Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"

87

День студента вважався одним із найважливіших свят у році, і, звісно, ще одним приводом випити. В кожного були свої плани, але більшість віддала перевагу походу в клуб, який на цей вечір став їхнім притулком для веселощів.

Весь вечір дівчата готувалися до цієї події, годинами проводили біля дзеркала, фарбувалися і наряджалися. Із зачісками довго морочитися не стали, просто вирівняли волосся. Для Ані це було щоденним ритуалом, а Лєра здебільшого його завивала, і тільки сьогодні зробила виняток.

Далі з'явилася нова проблема - макіяж. Лєра розмалювалася в темних тонах, потім допомогла Ані. Намалювала ідеально рівні стрілки, що здавалося неможливим, і, доповнивши це все тушшю, відправила до дзеркала. Сильно фарбуватися Аня не любила, а таке їй підійшло. Вона одягла чорну сукню з рукавами та коміром, потім підготувала чобітки на підборах. Лєра вибрала бордову сукню з відкритими плечима і розрізом до стегна.

Останні півгодини вони крутилися перед дзеркалом і робили селфі, більшість з яких були кривляннями й точно не призначалися для чужих очей.

О десятій за ними зайшов Коля. У темних штанях, світло-блакитній сорочці, зверху - пальто, як і в будь-який інший день, він виглядав немов з обкладинки.

- Пані, ви як завжди прекрасні, - підкреслив він.

Накинувши верхній одяг, дівчата взяли його з обох боків під лікоть і вийшли з кімнати.

Коли Лєра зачиняла двері на ключ, телефон завібрував.

- Він знову це пише.

- Що там? - до неї підійшов Коля і почав читати.

"Не виходь з кімнати".

- Минулого разу це нічим хорошим не закінчилося, - нагадав він. - Може, залишимо камеру про всяк випадок?

- Тоді вона не допомогла, - відмовлялася Лєра. - І без телефону тебе залишати не хочеться.

- Ну, добре, будемо обережнішими, - Коля взяв її за руку і повів коридором.

І хоч погода була жахлива, клуб знаходився недалеко, тому вони не захотіли паритися в таксі й пішли пішки. Дорогою зустріли знайому компанію, що теж поспішала на танці.

На фейс-контролі на них уже чекав Влад. Як завжди, він зробив вигляд, ніби вони не знайомі. Швидко перевірив їхні сумки й, начепивши на руки браслети, відпустив. Тільки Аню затримав.

- Її не можна пускати, у неї тут мішок героїну, - він заглянув їй у сумку.

До нього підійшов колега. В такій самій темно-синій формі, з кепкою на голові та легкою щетиною.

- Я не проти, - він зацікавлено роздивлявся Аню. - Нехай із нами постоїть.

Влад різко передумав.

- Гаразд, іди.

Аня б із радістю залишилася, але, на жаль, не для цього сюди прийшла. А для того, щоб з невдоволеним обличчям спостерігати за танцями людей і воркуванням друзів. У залі грала гучна музика, чувся вереск дівчат, а світломузика засліплювала незвиклі очі.

Коли баси стали тихіше, діджей узяв мікрофон і почав говорити якісь банальні слова про студентське життя. Після такого було життєво необхідно щось випити. Вони втрьох пішли до бару, де Коля замовив випивку на свій смак. Дівчата не заперечували.

Незабаром до них приєднався Влад. Узяв у друга стакан з ром-колою і зробив великий ковток.

- Я дивлюся, тебе добряче дістала робота, - прокоментував Коля.

- Це не єдиний мій гріх на сьогодні, - запевнив його Влад. - Тож не хвилюйся.

Він швидко оглянув танцмайданчик і побачив Мирона в іншому кінці зали, прямо навпроти себе. З хвостиком, у шкіряній куртці та сонцезахисних окулярах, які рятували від яскравого світла, він сидів на місці, де зазвичай знаходився Костя. Схоже, сьогодні вони вирішили помінятися ролями.

Коля помітив, куди спрямовані погляди друга, і підійшов.

- Що він тут робить? Чому не Костян?

- Без різниці. Шкоди від них однаково багато.

- Можеш його затримати, як охоронець ти зобов'язаний це зробити.

- А як Влад, я повинен нічого не помічати.

Тепер вони обидва, не відриваючись, дивилися на Мирона. Помітили, як напарник Влада, натягнувши кепку на ніс, підійшов до нього з купюрою і, отримавши бажане, зник.

- Так Діма теж у курсі, - прошипів Влад.

- А чий це клуб? - раптово запитав Коля. - Хто господар? На кого ти працюєш?

- Не знаю. Мене на роботу взяла якась жіночка, інше не моя справа.

Відвернувшись від сцени, яка викликала тільки огиду, Влад повернувся до свого посту, знову вбираючи у себе звуки музики, крики та сміх, що зливалися в хаотичний вихор.

Люди продовжували заливати в себе алкоголь, рухаючись під безперервний ритм басів. Їхні обличчя були розмитими плямами емоцій - від веселощів до запаморочливого сп'яніння. Через декілька позбавлених смаку пісень почався повільний танець, і Коля запросив Лєру.

На якийсь час втративши компанію, Аня повернулася до бару і взяла коктейль. Пити на самоті не довелося, бо до неї підійшли Мирослава і Лоліта. Обидві вдягнулися, як представниці давньої професії. На Лоліті була червона блискуча сукня, що підкреслювала стрункі ноги; висока гулька і довгі сережки у вухах. Мирослава одягла чорну сукню до коліна, яка добре вимальовувала пишні стегна, на ногах - шкіряні чоботи. На тлі інших дівчат вона виглядала занадто похмуро. Хтось пожартував, що замість клубу вона зібралася на похорон.