Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Трістрам Шенді 📚 - Українською

Читати книгу - "Трістрам Шенді"

650
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Трістрам Шенді" автора Лоренс Стерн. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 139 140 141 ... 176
Перейти на сторінку:
матерії, уколи, що уразили тіло святої Радагунди в пустелі, яку вам охоче покажуть клюнійські черниці по дорозі з Фесса в Клюні [378].

Розділ XVІІІ

– Я гадаю, з дозволу вашої милості, – сказав Трім, – що укріплення наші тепер абсолютно зруйновані – і басейн порівнявся з молом. – Я так само гадаю, – відповів дядько Тобі з напівпригніченим зітханням, – але піди, Тріме, у вітальню і принеси мені договір – він лежить на столі.

– Він лежав там шість тижнів, – сказав капрал, – але сьогодні вранці наша стара спожила його на розпал. —

– Отже, – сказав дядько Тобі, – наших послуг більше не потрібно. – Дуже шкода, з дозволу вашої милості, – сказав капрал; мовивши ці слова, він кинув заступ у тачку, що стояла біля нього, з виглядом невтішного горя, яке тільки можна уявити, і понуро озирався, шукаючи очима кирку, лопату, кілки та інші дрібниці військового спорядження, щоб відвезти їх із поля битви, – як був зупинений вигуком ох-ох-ох! із вартівні, який, завдяки її тонким дощаним стінкам, якось особливо тужливо віддався в його вухах.

– Ні, – сказав собі капрал, – я цим займуся завтра вранці, коли його милість іще опочиватиме. – І з цими словами, взявши з тачки заступ і трохи землі на нім, мовби з наміром вирівняти одне місце біля основи гласиса, – але насправді бажаючи просто підійти ближче до свого пана, щоб його розважити, – він розпушив дві-три дернини – підрізав їх краї заступом і, злегка прибивши їх зворотним його боком, сів біля ніг дядька Тобі і почав так:

Розділ XІX

– Ах, як було жаль, – хоча солдатові й безглуздо, з дозволу вашої милості, говорити те, що я збираюся сказати —

– Солдатові, Тріме, – вигукнув дядько Тобі, перебиваючи його, – трапляється сказати дурість так само, як і людині вченій. – Але не так часто, з дозволу вашої милості, – заперечив капрал. – Дядько Тобі кивнув головою на знак згоди.

– Ах, як було жаль, – сказав капрал, окидаючи поглядом Дюнкерк і мол, зовсім так, як Сервій Сульпіцій[379] після повернення з Азії (коли він плив із Егіни в Мегару) окидав поглядом Коринф і Пірей —

– Ах, як було жаль, з дозволу вашої милості, висаджувати в повітря ці укріплення – але було б не менш шкода залишити їх непорушеними. —

– Ти маєш рацію, Тріме, в обох випадках маєш рацію, – сказав дядько Тобі. – Тому-то, – вів далі капрал, – з початку їх руйнування і до кінця – я жодного разу не свистів, не співав, не сміявся, не плакав, не говорив про минулі наші справи й не розповів вашій милості жодної історії, ні хорошої, ні поганої. —

– У тебе багато чудових якостей, Тріме, – сказав дядько Тобі, – і не на останнє місце я ставлю твої здібності оповідача, тому що з численних історій, які ти мені розповідав, бажаючи розвеселити у важкі хвилини або розважити, коли мені бувало нудно, – ти рідко коли розповідав погану. —

– Це тому, з дозволу вашої милості, що, за винятком історії про короля богемського та сім його зáмків, – усі вони правдиві; адже всі вони про мене. —

– У моїх очах це анітрохи їх не принижує, Тріме, – сказав дядько Тобі. – Але скажи, що це за історія? Ти підстьобнув мою цікавість.

– Звольте, я розповім її вашій милості, – сказав капрал. – Аби тільки, – сказав дядько Тобі, знову задумливо подивившись на Дюнкерк і на мол, – аби тільки вона не була весела; у такі історії, Тріме, слухачеві треба завжди половину забавності вносити від себе, а в теперішньому моєму стані, Тріме, я б не міг віддати належне ні тобі, ні твоїй історії. – Вона зовсім не весела, – заперечив капрал. – І в той же час я не хотів би, – вів далі дядько Тобі, – щоб вона була похмура. – Вона не весела і не похмура, – заперечив капрал, – а якраз підійде вашій милості. – Тоді я від щирого серця подякую тобі за неї, – вигукнув дядько Тобі, – зроби милість, Тріме, починай.

Капрал вклонився; і хоча зняти пристойним чином м’яку високу шапку монтеро зовсім не так легко, як ви уявляєте, а відважити наповнений шанобливістю уклін, як це було в правилах капрала, річ, на мій погляд, досить важка, коли ви сидите на землі, підібгавши під себе ноги, – проте, дозволивши долоні своєї правої руки, зверненої до дядька Тобі, ковзнути назад по траві на деякій відстані від тулуба з метою надати їй більшого розмаху – і в той же час невимушено затиснувши наголовок своєї шапки великим, вказівним і середнім пальцями лівої руки, від чого діаметр її вкоротився й вона, можна сказати, скоріше непомітно була видавлена – ніж незграбно зірвана, – капрал упорався з обома завданнями вправно, ніж можна було чекає від людини в її позі; прокашлявшись разів два, щоб знайти тон, найбільш підходящий для його історії та найбільш згідний із почуттями його пана, – він обмінявся з ним ласкавим поглядом і приступив до своєї розповіді так:

Історія про короля богемського та сім його зáмків

– Жив собі король бо – ге —

Коли капрал вступав таким чином у межі Богемії, дядько Тобі змусив його на хвилинку зупинитися; капрал вирушив у дорогу з голою головою, залишивши свою шапку монтеро на землі біля себе, після того, як зняв її у кінці останнього розділу.

– Очі доброти все помічають – тому не встиг капрал вимовити п’ять слів своєї історії, як дядько Тобі двічі питально доторкнувся до його шапки монтеро кінцем своєї тростини – немов кажучи: «Чому ти її не надінеш, Тріме?» Трім узяв її з найшанобливішою неквапливістю і, кинувши при цьому скрушний погляд на шитво, що прикрашало її передню частину, яке плачевним чином вицвіло та ще на до того ж обшарпалося на деякому головному листі й найжвавіших частинах візерунка, знову поклав на землю між ніг своїх, аби розміркувати про її долю.

– Усе до останнього слова досконала правда, – вигукнув дядько Тобі, – все, що ти збираєшся сказати. —

«Ніщо не вічне на цьому світі, Тріме».

– Але коли ця запорука твоєї любові й пам’яті, дорогий Томе, зноситься, – мовив Трім, – що нам тоді сказати?

– Сказати більше нічого, Тріме, – відповів дядько Тобі. – Хоч би ми сушили голову до Страшного суду, однаково, Тріме, ми нічого б не придумали.

Визнавши, що дядько Тобі має рацію і що марні були б усі зусилля людського розуму витягнути вищу мораль із цієї шапки, капрал не

1 ... 139 140 141 ... 176
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Трістрам Шенді», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Трістрам Шенді"