Читати книгу - "Маятник Фуко"

Це давало змогу зрозуміти, навіщо 1789 року маркіз де Люше у відповідь на ці інтриги анонімно написав знамените Essai sur la secte des illuminés[242], де він сипле вогнем на просвітлених усіх видів, чи то Баварії чи якихось інших, на анархічних антиклерикалів та містичних неотамплієрів, і кидає на ту саму купу (неймовірно, як усі шматочки нашої мозаїки поступовим і чудесним чином ставали на свої місця!) навіть павликіян, не кажучи вже про Постеля та Сен-Жермена. Він скаржиться, що ці форми тамплієрського містицизму позбавили вірогідності масонство, яке, натомість, було товариством достойних і чесних людей.

Беконіанці вигадали масонство, як Rick's Bar у Касабланці, а єзуїтське неотамплієрство зводило їх винахід нанівець, тому для знищення усіх груп, які не належали до беконіанського крила, був найнятий Люше.

Тут ми, однак, мусили врахувати інше питання, що з ним бідолашний Альє не міг дати собі ради. Чому за сім років до того, як на сцені з’явився маркіз де Люше, де Местр, агент єзуїтів, подався до Вільгельмсбаду, сіючи незгоду поміж неотамплієрами?

«Неотамплієрство було придатне для першої половини XVIII сторіччя», говорив Бельбо, «і цілком непридатне для кінця того ж століття, в першу чергу тому, що ним заволоділи революціонери, для яких однаково годилися і Богиня Розуму, і Верховна Істота, аби лиш мати змогу відтяти голову королю, дивись Каліостро, а з іншого боку, тому, що в Німеччині туди встромили носа німецькі князі, особливо Фрідріх Прусський, чиї цілі, звісно, не збігалися з цілями єзуїтів. Коли містичне неотамплієрство, хоч би хто його вигадав, почало створювати речі на кшталт Чарівної флейти, природно, що люди Лойоли вирішили позбутися його. Це як у фінансових справах — ти купуєш якусь фірму, використовуєш її, тоді ліквідуєш, оголошуєш банкрутство, і знову інвестуєш її капітал, усе залежить від загальної стратегії, і тебе не обходить, що станеться зі сторожем. Або як зі старою машиною: коли вона перестає їздити, ти здаєш її на звалище брухту».

90

У справжньому масонському кодексі не знайти іншого Бога, крім Бога Мані. Се Бог масона-кабаліста, стародавніх розенкрейцерів: се Бог масона-мартиніста… З іншого боку, всі ті ганебні справи, що їх приписують тамплієрам, приписувалися також маніхеям.

(Abbé Barruel, Mémoires pour servir à l'histoire du jacobinisme, Гамбурґ, 1798, 2, XIII)

Стратегія єзуїтів стала нам зрозумілою, коли ми виявили отця Барруеля. Між 1797 та 1798 роками, у відповідь на французьку революцію, він пише свої Mémoires pour servir à l'histoire du jacobinisme[243], справжнісінький бульварний роман, який починається — ти ба — з тамплієрів. Після спалення Моле вони перебудовуються в таємне товариство, аби знищити монархію та папство і створити світову республіку. У XVIII столітті вони заволодівають вільномулярством, яке стає їхнім знаряддям. 1763 року вони створюють літературну академію, що складається з Вольтера, Тюрґо, Кондорсе, Дідро та д’Алямбера і збирається в домі барона Гольбаха; відтак, поступово снуючи змову, 1776 року вони породжують якобінців. Які, зрештою, є маріонетками в руках справжніх верховод, Ілюмінатів Баварії — царевбивців за покликанням.

Нема мови про звалище брухту. Розколовши масонство, за допомогою Ремзі, на дві частини, єзуїти знов його об'єднують, аби розбити чоловим ударом.

Книга Барруеля справила певне враження; і справді, у французьких Національних Архівах можна знайти принаймні два рапорти поліції про підпільні секти, складені на вимогу Наполеона. Ці рапорти написав такий собі Шарль де Беркгайм, який — як це роблять усі таємні служби, звертаючись за секретною інформацією до вже опублікованих Матеріалів — не вигадує нічого кращого, ніж списати їх спочатку з книги маркіза де Люше, а відтак — із книги Барруеля.

Супроти цих моторошних описів товариства Просвітлених та недвозначного викриття директорії Невідомих Зверхників, здатних панувати над світом, Наполеон не вагається: він вирішує пристати до них. Наказавши призначити свого брата Жозефа великим магістром Великого Сходу, він, як твердять багато джерел, установлює зв’язки з масонством, тоді як за іншими джерелами — навіть стає їх високим достойником. Однак неясно, якого обряду. Можливо — задля завбачливості — всіх.

Що було відомо Наполеонові, ми не знали, але й не забували, що він провів певний час у Єгипті, і напевно бесідував у тіні пірамід із якимись мудрецями (тут навіть дитина зрозуміла б, що славнозвісні сорок століть, які дивляться на нього, були виразною алюзією на Герметичне Передання).

Однак відомо йому було, напевно, чимало, адже 1806 року він скликав асамблею французьких євреїв. Офіційні причини були банальні — намагання зменшити лихварство, забезпечити собі вірність юдейської меншини, знайти нові джерела фінансування… Але це не пояснює, чому він вирішив назвати цю асамблею Великим Синедріоном, що наводить на думку про директорію Зверхників, більш чи менш Невідомих. Насправді хитрий корсиканець знайшов представників єрусалимського крила і намагався звести докупи різні розкидані групи.

«Невипадково 1808 року військо маршала Нея опиняється у Томарі. Ви вловлюєте зв’язок?»

«Ми тільки це й робимо».

«Тоді Наполеон, готуючись до війни з Англією, має у своїх руках майже всі європейські осередки, а через французьких євреїв — має також єрусалимлян. Чого йому ще бракує?»

«Павликіян».

«Саме так. А ми все ще не вирішили, куди вони поділися. Однак нам підказує це Наполеон, який вирушає шукати їх там, де їх і слід було шукати — в Росії».

Зав’язнувши на століття у слов’янському регіоні, павликіяни, зрозуміло, реорганізувалися під марками розмаїтих російських містичних угруповань. Одним із впливових радників Александра І був князь Голіцин, пов’язаний з деякими сектами мартиністичного духу. А кого ми виявляємо в Росії за добрих дванадцять років до Наполеона, в ролі повноважного посла герцогів Савойських із завданням зав’язати стосунки з містичними гуртками Санкт-Петербургу? Де Местра.

На той час він уже втратив усяку довіру до будь-якої організації просвітлених, вони були для нього все одно, що просвітники, на яких лежала відповідальність за криваву купіль революції. Тоді він справді говорив, майже дослівно повторюючи Барруеля, про сатанічну секту, яка хоче завоювати світ, і мав на увазі, ймовірно, Наполеона. Отож, якщо наш великий реакціонер мав на меті перетягти на свій бік мартиністичні групи, це тому, що він виразно відчув: хоч вони черпали з тих самих джерел, що й французьке та німецьке неотамплієрство, все ж вони були вираженням єдиної ще не зіпсованої західним способом мислення групи — павликіян.

Однак план де