Читати книгу - "Цілитель Азаринту, Рейгар"

?

— Ні. Я зі сходу. Тінь руки, — сказала Ілея. З ким я маю задоволення поговорити?

.

— Я не хотів образити, Тінь, Долоні. Дивитися... Починається, — заговорив вампір і показав пальцем.

Балаканина вщухла, коли до центру кола підійшов самотній вампір, одягнений у білу сорочку, чорні штани та шкіряні чоботи. У нього не було з собою зброї, його довге чорне волосся було завязане. Вампір вклонився з легкою посмішкою на вустах, коли перед ним зявилася Ізіделія. Було ще щось. Він виглядав схвильованим.

Ісіделія носила напівпластинчасті обладунки та шолом з трьома рогами, які рухалися до задньої частини штурвала. Її тарілка була чудово виготовлена, чорно-червона, але ні в якому разі не непрактична. Вона приїхала сюди воювати.

— Невже він такий упевнений у собі? — спитала Ілея. За словами Берріка, інший вампір був слабшим на зовсім небагато.

Вампір поруч з нею хихикнув з-під маски. — Хм... Я не впевнений. Як ти думаєш, людина зі сходу? Його маска була повернута в її бік.

.

Вона озирнулася на нього. Можливо, це спосіб сказати, що у нього взагалі немає шансів. Можливо, він сподівається, що вона полегшить його, якщо він не спробує битися.

Як ви думаєте, це станеться? — запитав він.

.

Ілея обернулася до двох бійців. Вона відчувала магію крові з того місця, де сиділа. — Ні, — тихо сказала вона. Вона розірве його на частини. Він повинен був носити обладунки, — сказала вона останній шматочок із сухим тоном і посмішкою на обличчі.

Вампір, що стояв поруч з нею, засміявся. — Це залежить від ситуації, — сказав він і нахилився вперед. Я вважаю, що він дуже добре знає, що робить.

Ілея підняла брови, побачивши легку посмішку на обличчі кривдника, ковток, вираз його очей. Вона зітхнула і посміхнулася. — Вірно. Так. Я це бачу.

?

— Глейн Воррінгтон, — промовила Ісіделія, її голос рознісся по всій залі, змусивши натовп замовкнути лише двома словами. Вас звинувачують у тому, що... нецивілізований. Як ти благаєш?

Інший вампір почав ходити, повністю дивлячись на неї. — Можливо, тут знайдуться ті, хто вважатиме мої слова нецивілізованими, але чи не стали б ви самі сперечатися, пані Ісіделіє, що в коханні треба ризикувати всім?

.

Кілька ремствують, коли крізь натовп. Ісіделя не відповіла.

— Якщо я вчинив серйозну провину, будь ласка, покличте на мене покарання, яке ви вважаєте за потрібне, — промовив Глейн Воррінгтон, останні слова були сказані тремтячим голосом.

— Він перемагає, поки битва не почалася, — тихим тоном прошепотів вампір позаду Ілеї, злегка нахилившись уперед.

?

— Що саме ми дивимося? — спитала Ілея у відповідь, її голос був таким же тихим.

.

Вона почула веселе хихикання.

Ісіделія подивилася на круглі вікна в стелі, бліде світло тепер падало зверху.

Магічний пульс, і вона зникла, кинувшись вперед, перш ніж зіткнутися з іншим вампіром, його руки були підняті, коли руни засвітилися внизу. Вони врізалися в барєр у формі троянди. Ісіделя схопила кривдника за руку і закрутилася, вдаривши його об землю, перш ніж стрибнути на нього.

Він зник, а вона пішла за ним.

.

Ніхто не підбадьорював, але люди відновлювали свої розмови, сміючись або стримано плескаючи в долоні, коли Ісіделії вдавалося завдати удару.

Не найкращий вибір, - сказала Ілея.

.

Цікаво, що б ви зробили? — запитав вампір.

. ,

Я б не образилася на коментар про мою сукню, - сказала Ілеа. — А якби я був тут... — додала вона, потім зупинилася і посміхнулася, обернувшись, щоб подивитися на гру в кішки-мишки, хоча мишу виявилося важко зловити. І все-таки, якби йшлося про перемогу в битві сили та магії, результат був би зрозумілий.

.

Скажіть, що він погрожував вбити близьких вам людей. Що б ти зробила? — пролунав у її свідомості голос вампіра.

Ілея посміхнулася. Загроза є загроза. Убити його означало б лише довести мій страх.

?

— А ти не боїшся? Втратити тих, хто тобі дорогий?

Вона на мить задумалася, спостерігаючи за тим, як триває бій. Два вампіри танцювали один навколо одного, ріжучи кігтями, магія крові спалахувала знову і знову, злочинець повільно показував все нові і нові порізи і синці, його сорочка перетворювалася на шматки, його рани загоювалися швидко, але недостатньо швидко, де обладунки іншого залишалися лише подряпинами.

.

Було б боляче їх втратити. Але я не буду жити в страху, і я довірятиму їм, щоб вони боролися за себе, - сказала Ілея. Але є істоти, з якими вони не можуть зіткнутися, і якщо прийде час, коли вони попросять мене, я буду боротися до останнього подиху, щоб захистити їх.

.

Вампір відкинувся на спинку крісла. — Мені подобається ця відповідь, Ліліт з Рейвенхолла.

,

Вона посміхнулася, побачивши, як Ісіделія відірвала праву руку Глейна. Жорстока демонстрація, прямо перед тим, як вона встромила пальці йому в очі, поставивши його на коліна, коли він благав, а кров стікала по його обличчю.

.

Ісіделія нахилила його назад і дивилася, як він падає. Барєр зник. — Приберися, — сказала вона і змахнула руками, щоб позбутися крові.

З натовпу, що спостерігав, лунали оплески, дехто вже вставав і продовжував свою балаканину.

.

— Ти досі не сказала мені, хто ти, — надіслала Ілея через звязок.

?

Ви можете вгадати? — запитав він, підводячись і додаючи до скромних оплесків.

Я думаю, що у нас є спільний друг, - сказала вона.

.

— Друг, який подарував гру і тобі, і мені, оповитий своїми ілюзіями, — промовив він і легенько вклонився, простягнувши їй руку в рукавичці. — Я пропоную належне представлення, леді Ліліт. Якби ти приєднався до мене.

Вона подивилася на нього і посміхнулася. Якщо у вас є тверда їжа.

.

Я приймаю багатьох гостей, і жоден з них не залишається незадоволеним,— заговорив він.

.

Ілея поклала руку в нього і повільно піднялася, стежачи за тим, щоб не нести всю свою вагу самостійно. Вона посміхнулася раптовій напрузі в його руці і допомогла, перш ніж притягнути його до себе цим жестом. — Подивимося, — сказала вона, стоячи з усмішкою на обличчі.

.

Він сильний, хоча мені цікаво, чи достатньо він сильний.

.

Вампір зійшов з трибуни і з легкою пружиною підійшов до одного з бічних виходів. Він підняв руку, щоб жестом