Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Трістрам Шенді 📚 - Українською

Читати книгу - "Трістрам Шенді"

650
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Трістрам Шенді" автора Лоренс Стерн. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 142 143 144 ... 176
Перейти на сторінку:
вивів мене з ладу в битві при Ландені, спрямований був у моє коліно тільки для того, щоб звільнити мене зі служби його величності і призначити на службу до вашої милості, де я буду оточений більшою дбайливістю, коли постарію. – Інакше цього ніяк не пояснити, Тріме, – сказав дядько Тобі.

Серця пана і слуги були однаково схильні до раптового переповнення почуттям, – запанувало коротке мовчання.

– Крім того, – сказав капрал, поновлюючи розмову, – але веселішим тоном, – коли б не було цього пострілу, мені ніколи б не довелося, з дозволу вашої милості, закохатися. —

– Он воно що, ти був закоханий, Тріме, – з усмішкою сказав дядько Тобі. —

– Ще й як! – відповів капрал, – по вуха, без пам’яті! з дозволу вашої милості. – Коли ж? Де? – і як це сталось? – Я вперше чую про це, – мовив дядько Тобі. – Смію сказати, – відповів Трім, – що в полку всі до останнього барабанщика та сержантських дітей про це знали. – Ну, тоді й мені давно пора знати, – сказав дядько Тобі.

– Ваша милість, – сказав капрал, – певно, і досі з жалем згадуєте про повний розгром нашої армії і розлад наших рядів у ділі при Ландені; коли б не було полків Віндама, Ламлі й Голвея, що прикрили відступ по мосту Неерспекена, сам король навряд чи міг би до нього добратися – його ж, як вашій милості відомо, міцно стіснили зусібіч. —

– Хоробрий воїн! – вигукнув дядько Тобі в пориві захвату, – і зараз іще, коли все втрачено, я бачу, капрале, як він галопом мчить повз мене ліворуч, збираючи навколо себе залишки англійської кавалерії, щоб підтримати наш правий фланг і зірвати, якщо це ще можливо, лаври з чола Люксембурга[388] – бачу, як з шарфом, що розвівається, бант якого тільки що відітнула куля, він надихає на нові подвиги полк бідолашного Голвея – скаче вздовж його рядів – і потім, круто обернувшись, атакує на чолі його Конті. – Сміливець! сміливець! – вигукнув дядько Тобі, – присягаюся небом, він заслуговує на корону. – Цілком – як злодій мотузки, – радісним вигуком підтримав дядька Трім.

Дядько Тобі знав вірнопідданські почуття капрала; – інакше порівняння припало б йому зовсім не до смаку – капралові воно теж видалося невдалим, коли він його висловив, – але сказаного не повернеш – тому йому нічого не залишалось, як продовжувати.

– Оскільки число поранених було величезне і ні в кого не вистачало часу подумати про що-небудь, окрім власної безпеки. – Проте ж Толмеш,[389] – сказав дядько Тобі, – відвів піхоту з великим мистецтвом. – Все ж таки я був залишений на полі битви, – сказав капрал. – Так, ти був залишений, бідолахо! – вигукнув дядько Тобі. – Так що тільки наступного дня о дванадцятій годині, – вів далі капрал, – мене обміняли й помістили на віз із тринадцятьма чи чотирнадцятьма іншими пораненими, щоб відвезти в наш госпіталь.

– Ні в одній частині тіла, з дозволу вашої милості, рана не викликає такого нестерпного болю, як у коліні. —

– Виключаючи пах, – сказав дядько Тобі. – З дозволу вашої милості, – заперечив капрал, – біль у коліні, на мій погляд, має бути, певна річ, найгостріша, адже там стільки сухожиль і всяких, як пак вони називаються…

– Якраз із цієї причини, – сказав дядько Тобі, – пах значно чутливіший – адже там не лише безліч сухожиль і всяких, як пак вони звуться (я так само мало знаю їх назви, як і ти), – але ще, крім того, і…

Місіс Водмен, що весь цей час сиділа у своїй альтанці, – враз затамувала подих – вийняла шпильку, якою був заколений на підборідді її чіпець, і підвелася на одну ногу. —

Суперечка між дядьком Тобі й Трімом дружньо тривала ще деякий час із рівними силами, поки нарешті Трім, згадавши, як часто він плакав над стражданнями свого пана, але не пролив жодної сльози над своїми власними, – не виявив готовності визнати себе переможеним, із чим, одначе, дядько Тобі не побажав погодитися. – Це нічого не доводить, Тріме, – сказав він, – окрім благородства твого характеру. —

Таким чином, чи сильніший біль од рани в паху (caeterіs parіbus[390]), ніж біль од рани в коліні – або, навпаки, біль од рани в коліні сильніший, ніж біль од рани в паху – питання ці й до цього дня залишаються невирішеними.

Розділ XX

– Біль у коліні, – вів далі капрал, – був і сам по собі вкрай тяжкий, а тряский віз і нерівні, страшно зриті дороги – погіршуючи те, що і без того було погане, – на кожному кроці загрожували мені смертю; разом із утратою крові, відсутністю всяких турбот про мене і лихоманкою, що починається, – (Бідолашний хлопець! – сказав дядько Тобі) – все це, з дозволу вашої милості, було більше, ніж я міг витримати.

– Я розповів про свої страждання молодій жінці в селянському будинку, біля якого зупинився наш віз, останній із усієї валки; мені допомогли ввійти, і молода жінка накапала на шматочок цукру ліки, які знайшлись у неї в кишені; побачивши, що вони мене підбадьорили, вона дала мені їх удруге й утретє. – Отже, я їй розповів, з дозволу вашої милості, про свої муки, які настільки нестерпні, – сказав я, – що я вважав за краще б лягти геть на те ліжко, – тут я вказав очима на ліжко, що стояло в кутку кімнати, – і померти, щоб лише не рухатися далі, – як раптом, при її спробі підвести мене до ліжка, я знепритомнів у її обіймах. Добре у неї було серце, – сказав капрал, витираючи сльози, – як ваша милість зараз почує.

– Я гадав, любов річ радісна, – зауважив дядько Тобі.

– Це (іноді), з дозволу вашої милості, найсерйозніша річ на світі.

– На прохання молодої жінки, – вів далі капрал, – віз із пораненими поїхав без мене; вона їх переконала, що я негайно помру, якщо мене знову в нього покладуть. Отже, коли я прийшов до тями – я виявив, що перебуваю в тихому, спокійному сільському будиночку, де, окрім молодої жінки, селянина і його дружини, нікого не було. Я лежав упоперек ліжка в кутку кімнати, з пораненою ногою на стільці, а молода жінка стояла біля мене, однією рукою тримаючи біля мого носа кінчик змоченої в оцті носової хустки, а другою розтираючи мені скроні.

– Спочатку я її вважав за дочку селянина (тому що то не був готель) – і запропонував їй гаманець із вісімнадцятьма флоринами; його прислав мені на пам’ять мій бідолашний брат Том (тут

1 ... 142 143 144 ... 176
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Трістрам Шенді», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Трістрам Шенді"