнувалася — чому ніхто не списав ті атомні реактори, поки не стало надто пізно? Занепад економіки, безробіття, падіння народжуваності…

Люди почали боятися. А тоді розлютилися.

Відсутність виходу. Пошук

1 ... 13 14 15 ... 88
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заповіти», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Заповіти"