Читати книгу - "Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка, Умберто Еко"

пристрастей

Незмінність природного порядку та універсальні зміни

Незмінний

порядок

природи

Перша філософська теза Макіавеллі представлена у передмові до «Роздумів» і становить методологічну передумову всієї теорії. Для того щоб закласти фундамент знання історії, що може бути втілена в життя, Нікколо Макіавеллі підтверджує незмінність природного порядку, який перебуває в основі безперервної зміни подій: «Щодо заснування республік, збереження держав, управління королівствами, створення армії, ведення війни, здійснення правосуддя стосовно підданих, зміцнення влади, то ніколи не знаходиться ні государя, ні республіки, які звернулися б до прикладу стародавніх. Я переконаний, що виникає це [...] від браку справжнього розуміння історії, що допомагає під час читання творів істориків отримувати задоволення й разом із тим витягати з них той зміст, який вони мають. Саме від цього виникає те, що люди, котрі дуже багато читають історичних творів, з інтере­сом сприймають різноманітність описуваних у них подій, але нітрохи не думають про наслідування їм, вважаючи таке наслідування не тільки важким, а й зовсім неможливим, немовби небо, сонце, стихії, люди змінили свій рух, порядок та силу від тих, що мали в античності» («Роздуми», 1513—1519 рр.). В інших уривках з «Роздумів» Макіавеллі повторює, «що у всіх містах і у всіх народів одні й ті самі бажання та одні й ті ж настрої» (там само) і що люди «завжди мають і мали одні й ті самі пристрасті» (там само). Альтюссер (1918—1990) справедливо зазначив, що ця теза Макіавеллі функціонує як філософська, що підтверджує «об’єктивність та універсальність майбутніх наукових положень, з одного боку, а з іншого [створює] можливість експериментального порівняння «справ», яким Макіавеллі присвятить себе» (Л. Альтюссер. Макіавеллі та ми, 1994 р.). Теза про однорідність часу закладає саму можливість дискурсу Макіавеллі, так само, як теза про однорідність підмісячного та небесного світів уможливіть дискурс Галілея.

Універсальні

зміни

та вдача

У явній суперечності з першою тезою, здається, перебуває теза про універсальні зміни. Вони згадуються у багатьох фрагментах із праць Макіавеллі, серед яких найвідомішим є, напевно, цей: «У відчайдушних умовах, коли більше немає чого втрачати, завжди краще йти в наступ» («Роздуми», 1513—1519 рр.). Від них безпосередньо залежить як концепція удачі, так і упередження, згідно з яким вони керують речами людини, що «найбільш поширено в наш час завдяки великим змінам, що бачилися і бачаться кожного дня і які перевищують усі людські припущення» («Державець», 1513 р.). Природа — це варіація, удача — це «непередбачувана» варіація, «поза будь-яким людським припущенням», для якої «руйнівні річки» «Державця», безумовно, є метафорою, але також і «шторм вітрів» Флорентійських хронік, «який у Тоскані створив нечуване для минулого та поява якого вважатиметься у майбутньому найбільш дивною та такою, що запам’я­товується» («Флорентійські хроніки», 1520—1525 рр.).

Щоб «перейти прямо до істинної істини», ці дві тези не повинні розглядатися окремо, як у тому разі, якби, з одного боку, існувала сталість форм, а з іншого — постійна зміна випадковостей. Натомість вони мають розглядатися разом, щоб уникнути, з одного боку, скам’янілості проникнення через концепцію, а з іншого — розчинення її розбірливості у безструктурній дисперсії. Ми могли б сказати, що перша теза являє собою його якийсь принцип причинності (на взірець «завжди і скрізь, у стародавні часи та в наш час, немає наслідку, який не має причини, і немає причини, з якої випливає наслідок»), це виразність реальності, тоді як друга теза є її безпосереднім виправленням або модуляцією (типу «безперервна зміна ускладнює лінійність причинно-наслідкових зв’язків»).

Відмова від лінійної причинності

Можна посилатися на незліченні уривки з аналітичних праць Макіавеллі, в яких відмова від лінійної моделі причинності працює на практиці. Парадигматичний розділ, присвячений «різним способам дій» Ганнібала та Сципіона, причина «тих самих наслідків» («Роздуми», 1513—1520 рр.): «Щоб краще прояснити те, що я хотів сказати, я говорю, як це бачили інші, коли Сципіон увійшов до Іспанії, зі своєю людяністю та жалістю негайно подружився з цією провінцією, а народ став його любити та захоплюватися ним. Ми побачили, як Ганнібал входить в Італію і, навпаки, з жорстокістю, насильством та пограбуванням й усіма причинами невірності отримує той самий результат, що Сципіон мав в Іспанії; тому що проти Ганнібала повстали всі міста Італії, всі народи пішли за ним» (там само). Але можна також згадати розділ, присвячений «твердості Манлія Торквата» та «милосердю Валерія Корвіна», різних причин одного і того самого наслідку («кожен приніс один і той самий плід як проти ворогів, так і на користь республіки й себе», там само). Однак є принаймні один уривок, де Макіавеллі пропонує реальну теоретичну розробку питання про причинність, відкидаючи будь-яку форму лінійності. Це лист, відомий під назвою «Фантазії до Содеріні» (Ghiribizzi al Soderini): «Я був би здивований, якби моя доля не показала мені так багато речей та не була настільки різноманітною, що я змушений був би мало дивуватися або зізнатися, що я не пробував ані читати, ані практикувати дії людей та способи поведінки. [...] бачачи, як різні уряди досягають одного і того самого та діють по-різному, ставлячи одну й ту ж мету» (Макіавеллі до Содеріні, 13—21 вересня 1506 р.). Різні причини можуть привести до того самого наслідку, що й у випадку з Ганнібалом та Сципіоном, але також із Лоренцо Медічі Пишним, «котрий роззброїв людей, аби зберегти Флоренцію», та Джованні Бентівольйо, який, «щоб зберегти Болонью, озброївся»; і ще з «Вітеллі в Чітта-ді-Кастелло і цим герцогом Урбінським», які «зруйнували фортеці, [...] щоб зберегти державу», та «графом Франческо і багатьма іншими, [що] будували їх у своїх державах, аби убезпечити себе» (там само). Але не тільки один і той самий наслідок може виникнути через протилежні причини, але та сама причина може викликати протилежні наслідки. Чому Макіавеллі ставить запитання: «Одні й ті ж дії іноді однаково хороші або однаково шкідливі»? «Я вірю, — пише він, — що як природа надала людям різні обличчя, так і зробила їх з різним характером та уявою. З цього випливає, що кожен діє відповідно до свого характеру й уяви. І тому, з іншого боку, часи різні та порядок речей різний, і той щасливий, хто знаходить свій шлях із часом, а той, навпаки, нещасливий, хто змінюється час від часу і від порядку речей. Отже, цілком можливо, що двоє, діючи по-різному, мають одну і ту саму мету, оскільки кожен із них може пристосуватися до свого відображення, бо існує стільки ж порядків речей, скільки провінцій та держав. Але, оскільки час