Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"

Слідом за ними прийшла Аліса. З “мальвінкою” на голові, у білому топі й коротких шортах - схоже, в туалеті переодягалася. Вмостилася за барною стійкою поруч з Анею й почала діставати розмовами бармена.

Зовсім скоро його змінило знайоме обличчя: настала черга Кіри розливати напої. Вдень вона працювала офіціанткою, а зараз пішла на підвищення. Виконуючи замовлення, іноді відволікалася на подруг та їхні балачки.

- Хлопців у нас немає, тому п'ємо, - Лоліта підняла склянку з коктейлем.

Усі зробили так само. Аня взяла черговий слабоалкогольний напій і почала пити. Повільна музика залишала на душі відчуття легкості та спокою, тільки настрій від цього не змінювався. В кімнаті з книгою вона почувалася б набагато краще, ніж тут; не розуміла цих людей і не прагнула зрозуміти.

- Боже, що я тут роблю, - Аня похитала головою. - Ненавиджу танцювати.

- Я теж, - погодилася Мирослава. - Але, коли нап'юся, тримайте мене семеро.

- Просто нам не судилося народитися такими танцівниками, як вони, - Аліса показала очима на Колю і Лєру, котрих застали за поцілунком.

Вони думали, що в темряві не видно, але помилилися: за ними спостерігали, немов папараці. Кожен думав про своє - хтось дивився на них із захопленням, хтось із нерозумінням, а хтось, можливо, із заздрістю.

- Така гарна пара, - Мирослава взяла коктейль і схопила зубами трубочку.

- Ага, - погодилася Аня, помічаючи в натовпі Дениса і Юлю, які теж танцювали. Якщо Денис був розслаблений і щасливий, то Юля невдоволено поглядала на Лєру. Аню взагалі здивувало, що Денис не кинув її після першого разу, вона має бути хоч за це вдячна. - Коля підходить їй набагато більше, ніж колишній, - вирвалося в неї.

- Можливо, ти маєш рацію, - погодилася Мирослава.

- А братик у неї мудак, - не стрималася Лоліта.

Всі засміялися.

- Це тому що він тебе відшив? - пригадала Аліса.

- Взагалі-то того року він сам за мною бігав. І ми зустрічалися не один місяць. А тепер у нього... не знаю.

- Не ревнуй, - Аліса махнула рукою і допила шампанське.

Мирослава вже втомилася слухати скиглення Лоліти про колишнього; живучи в одній кімнаті, вона заставала кожен прилив спогадів, котрі з'являлися, щойно сусідка торкнулася алкоголю.

- Не можу це терпіти, - Міра встала зі стільця і взяла подругу за руку. - Підемо до тих хлопців, познайомлю, - вона вказала на двох парубків, що сиділи за столиком. - Той блондин за тебе кілька разів питав.

Лоліта не пручалася й млявою ходою рушила до них.

Повільна музика змінилася гучними басами, що нещадно тиснули на вуха, наповнюючи простір важкими вібраціями. Світло розпливалося кольоровими плямами, виблискуючи в очах, а повітря було насичене сумішшю алкоголю, поту і парфумів. Аня вирішила відлучитися в дамську кімнату, тим паче подруги пішли, а перебувати поруч з Алісою не було жодного бажання.

Коля з Лєрою все ще танцювали, заглиблені у свій світ, де були тільки вони, музика і жар їхніх обіймів. Тоді Аня вкотре переконалася в безглуздості своєї присутності. Сама йти не хотіла, так ще й друзі кинули.

Варто було їй піти, як Лєра повернулася на своє місце. Втомлена, але щаслива, вона присіла за барну стійку поруч з Алісою, у той час, як Коля зустрів знайомих і випадково розговорився.

- Дивлячись на твоє червоне обличчя, здається, треба терміново випити, - Аліса простягнула їй келих.

У такому спекотному приміщенні з величезною кількістю людей, пити хотілося після кожної пісні. Лєра без вагань взяла келих, відчуваючи, як прохолода скла торкається губ, і осушила його в кілька ковтків. Після того, як напій обпалив горло і лишив на язиці гіркуватий присмак, вона занервувала.

- Це що?

- Блакитна лагуна та апероль, - Аліса зробила ковток. - Я змішала.

Очі Лєри широко розкрилися, і вона підскочила зі стільця, як обпечена.

- Ти з глузду з’їхала? Мені не можна змішувати!

- Чому? - Аліса нахилила голову, не приховуючи здивування.

Лєра сіла, відчуваючи, як її свідомість накриває млою. Голова запаморочилася, ноги стали ватяними. Її організм був занадто сприйнятливий до всякої гидоти. Тому вона завжди обирала щось одне і дотримувалася цієї межі. Але з Алісою ці правила ламалися, як тонка крига під ногами.

88

Побачивши Лєру за баром, Аня пробиралася до неї крізь юрбу, подумки лаючи кожного, хто придумав подібні заклади. Натовп розгойдувався, розмахуючи руками й хаотично відскакуючи в різні боки. Кожен поштовх і випадкове торкання викликали в ній роздратування. Вона була майже біля бару, як раптом врізалася в груди якогось хлопця. Високий, у синій формі, й доволі знайомий аромат парфумів, за якими Аня впізнала Влада.

Він узяв її за руку і потягнув до виходу із залу.

- Куди ми? - її голос загубився серед шуму, але він почув.

- Зі мною зависнеш. Не хочу один тухнути, - поставив перед фактом Влад, коли вони вийшли в коридор. - Ходімо, покуримо.