Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Спомини 📚 - Українською

Читати книгу - "Спомини"

1 028
0
29.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Спомини" автора Йосип Сліпий. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💛 Езотерика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 141 142 143 ... 334
Перейти на сторінку:
червоного партизанського руху на Далекому Сході. З 1924 р. служив у прикордонних військах НКВС СРСР; у 1925–1927 pp. навчався у 2-й Харківській прикордонній школі, у 1932–1933 — у Вищій прикордонній школі ОГПУ. З 1940 — заступник наркома внутрішніх справ УРСР, учасник оборони Києва і Москви, у 1942–1945 — начальник Українського штабу партизанського руху. З грудня 1942 — комісар держбезпеки III рангу, з лютого 1943 — генерал-полковник, з 1944 — генерал-лейтенант держбезпеки. У 1945–1946 — заступник наркома внутрішніх справ, а в 1946–1953 — міністр внутрішніх справ УРСР. Був одним з головних організаторів масових репресій проти населення України: безпосередньо керував каральними операціями проти УПА, репресіями проти “націоналістів” та “посібників фашизму”, проводив масові арешти в Західній Україні. У 1946–1953 pp. він був довіреною особою Хрущова, однак у 1953 р. в період між смертю Сталіна і арештом Берії був усунутий з посади та понижений до начальника управління внутрішніх справ Львівської обл. З червня 1953 до 1956 — знову на посаді міністра внутрішніх справ УРСР, у 1956–1957 — заступник міністра внутрішніх справ СРСР. 30 березня 1957 р. звільнений у відставку — за офіційною версією “через хворобу”, але припускають, що Строкач був усунутий самим Хрущовим як свідок та співучасник тих масових злочинів, що були скоєні в Україні в період перебування Хрущова на посаді 1-го секретара ЦК КП(б)У. Помер у Києві 15 серпня 1963 р. ">[687]. — “І ви судили мене, — продовжував я, — в сусідстві вашого кабінету, вночі, без прокурора і без оборонця. А тепер, коли маєте ввесь апарат в своїх руках і можете зібрати публіку, яка вам потрібна, то очевидно, вони не тільки будуть кричати “враг народа”, але і “распни, распни”. Я так само згадав йому про винищування нашого народу, про розстріли, та й що Москва в 1953 році хотіла направити ті кривди і т. д. “Я не говорю з вами, щоби диспутувати, — сказав я, — але щоб представити вам жахливий стан і завернути з того хибного шляху, і в ім’я Радянської України направити всі кривди. Бо признати свою похибку і направити її приносить тільки честь і славу кожній людині”. Він сів чисто зломаний і сказав: “Я виджу, що ви ліпше визнаєтесь в тих справах, ніж я”.

Мене ще повезли на фільм-документар “Собор 1946 року у Львові”, одинокий церковний фільм в Радянськім Союзі. На ньому я видів, як отець Костельник блід, коли в соборі св. Юра проголошував прилучення до Московського патріярхату, а до міністра сказав я, що то фарса, яка їх компромітує.

Я домігся ще в прокурора видження з сестрами-монахинями (Меланія Куцина[688]) зі Львова і через них передав я відповіді міністрові. Видження було в одній салі з різними апаратами. Я, очевидно, це бачив і тому важніші справи я писав, а не говорив.

Кінцевий період ув’язнення

Після того начальник тюрми сказав до мене: “Я вас мушу відставити на етап, бо настануть холода і ви по дорозі загинете”. І дійсно, мене тоді кинули на найстрашніший етап, дванадцять жахливих пересилок до Мордовії з найгіршими бандитами, в голоді і в холоді, зокрема вночі. Десь над Волгою в одній камері було нас 60 осіб, повно диму, смороду, сварки, бійки і крадежів. Я сів коло “параші” і гадав, що вже там згину, але підійшли якісь незнакомі і взяли мене ближче вікна. Тоді якраз везли тих всіх на Сибір, що не мали сталого заняття. Пригадую собі, що недужих на ношах вивозили примусово на Сибір. І там, серед жахливих життєвих умовин, пропадав елемент, неприхильний для КҐБ, а бандити між собою сміялися і з кпинами питали: “Сколько лет вы работали тунеядцем (дармоїдом)?”[689]

Кожна пересилка — то окрема історія. На одній пересилці чіпалися мене бандити, довідавшись, що я митрополит, і були б убили. Про все те знав конвой, якому вони платили 25 рублів, щоби могти грабувати. Один з бандитів, що раз вже був в мене, але відійшов, бо думав, що я професор, одначе опісля вернувся і, гнівно погрожуючи мечем, спитав: “Чому ти не сказав, що ти митрополит?” — та й спокійно почав переглядати мої речі. Тоді один з в’язнів крикнув: “Не тронь”, — і бандит лишив, але відходячи, сказав: “На пересилці ми ще побачимось”. На щастя, на пересилці начальник, що, може, мене знав, дав мене до карцера в підвалі, бо всі камери були страшенно переповнені, і я там пересидів тиждень, а відтак перенесли мене до інфірмаря[690], а там вже було мені далеко краще, і так я врятував тоді життя. Півмертвий, приїхав я до Мордовії. Було це в грудні 1961 року[691]. Коли отці, які там були, прочитали копію мойого меморіялу до міністра, то сказали, що так не сказав йому ще жоден націоналіст.

З наших священиків були там: о. Микола Ревть з Поздяча, о. Степан Яворський, що був префектом Малої семінарії в Перемишлі і парохом на Болоню

1 ... 141 142 143 ... 334
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спомини», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Спомини"