Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Рукопис, знайдений у Сараґосі 📚 - Українською

Читати книгу - "Рукопис, знайдений у Сараґосі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Рукопис, знайдений у Сараґосі" автора Ян Потоцький. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 141 142 143 ... 203
Перейти на сторінку:
колі, в якому жінку частіше утримує слабкість характеру, ніж розуму. Винятки тут трапляються рідко; я навіть думав, що їх зовсім немає, але переконався, що це не так, коли краще пізнав Тласкалу.

Ані ревнощі, ані суперництво не мали доступу до її серця. Усі абсолютно жінки могли однаково розраховувати на її прихильність, і та, котра приносила своїй статі найбільшу славу — чи то красою, привабливістю, чи почуттями, — та пробуджувала в ній найбільший інтерес. Вона була б рада бачити всіх жінок навколо себе, заслужити їхню довіру й завоювати їхню дружбу. Про чоловіків вона говорила нечасто і з великою стриманістю, хіба що йшлося про те, аби похвалити якийсь шляхетний вчинок. Тоді вона висловлювала своє захоплення щиро й навіть палко. Зрештою, найохочіше вона розмовляла на загальні темі, а пожвавлювалася тільки тоді, коли говорила про благополуччя Мексики й запевнення щастя її жителям. Це була її улюблена тема, до якої вона зверталася, коли тільки мала можливість.

Багатьох людей їхня доля, а також характер примушують жити, корячись тій статі, яка повинна повелівати, коли не може коритися. Я, без сумніву, належу саме до таких людей. Я був покірним поклонником Ельвіри, потім її поступливим чоловіком, але вона сама послабила мою прив’язаність, не надаючи їй, схоже, надто великого значення.

Бали й маскаради йшли одні за другими, і світські, так би мовити, обов’язки прив’язували мене до особи Тласкали. Правду кажучи, серце ще більше мене до неї прив’язувало, і першою зміною, яку я в собі помітив, був політ моєї думки й підйом духу. Напрям моїх думок набрав більшої визначеності, воля — стійкості. Я відчував потребу втілити свої почуття в конкретну дію і хотів мати вплив на долі моїх ближніх.

Я попросив посаду й отримав її. Посада, довірена мені, віддавала під мою владу кілька провінцій; я побачив, що тубільці були гноблені іспанцями, й виступив на їх захист. Проти мене піднялися потужні супротивники, я потрапив у неласку міністерства, двір почав мені погрожувати; я відважно їм протистояв. Мексиканці любили мене, іспанці поважали, але найбільше тішила мене прихильність, яку я збудив у серці коханої жінки. Щоправда, Тласкала ставилася до мене з такою самою, а може, й ще більшою стриманістю, але її погляд шукав моїх очей, зупинявся на них із симпатією, а відвертався з неспокоєм. Вона мало говорила зі мною, не згадувала про те, що я робив для мексиканців, але щоразу, коли вона до мене зверталася, голос її тремтів, слова тіснилися в грудях, так що найзвичайнісінька розмова проходила в тоні зростаючої приязні. Тласкала думала, що знайшла в мені душу, схожу на свою. Вона помилялася, це її власна душа перелилася в мою, надихала мене й вела дорогою дії. Я й сам був охоплений ілюзіями щодо сили свого характеру. Мої думки набрали вигляду роздумів, уявлення про щастя Америки перетворилися в зухвалі плани, навіть розваги набирали геройського забарвлення. Я полював у лісах на яґуарів і пум і вступав у поєдинки з цими хижаками. Найчастіше, однак, я мандрував далекими каньйонами, і луна була єдиним повірником кохання, про яке я не смів розказати жінці, котру кохав потайки.

Тласкала розгадала мене, я також думав, що для мене спалахнув пломінчик надії, і ми легко могли зрадити себе в очах проникливого загалу. На щастя, ми уникли загальної уваги. У віце-короля з’явилися певні важливі справи, що поклали край низці розваг, яким він, а за ним і вся Мексика палко віддавалися. Ми тоді почали жити спокійнішим життям. Тласкала повернулася в свій дім, який вона мала на північ від озера. Я спершу почав досить часто навідувати її, потім вже приходив щодня. Я не можу пояснити вам характеру наших відносин. З мого боку це межувало з якимось фанатизмом, з її боку неначе палав святий вогонь, який вона підтримувала охоче і зосереджено.

Взаємне визнання почуттів от-от мало зірватися з наших губ, але ми не сміли його вимовити. Цей стан зачаровував, п’янив нас, і ми боялися якимось чином його змінити.

Коли маркіз дійшов до цього місця своєї розповіді, циган повинен був зайнятися справами табору, і нам довелося відкласти до наступного дня заспокоєння нашої цікавості.

День сорок четвертий

Ми всі зібралися в мовчанні, і маркіз, зайнявши своє місце, продовжив так:

Продовження історії маркіза Торреса Ровельяса

Я розповідав вам про своє кохання до незрівнянної Тласкали, змалював вам її постать і душу; продовження моєї історії дозволить вам пізнати її ще краще.

Тласкала вірила в істинність нашої святої віри, але водночас глибоко шанувала пам’ять своїх предків і з таких поплутаних уявлень про ці справи вигадала для себе особливий рай, який був не на небі, а в якійсь серединній країні. Вона навіть якоюсь мірою поділяла забобони своїх земляків, вірила, що славні тіні царів з її роду темними ночами сходять на землю й відвідують стародавнє кладовище, яке знаходиться в горах. Тласкала нізащо в світі не пішла б туди вночі. Однак іноді ми ходили туди вдень і проводили там довгі години. Тласкала тлумачила мені ієрогліфи, вирізьблені на надгробках її предків, і пояснювала їх через старі перекази, які дуже добре знала.

Ми вже розібрали більшу частину написів і, продовжуючи наші пошуки, знаходили нові, які очищали від моху й терену, що їх покривали. Одного дня Тласкала показала мені колючий кущ і сказала, що він має своє значення, бо той, хто його посадив, мав намір прикликати помсту богів на тіні своїх ворогів, і я добре зроблю, якщо знищу цю зловісну рослину. Я взяв сокиру в мексиканця, який ішов за нами, й зрубав лиходійний кущ. Тоді ми побачили камінь, вкритий ієрогліфами значно густіше, ніж нагробки, які ми оглядали до цього часу.

— Цей напис, — сказала Тласкала, — був тут вибитий вже після завоювання нашої країни. Мексиканці тоді змішували ієрогліфи з деякими літерами алфавіту, який вони перейняли від іспанців. Тогочасні написи легше прочитуються.

І справді, вона почала читати, але з кожним словом у її рисах проступало все більше страждання, і врешті-решт вона впала непритомна на камінь, який протягом двох століть ховав причину її раптового жаху.

Тласкалу перенесли додому, вона трохи опритомніла, але не могла зв’язати разом двох речень і весь час немовби маячила. Я повернувся до себе в повному розпачі, а наступного дня отримав листа такого змісту:

1 ... 141 142 143 ... 203
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рукопис, знайдений у Сараґосі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Рукопис, знайдений у Сараґосі"