Читати книгу - "Вибрані твори"

34. І зрадів бідар, і почав пробувати винограду, чого не наважувався робити доти.

35. Але увійшов до саду багатир, побачив і скрикнув люто: „Негіднику! Хто дозволив тобі брати грона з винограднику мого?“

36. Бідар відповів йому: „Де виноградник твій? Чи не маємо ми рівні права на нього? Та й то, коли б ти приклав силу рук твоїх до нього. Чому не можу я зірвати грона й мати насолоду з нього, коли він виріс під моїм невсипущим доглядом?“

37. І розлютувався багатир на наймита свого, і гукнув на челядники свої: „Січіть цього нахабу безглуздого, доки стане непритомний. Відлийте водою і знов січіть, щоб у муках спокутав неповагу свою до моєї власности“.

38. Але увірвався терпець у слухняного досі наймита, і не став чекати він на свої тортури.

39. „Годі знущатися!“ — скрикнув він і вдарив багатиря сапою у скроню.

40. І впав той, що звав себе власником, і з ляку врозтіч розбіглися челядники його, що хтів він їх зробити катами й робучими руками душити ближніх своїх.

41. І було це гаразд, бо так повинно бути: краще вмерти, ніж стати врівні з наймитом своїм. Так думав багатир, і так із ним сталося».

42. І сказали селяни Прийдешньому: «Правду кажеш, чоловіче! Негаразд одному мати багато й багатьом мало. Треба все поділити нарівно».

43. І заперечив їм голосно: «Горе сліпому, бо не бачить шляху і йде помацки. Ще гірше зрячому, що йде глупої ночи і не вміє мацати, як той сліпий, дороги. Десь прірва чекає на нього.

44. Істинно-бо кажу вам: хто ділиться майном — іде до прадідів, і хто думає шматувати землю, той ворог щастя людського і хоче затримати поступ».

45. І сказав їм притчу про кладовище:

46. «Було в господаря чотири десятини, і було в нього чотири сини.

47. І, помираючи, заповів господар: „Не хочу, щоб комусь було більше й комусь менше. Хай кожний візьме четвертину мого майна“.

48. І взяв кожний десятину, і збудував кожний мізерну халупу, і бідував кожний увесь вік свій.

49. І було в кожного знов по чотири сини. І знов розділилися вони землею, і кожний узяв чверть десятини.

50. І спродали вони плуги свої, бо непотрібні вони стали на клаптиках ґрунтів онукових. І спродали онуки худобу, бо й нінавіщо вона була і не було її чим годувати.

51. Але кожний тримався міцно заповіту дідівського і знов розділив свої смужки між нащадками своїми. І нащадки їхні так само, кажучи: будьмо всі рівні.

52. І вистачило ґрунту кожному на самі гробки. І де було трудове господарство, розляглося сумне кладовище.

53. І де кипіла робота, звідти потяглися із саквами старці і молилися жалібно попідвіконням: дайте нещасним скориночку!»

54. Захитали сумно селяни головами й сказали Прийдешньому: «То так, але земля не росте і не плодиться, а родини наші плодючі.

55. Хіба скажемо собі: не треба дітей? Хіба заборонимо жінкам бути матерями?»

56. І відрік їм Прийдешній: «Не будьте подібні кротам, що не знають нічого, крім порпатися в землі, і стали там недобачати.

57. Істинно-бо кажу вам: не росте й не плодиться земля, але без кінця росте і плодиться праця.

58. І де на землі працює четверо, там є для більшої праці ще двацятьом.

59. І де сіють таке, що з ними управиться двоє, там є місце посіяти таке, що вистачить праці десятьом.

60. І хіба сини хліборобів мають бути тільки хліборобами? Чи не кажете ви, що вам потрібно щось іншого, крім хліба й городини?

61. Але один може працювати тільки заступом, а для кращої праці потрібний гурт.

62. І ще кажу вам: як поділите ви молотарку, що стоїть там у маєтку? І чи поріжете ви волів, щоб кожному припало нарівно м'яса?

63. І хто вчує голос свідомости, він прийде громадою на кладовище і великою машиною зоре гробки, і збудує в кутку громадський двір, де буде й худоба, й різний реманент, і всякі майстерні.

64. І скажуть люди ті: „Ми маємо все