Читати книгу - "Атлант розправив плечі. Частина третя. А є А"

Згідно з мораллю самопожертви, першою цінністю, якою ви жертвуєте, стає мораль. Наступна — самоповага. Коли потреба є критерієм, кожна людина водночас перетворюється на жертву і на паразита. Як жертва, вона змушена працювати, щоб вдовольняти чужі потреби, перебуваючи тимчасом на позиції паразита, потреби якого повинен удовольняти хтось сторонній. Ця людина може наблизитися до інших, тільки взявши на себе одну з двох ганебних ролей: водночас бути жебраком і паразитом.

Ви боїтеся того, у кого на долар менше, ніж у вас, бо ваш долар за правом належить йому, — це змушує вас почуватися моральним шахраєм. Ви ненавидите людину, яка має на долар більше, ніж ви, бо його долар за правом належить вам, — він примушує вас почуватися жертвою шахрайства. Людина, нижча за вас, є джерелом вашого почуття провини, вища — джерелом розчарування. Ви не знаєте, що віддавати, а що вимагати, коли віддавати, а коли забирати, яка насолода за правом належить вам, а які борги досі не виплачено іншим. Називаючи це «теорією», ви намагаєтесь уникнути розуміння того, що, згідно з прийнятими вами моральними критеріями, ви несете провину кожної миті свого життя. Кожна спожита вами жменя їжі потрібна комусь на світі — й ви зі сліпою образою махаєте на це рукою, доходячи висновку, що моральна досконалість недосяжна, її неможливо прагнути, що ви будете бабратись у своїх спробах, уриваючи те, що вдасться урвати, уникати очей молодших людей, які дивляться на вас із надією, начебто ще можлива якась самоповага, і від вас її чекають. Усе, що залишається у вашій душі, — це провини. Тому кожен другий ховає очі, проходячи повз вас. Невже вас дивує, чому ваша мораль не допомогла досягти братерства на Землі та доброї волі серед людей?

Виправдання самопожертви, яке пропонує ваша мораль, ще перекрученіше за продажність, яку ним намагаються виправдати. Згідно з ним, мотивом вашої самопожертви повинна стати любов — любов, яку ви мусите почувати до кожної людини. Мораль, яка прикидається переконанням, буцімто цінності духу важливіші за матеріальні, мораль, що вчить зневажати хвойду, яка віддає своє тіло всім чоловікам без винятку, — ця сама мораль вимагає, щоб ви присвятили свою душу нерозбірливій любові до всіх підряд.

Як не може існувати безпричинного багатства, так само не може бути безпричинної любові чи будь-яких безпричинних емоцій. Емоція — це відповідь на факт реальності, оцінка, продиктована вашими критеріями. Любити — значить цінувати.

Людина, яка стверджує, що цінувати когось, хто не має жодної цінності, можливо, як і любити тих, кого ви вважаєте не вартими любові, — це людина, яка запевняє, начебто можна розбагатіти, споживаючи, а не виробляючи, і що паперові гроші такі ж цінні, як і золоті.

Зауважте, що ця людина не намагається викликати у вас безпричинного страху. Здобуваючи владу, вона стає експертом з наведення жаху, створює безліч підстав для того, щоб ви відчували страх, за допомогою якого вони прагнуть вами керувати. Але коли доходить до любові, найвищої емоції, ви дозволяєте їм обвинувачувати вас, називати аморальним злочинцем, якщо ви нездатні почувати безпричинної любові. Коли людина відчуває страх без причини, ви радите їй звернутися до психіатра. Але ви далеко не такі розважливі, коли йдеться про захист сенсу, природи та гідності любові.

Любов виражає закладені в людині цінності; це найбільша нагорода, що її можна заслужити за моральні якості, яких ви досягли, виховуючи свій характер, свою особистість; це емоційна ціна, що її одна людина платить іншій, отримуючи від її чеснот насолоду. Ваша мораль вимагає відокремлювати любов від цінностей і віддавати її кожному волоцюзі — не на знак того, що він чогось вартий, а у відповідь на його потребу, не як винагороду, а як милостиню, не як платню за його чесноти, а як карт-бланш за його слабкості. Згідно з вашою мораллю, мета любові — звільнити вас від пут моралі. Любов начебто вища за моральні судження, справжня любов долає обмеження, пробачає і приймає всі вияви лихого у своєму об’єкті, й що сильніша любов, то більшу розбещеність допускає вона у тому, кого люблять. Любити людину за її чесноти — нікчемно і приземлено, кажуть вам. Любити за промахи — вияв божественного. Любити тих, хто вартий любові, — корисливо. Любити тих, хто її не вартий, — самопожертва. Ви винні любов тим, хто на неї не заслуговує, і що менше вони заслуговують, то більше ви любові винні. Що огидніший об’єкт, то шляхетніша ваша любов. Що невибагливіша ваша любов, то більші ваші чесноти. І якщо ви зможете довести свою душу до стану купи сміття, що приймає будь-які почуття на рівних засадах, якщо зможете нехтувати моральними цінностями, отже — ви досягли стану моральної досконалості.

Така мораль самопожертви і такі подвійні ідеали, які вона пропонує: перекроїти життя вашого тіла за подобою хліва для худоби, а життя вашого духу перетворити на звалище.

Такою була ваша мета — і ви її досягнули. То чому ж ви тепер стогнете і скаржитеся, нарікаєте на людську неспроможність, на марність людських зусиль? Бо ви нездатні були процвітати, прагнучи деструкції? Бо не могли знайти радість, поклоняючись болеві? Бо не могли жити, вважаючи смерть критерієм своїх цінностей?

Рівень вашої здатності жити — це рівень того, наскільки ви порушили свій моральний кодекс, і все ж самі вірите, що ті, хто його проповідує, — це друзі людства. Ви проклинаєте самих себе, не наважуєтесь сумніватися в їхніх мотивах та їхніх цілях. Погляньте на них тепер, коли зіткнулися зі своєю останньою можливістю здійснити вибір. І якщо ви вирішите загинути, зробіть це, повністю усвідомивши, який дешевий і дрібний ворог зазіхнув на ваше життя.

Містики обох шкіл, які проповідують релігію самопожертви, — наче мікроби, що атакують вас через єдину рану: страх покладатися на власний розум. Вони переконують вас, що володіють засобами, вищими за розум, таким режимом свідомості, що перевершує логіку, — наче мають доступ до спеціального фонду бюрократів Всесвіту, які дають їм недоступні для інших таємні накази. Містики духу заявляють, начебто володіють надзвичайним умінням, якого бракує вам: це особливе «шосте чуття» полягає в тому, що воно суперечить знанню, отриманому від ваших решти п’яти чуттів. Містики м’язів не зазіхають на екстрасенсорне сприйняття: вони просто стверджують, що ваші чуття недостовірні, а їхня мудрість полягає у тому, що вони в незрозумілий спосіб бачать, які ви безнадійно сліпі. Обидва типи вимагають, щоб ви анулювали власну свідомість і віддалися їхній владі. Як доказ вищості