Читати книгу - "Житія Святих - Червень, Данило Туптало"

для такого явлення відповідному й віри достойному, яке стверджувало, що видиме — правда, а не примарна зваба. І збентежився Захарія, бачивши, і страх напав на нього. О страху, передмово невірства, непостійносте розуму, душі легке падіння! Сам ангел це виправив — сказав: "Не бійся, Захаріє, почуто молитву твою". Виганяє страх і приводить бажання: сказав "Не бійся" — не мовчав, але про силу молитви, яка Божий дар здобула, сповістив: "Почута, — казав, — молитва твоя, і жінка твоя Єлисавета народить сина тобі, і назвеш ім'я йому Йоан". О преславне таїнство і вражаюче чудо! Справді Захарія засумнівався і супроти відповідав ангелові — инше-бо просив, а инше отримав. За людей молився, а назвався батьком дитини. Прощення прогрішень просив, а обітницю розрішення безплідної утроби прийняв. Захарія бажав, аби зцілилися душі грішних, а не щоб утроба Єлисавети втяжіла зачаттям плоду. Справді-бо збентежився чоловік перед змінами, хоч і священиче достоїнство мав. І думав собі, кажучи: "Що то за дивне й чудесне видіння мужа, і дивна слів його обітниця? Хто це, що дерзновенною ногою у святий храм увійшов і праворуч вівтаря кадильного став, наче ні до одного гріха не причетний? Хто цей иншообразний на вигляд, поглядом виблискує і страшить душу мою? Ніколи не бачив нічого настільки вражаючого. Чи це чоловік крилатий? Чи птаха людиноподібна? Що це таке, не можу збагнути, думаю, за моїм кадженням хтось дивиться і перешкоджає службі моїй. Зовні багато людей, молячись, чекають на мене, як на посланця від Небесного Царя, а цей всередині мене тримає. Через мене люди віддають молитви Цареві Небесному, просячи прощення за прогрішення свої, і я не знаю, чи зможу виконати народне бажання й показати діло моєї служби, цей же став переді мною, нову вістку мені приносячи. Іди собі ти, що мене лякаєш. Якби ти був ангелом, від Бога посланим, доклався б до моєї потреби й допоміг би моїй молитві, і змилосердився б над тими, що зовні стоять зі слізними проханнями. Іди звідси й не лякай мене. Жодного слова про дитину, яку обіцяєш: що здобуде народ, якщо я буду мати сина? І яка користь буде людям, якщо Єлизавета вигодує немовля? І який прибуток візьмуть люди, якщо я залишу спадкоємця дому свого? Іди від мене, хто б ти не був. Постаріли ми, минув час шлюбу, старість погасила гаряч тілесну, і плідність відреклася плоду. Померли ми обоє для пристрасті. І чого юність не проростила, як те виростить старість?"

Так говорив собі подумки Захарія. Ангел же мовив до нього: "Не бійся, Захаріє, не бентежся помислами, бо я ангел світла, а не темряви, я — Гавриїл, один із князів Царя Небесного, веління ношу, а не своєю владою наказую. Посланий я благовістити тобі, а не налякати. Щоб не налякати тебе, прикрився цим, яким бачиш, образом, і не явився перед тобою нагою ангельською сутністю: не може тілесний бачити безтілесного. Береже життя твоє Той, хто послав мене до тебе. Не бійся, Захаріє, я посланий добру вістку принести тобі, а не страх і сумнів вкласти. Старість називаєш, і безплідне ваше співжиття, і зістарену утробу, але хто за своїм бажанням народжує? Дітонародження — Божий дар, а не людський винахід. Чи ти не чув Господа, що каже: "Я той, хто творить людину й утворює дух в людині". Чи не віриш, Захаріє, що створений був Адам? Як створена Єва? Як народився Ісаак? Авраам, чувши, не невірстував і не погрішив супроти надії, а ти священик і не віриш. Хіба не має сили слово від Бога? Через старість противишся, о старче, і тілесне умертвлення сильнішим вважаєш від Бога? Якщо б не знав ти Авраама, міг би сумніватися. Природну неміч називаєш і божественній обітниці не віриш. Мале просиш, велике ж приймаєш і кричиш, наче втрати зазнав. Ти лише за юдейських людей молишся. Я ж благовістую тобі те, що буде на спасення народам". Захарія, це чуючи і трохи лице повернувши, супроти відповів ангелові, кажучи: "Що кажеш, о ангеле? Жінка моя народить? Хіба за це я молився? І хіба за це каджу і тиміям витрачаю? Я виконую службу свою, відпущення гріхів для людей прошу, а не розрішення своєї неплідности. Для свого собору полегшення бажаю, а не Єлизаветі зачаття й вагітности. Зраненим душам зцілення шукаю, а не щоб висохлі Єлизаветині груди давали молоко. Кажеш, о ангеле, що жінка моя народить? Який з цього пожиток тим, що моляться зовні? Хіба, почувши це, не поб'ють мене камінням, кажучи, що не за них молюся, а за себе самого і що не випросив їм милости від Бога, але собі випросив дітородство? Ніякого нема в мене бажання дітородства, не буде того, не хочу. Того, що просив, — не дістав, ти ж мені про инше замість того розповідаєш. Жодного слова про народження дитини. Не можемо ходити без палиці — ти ж про подружнє нам говориш і велиш нам почати дітородство. Як це бути може, коли старість відмовляється від природного з'єднання? Я прошу людям спасення, і роду нашому благоденства, і ворогів полонення, і церкві доброботу, а не крику немовляти, і пелюшок, і пеленання, і того, що до виховання дітей, — не дбаю про це. Як-бо я виявлюся батьком рідному синові? Старість відганяє віру. Знемогла зовсім сила народження, палицю, наче коня, тримаю, ледве ходжу, ти ж мене наставляєш на тілесне єднання. Як це зроблю? Ось бачиш старість обох і до землі згинання, і на инше ніщо не чекаємо, лише на серп смерти, колосся-бо вже дозріло до жнив. Якщо ж правду кажеш, о ангеле, дай мені на запоруку якесь знамення, аби повірив я обіцянці, бо й Аарон не повірив би, якби не зацвіла його палиця. І Мойсей не мав би за правду сказаного йому, якщо б не побіліла рука його. І Гедеон не зрозумів би, якби не була роса лише на руні. У відчаї був би Єзекія, якби не повернулося назад сонце. Дай-бо і ти якесь знамення, щоб не засміялася Єлизавета, як же і Сара. Якщо ж другим Авраамом буду, то, як Авраам, хай і тобі вчиню: увійди в дім мій, і омию ноги твої, і поставлю перед тобою трапезу, бо даруєш нам плід на старість. Але з чого зрозумію те, що сповіщаєш, о ангеле? Кажеш ім'я ще не народженого немовляти, чесноти його перераховуєш... Покажи мені щось надприродне, щоб я повірив народженню надприродному.