Читати книгу - "Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Епоха імперського постмодернізму в Україні почалася з «пришестя» письменниці М. Кривоногової як символізація релігійного матріархату: чоловіки-апостоли з явним комплексом матері, створивши масонську ложу, проголосили Кривоногову в Києві новим Богом — Марією Деві Христос. Це отілеснення Бога постало на основі постмодерністської суміші християнства, крішнаїтства та імперського слов’янофільства і може бути пропсихоаналізовано як релігійний пік імперського фемінізму, адже вся його психосемантика тотально спрямована проти монотеїзму. Весь постмонотеїстичний дискурс представляється міфопоетично[1287]: у релігійних посланнях прославляється нова слов’янська богиня, яка прийшла, щоб захистити слов’янську сім’ю як любов чоловіка і жінки. Романтична ідеологія постмонотеїстичного імперського дискурсу в умовах розваленої національної сім’ї постала витонченою диявольською спокусою для молоді. Якщо М. Кривоногова стала російсько-імперським символом постмодерністського пошуку релігійності в Україні, то у найдотепнішій своїй статті «Забужко Деві Христос» І. Бондар-Терещенко влучно представляє ще одну метафоричну фігуру, вказуючи, що українським маргінальним символом постмодерністської епохи є О. Забужко. Істеричність художнього письма О. Забужко як проекція внутрішнього театру жіночої творчої особистості тримала в напрузі читача перехідної епохи. У зв’язку з цим її творчість заслуговує особливого розгляду як «силова точка» перехідної епохи. У романі Є. Кононенко «Імітація» є така красномовна деталь: «в будинку культури в їхньому райцентрі якось був книжний ярмарок, і з українських книжок були тільки „Польові дослідження з українського сексу“, які відразу розкупили вчительки з української мови, яким накинули години зі статевого виховання»[1288]. Текст Забужко став своєрідним навчальним посібником з маргінального сексу.
«Отілеснення» українського художнього письма на зламі XX—XXI ст. через активне використання сексуальної проблематики пов’язане з «подихами» сексуальної революції та філософського постмодернізму в Європі[1289]. Загрозливим для національного світу стало неусвідомлення імперіалізму як сексуальної політики.
У фольклорі кожного народу існують тексти, які відверто зображають сексуальність народу як архаїчну, предлюдську сутність. Фольклорний ерос звертається до жанру непристойних, сороміцьких пісень з культом фалоса, що був елементом весільного обряду й пов’язувався з культом плодовитості[1290]. Тому ритуальна купальська ніч в українському фольклорі, що супроводжувалася відповідними текстами, зверталася до активної природної сили, яка оплодотворяла жіноче лоно і несла перемогу національному роду. В аристократичному літературному дискурсі народний ерос окультурюється, оскільки тут усвідомлюється, що сексуальний інстинкт має служити вищим цілям. Закономірно, що на основі народних сороміцьких пісень народився жанр роману. Перший великий роман Петронія, за тлумаченням П. Кіньяра, мав на меті «збадьорити зів’ялий пеніс (mentula) героя», перетворити його на фасцинус (фалос)[1291]. Невипадково римське слово potentia символізувало могутність, плодовитість, перемогу, а первісна семантика слова «геній» означала сексуального ангела або покровителя плодовитості: «Кожний чоловік мав свого генія, який охороняв його genitalia від імпотенції, а всіх жінок дому від безпліддя»[1292]. Але сексуальна революція новітнього періоду під перверсивним впливом імперської карамазовщини спричинилася до брутальної сексуальності, яка суперечить інтересам національного світу. «Мають рацію ті, хто ненавидить еротичні картинки, — пише П. Кіньяр. — Не тому, що вони шокують нас. А тому що вони фальшиві»[1293]. Як було сказано, імперська психополітика спокон віків культивувала загарбницьку сексуальність, виганяючи любов зі світу. Тому намагання шляхетно поєднати любов з сексуальністю (духовність з природним фундаментом) було загрозливим для імперії, у давні часи відкрито каралося владою. Саме імперська влада прирекла римського письменника Овідія на ув’язнення, коли він у своїх творах порушив закон імперського еросу. «Влада може бути пов'язана лише з плотським бажанням»[1294], — констатував цю позицію П. Кіньяр. Закономірно, що в аристократичному проекті української літератури протягом двох віків розгорталася характерна опозиція загарбницькому російсько-імперському еросу. Шевченко звернув увагу на загрозливу для українського світу імперську деконструкцію національного еросу в поемі «Катерина», застерігаючи українську дівчину від кохання з москалем. «Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями, бо москалі чужі люде», — психологічну цінність цього пророчого шевченківського застереження можна особливо відчути, пізнавши страшні перверсії, до яких дійшов національний ерос у часи більшовицького експерименту.
Механізм впливу імперського римського пригнічення яскраво проаналізував П. Кіньяр в есе «Секс і страх» (1948) на основі метаморфози грецького еросу: «Я прагну збагнути дещо непояснюване — перенос еротики греків в імперський Рим. Ця мутація до цього часу не була осмислена через невідому мені причину — я почуваю в ній страх. За п’ятдесят шість років правління Августа, який перебудував весь римський лад на імперський лад, відбулася дивна метаморфоза: радісна, точна еротика греків перетворилася на перелякану меланхолію римлян. І мутація ця відбулася за якихось тридцять років (з 18 р. до н. е. по 14 р. н. е.)»[1295]. Мутація аристократичного українського еросу в атмосфері російсько-імперського пригнічення зумовила формування у національній психології заляканого бажання. Невипадково у 60-ті роки роман про минуле порубіжжя Р. Андріяшик назвав «Люди зі страху», що в буквальному прочитанні означало національні чоловіки зі страху.
Першим постколоніальним несвідомим бунтом проти заляканого колоніального бажання стала демонстративна сексуальність бубабістів за аналогією до «Енеїди» І. Котляревського. Однак вона не супроводжувалася аналітичним дослідженням, а тому скотилася до символізації інфантильного донжуанства, тісно пов’язаного з імперською сексуальною політикою. Аналіз колоніального національного еросу активно розпочався у творчості та дослідженні жінок — Г. Тарасюк, Є. Кононенко, О. Забужко, С. Павличко та ін. Однак психоаналіз, поєднаний з імперським фемінізмом, створив унікальну постмодерністську мішанину, яка відкриває шлях не до нарощування аристократичної свідомості, а до обожнення маргінального інстинкту.
У 1893 р. було опубліковано французькою мовою «Саломею» О. Вайлда, де головний жіночий образ вважався витвором «Вайлдової гомосексуальної провини та жадання»[1296]. У цій п’єсі, а згодом в романі «Портрет Доріана Грея» було замасковано гомосексуальну проблематику, яку відкривав модернізм. Та якщо у першій половині XX ст. в аристократичній Європі існував етичний національний острах супроти гомосексуалізму, то у другій — з гомосексуальним звільненням пов’язали успіх сексуальної революції, яка мала зруйнувати національні патріархальні структури. Американську деконструкцію національного суспільства на основі фемінізму яскраво демонструє дослідження К. Мілет «Сексуальна політика» (1969), в якій критика патріархальної, обмеженої моральним законом, сексуальності означає утвердження постпатріархальної, феміністично розкутої сексуальності, відкритої до імперських перверсій. Успіх сексуальної революції, згідно з феміністичним постмодерністським конструюванням К. Мілет, мав би покласти край традиційним сексуальним заборонам і табу, особливо тим, які становлять найбільшу загрозу для патріархального моногамного шлюбу, дозволити гомосексуалізм, дошлюбні і позашлюбні зв’язки, статеві відносини у підлітковому віці. Загалом результат сексуальної революції має означати аморальний кінець національного патріархального устрою, його ідеології та функцій — так космополітично пропонується розв’язати нерівноправну соціалізацію обох статей. Цю американську імперську ідеологію фальшивої жінки несвідомо переймає маргінальний феміністичний дискурс в Україні.
Силовою точкою перехідної епохи став
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури», після закриття браузера.