Читати книгу - "Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка, Умберто Еко"

воістину vir bonus (хорошу людину), далекоглядну, сміливу, вдумливу, здатну управляти ними: вони довіряють їй та будуть підкорятися «доти, доки не визнають її певну перевагу». Ця перевага позначає точку неповернення: «Я справді не можу сказати, чи розумно прибирати її з того місця, де вона робила хороші речі, щоб поставити її в таке становище, де вона може нашкодити». Навіть vir bonus (хороша людина) піддається політичному злу, злу від політики, її патології, денатурації та виродження суспільства друзів за походженням, політики дружби та її вихідного становища, égalité, як пізніше напише ла Боесі: дружба може народитися тільки на підґрунті рівності, вона ніколи не кульгає та завжди перебуває в досконалій рівновазі. Мерзенність тиранії — вершина денатурації міжсуб’єктних відносин над відносинами між тими, хто править, і тими, ким управляють, довга ніч свободи, подібна гомерівській батьківщині кіммерійців, де темрява панує протягом шести місяців, або вічної меншини розуму «отупілих народів», які створюють собі «неправду, щоб у неї вірити», включно з релігійними забобонами. Виродження/меншість, яка скасувала кожне «місто людей». Вільно народжені люди всюди в ланцюгах.

Здається, ніби читаєш вступ до праці «Про суспільну угоду» (Contrat social) Руссо (1712—1778).

Патологія

політики

Перший наслідок, який ла Боесі отримує з добровільності патогенного процесу (добровільного рабства), що перебуває в основі утворення зла, — це можливість зворотного процесу та скасування створеної ним влади. І не тільки. Характер патогенезу, способу виникнення захворювання також передбачає спосіб розгортання процесу. Якщо сила тирана (та його паноптична влада) міститься в руках, очах, вухах народу, якщо сила тирана — це згода людей (у розумінні суб’єктивного та об’єктивного генетиву), то немає потреби боротися із силою цієї «нелюдської та несправедливої» влади, протистояти їй з активним опором: досить «не підкорятися їй», і колос впаде (там само, с. 69). Тут ла Боесі закликає до пасивного опору проти тирана (зі значним винятком, який опише пізніше в тексті). Падіння глиняного колоса, шлях його делегітимізації, збігається зі шляхом ренатурації/дегуманізації об’єднання, повторного присвоєння того, що було відчужене поганою людиною, відновлення своїх природних прав, щоб повернути uns et unis: від звіра повернутися до людини, схильної до свободи та самовизначення. Нерівна рівність, природна основа універсального братерства, стає контрдоказом першого принципу взаємного визнання. У діалектиці «Я—ми» «ми» є множником та компонентом самого «Я», первинних «благ та почуттів» (с. 75); воно буде утверджене як одиниця кратності. Посилання ла Боесі на політичну модель дружби та сумна прикінцева похвала за сакралізацію концепту забезпечать Монтеня відправною точкою та життєвою силою для праці I, 28 (De amoitié), I, 31 (Des cannibales), III, 6 (Des coches).

Зброя

непокори

Політика дружби: confrairie (братство)

Ла Боесі

та Монтень

Політична концепція ідеальної дружби, присутня на тлі праці «Про добровільне рабство», становитиме генеруючий елемент складної конструкції іншої думки або теорії політики, яка майже наприкінці есе Монтеня «Про дружбу» (De amoitié) стане основою для політики дружби. Палаюче серце «Про добровільне рабство» (Servitude volontaire), як Монтень дізнався від адекватного читача, — це пошук соціального миру, який своїм утіленням заперечує саму можливість тиранії. Справжнє серце міститься в центрі невеликого твору ла Боесі з вихвалянням «загальної волі», святенності дружби як осередку справедливого суспільства, зв’язку, єдності та соціального миру. Тому роздуми, що вимагають, аби соціальна концепція дружби, створена ла Боесі, взаємодіяла з явно аполітичними роздумами Монтеня, які тільки наприкінці есе I, 28 відкриються у зворотному вигляді в соціальному вимірі. Те, що було передумовою для ла Боесі, стає результатом у Монтеня. Якщо взяти до уваги есе Монтеня про канібалів (cannibales), одразу стає зрозумілим, що ці два аспекти є неподільними, як і в праці ла Боесі, котрий розкриває природу одного та об’єднаного в майбутньому людства, тоді як філософія історії в зародковому стані була в змозі дивитися і вперед, і назад, не відпускаючи ідею свободи. Але саме Монтень допоможе краще зрозуміти посил «Про добровільне рабство» (Servitude volontaire): «Ніщо не має кінця, якщо існує дещо схоже. І той, хто вважає, що з двох я люблю одного так само, як і іншого, та що вони люблять один одного і люблять мене так само сильно, як я люблю їх, примножує в братстві об’єднану річ з усіх існуючих...» (I, 28 349C).

Див. також: Зародження політики, с. 26;

П’єтро Помпонацці, с. 320

Політична думка та утопії в добу Модерну

Філософія Макіавеллі

Вітторіо Морфіно

Секрет філософії Макіавеллі полягає у відомій формулі «прямо до істинної істини речей»: це істина зі світу Лукреція, позбавленого мети (telos) і водночас цілком зрозумілого, де кожна форма створюється випадком та конфліктом. У цьому радикально матеріа­лістичному оточенні Макіавеллі розвиває нечувану концепцію політичної чесноти, поза рамками теології та моралі, символом якої є кентавр, наполовину людина, наполовину звір, у якому звір роздвоюється в лисицю й лева. Якщо є секрет філософії Макіавеллі, він, безперечно, міститься у відомому уривку, де, щодо політики, справжня істина речі протиставлена її уявленню. Звичайно, це радикальна заява про розрив з минулим, чий філософський зміст нелегко ідентифікувати, за винятком посилання на загальний «реалізм» проти всіх форм утопізму.

Універсальність

людських