Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— Ізо, тобі б у лікарню, — сказав Антуан.

— Потім.

Зайшовши на завод, я мало не висловилася всіма новими словами, які запам'ятала під час нещодавнього перекладу. Частину обладнання було продано.

— Тихо, спокійно, не злись ти так, — спробував заспокоїти Антуан, — ми його знайдемо і будемо судитися за порушення договору. А поки що потрібно знайти куди продали обладнання і купити його назад. Павло відвези Ізабеллу в лікарню.

— Ні, — я ледь не гарчала, — поїхали за обладнанням. Потім назад у відділок.

Антуан задумався, потім сказав:

— Для початку потрібно ще дещо зробити. Зараз зателефоную, запрошу юриста, складемо акт щодо порушення договору. Потім ти поїдеш у відділок, а я поїду за обладнанням.

Я кивнула. Мене повели в приймальню і дали чай та ще коробочку з їжею. Максим зараз був біля Антуана, я злилася... Павла, якого наставник відправив разом зі мною, вмовив мене ще поїсти і таким чином відволіктися. Їла і повільно і потроху заспокоїлася, перестала психувати. Хоча якщо я побачу того гада, йому не поздоровиться.

За годину, коли я вже добралася до остиглого чаю, зайшов Анутан із чоловіком, людиною. Мені дали почитати акт. Швидко його переглянула і порівняла з договором. Було зазначено, що до укладення договору було продано без нашого відома такий-то перелік обладнання. А в договорі вони значаться як у наявності. І після порівняння я мало не подавилася чаєм. Цей гад продав майже все найцінніше обладнання, через яке ми власне і купували цей завод!

— Ізо, спокійно! — сказав Антуан — Я вже з'ясував де наше обладнання і ми купимо його назад. А потім будемо судитися з Маженгом. І я з нього витрушу все до копійки. Їдь з Артемом, Павлом і Германом у відділок. Як впораєтеся, подзвониш мені. А ще візьми юриста.

За кермо мене власне не пустили. Сіла на переднє пасажирське сидіння. Артем їхав спокійно і не лихачив. По приїзду до відділку Герман видихнув.

— Одразу бачу, хто з Ізабеллою покатався, — усміхнувся чоловік.

— Мені про вас розповіли як про гонщика, думав зараз будете гнати.

— Навіщо? Ізабелла і так нервова, сидить кукситься, — я сердито подивилася на чоловіка, — Ти б бачила себе в дзеркало, таке відчуття, що ти когось убити хочеш.

— Є таке бажання, ледь стримуюся. І об'єкт не в зоні досяжності.

Не зважаючи на свій поганий настрій я змогла описати слідчому суть справи, потім місцевий юрист, який складав акт, доповнив, показав документи і договір. Мадженга оголосили в розшук ще й за шахрайство в особливо великому розмірі. Тим часом дія знеболювального, що мені дали, закінчувалася, і я починала знову відчувати біль. Спочатку терпіла, потім мене почало вести і перед очима все розпливатися.

Я якраз стояла біля вікна і дивилася на місто, коли похитнулася. Герман із Павлом мене швидко підхопили. А потім була рятівна темрява. Ох і понервував слідчий із моєю непритомністю, ледь сам тут же не впав.

Прокинулася я вже в лікарні. Відкриваю очі, біла стеля. Дивлюся на всі боки — маленька практично порожня кімната. Трохи далі шафа, стілець для відвідувачів біля ліжка і власне все. А ще поруч із ліжком вікно. Спробувавши встати, лунає якийсь неприємний писк і вбіг лікар. Мене швидко вклали назад у ліжко.

— Лежіть, вам ще рано вставати.

— Давно я тут?

— Кілька годин, тільки після інтенсивного відновлення. Чим ви тільки думали? Чому відразу не звернулися? У вас же перелом ребер був, добре, що кістки тільки тріснули й не пошкодили тканини. А ще величезна гематома. Відпочивайте.

— Скільки ще?

— До ранку. Зараз уже вечір. Вечерю принесу трохи пізніше.

Лікар поправив ковдру і вийшов.

Почула, як до нього звернулася жінка.

— Ну як їй усе сподобалося? Пацієнтка всім задоволена? — а в голосі стільки отрути.

— Нуріка, тихо, — шикнув на неї лікар.

— А то що? Ця дрібна сучка і про нас щось журналюгам скаже, що погано обслужили.

— Ти не права! На цьому заводі працює моя сестра. І вона знає ситуацію зсередини. А їм між іншим, попередній власник останні три місяці зарплату не платив, при цьому змушували працювати. Тепер є шанс, що щось зміниться.

Я знову спробувала встати. Лікар почув писк апаратури і вбіг у палату.

— Ну що ж ви творите, така вперта.

— А де мій телефон?

Лікар дістав із шафи телефон. Благо зарядки ще половина. Сама лягла назад. Голова йшла обертом. Мені знову поправили ковдру і залишили. Я ввімкнула інтернет і зв'язалася з наставником. І тут одразу спливло кілька повідомлень про пропущені дзвінки. Від двох королів, Альфреда, Насті. Усі хвилюються. Мабуть постріл потрапив у новини. Антуан сам передзвонив, не захотів писати.

— Ізабелло, ти як? Тебе вже перевели в палату?

— Угу. Мої спроби до втечі припиняють, — пожартувала тихо, сил було дуже мало, — Я тут почула, що нашим робітникам зарплату не платили вже три місяці. Це якось не правильно.

— Дам розпорядження Максиму, він видасть зарплату зранку. Обладнання вже закінчують встановлювати і завтра починається робота.