Читати книгу - "Іліада. Одіссея"

568] Тож не хвилюй уже більше моє ти печалями серце,

569] Щоб у наметі цім, старче, хоч ти і з благанням приходиш,

570] Я не відмовив тобі і Зевсову б волю порушив».

571] Мовив він так, і, злякавшись, послухав старий тої мови,

572] Син же Пелеїв, як лев, за двері з намету подався,

573] Та не один, за ним поспішили соратників двоє -

574] Автомедонт благородний і Алкім, що їх поміж друзів

575] Більше від інших Ахілл шанував по Патроклі убитім.

576] Випрягли коней і мулів вони, від ярма одв'язавши,

577] І, до намету з окличником старця Пріама ввійшовши,

578] В крісло його посадили, і з міцноколісного воза

579] Викуп за голову Гектора зносити стали безцінний.

580] Два лиш плащі залишили вони і хітон добротканий,

581] Щоб, загорнувши в них тіло, додому його виряджати.

582] Сам же покликав служниць помити його й намастити,

583] Тільки десь далі поклавши, щоб сина Пріам не побачив.

584] Міг-бо не стримати гніву старий у засмученім серці,

585] Сина побачивши, сам же Ахілл, умить спалахнувши,

586] Зопалу вбить його міг би й порушити Зевсову волю.

587] Тіло помили служниці, і, маслом його намастивши,

588] В чистий вгорнули хітон, і плащем його зверху накрили.

589] Потім Ахілл підняв його сам і, на мари поклавши,

590] З товаришами поставив на добре гембльованім возі.

591] Заголосивши тоді, до друга взивав він і мовив:

592] «О, не гнівися, Патрокле, як навіть в Аїді почуєш,

593] Що богосвітлого Гектора тіло віддав дорогому

594] Батькові я, - не нікчемний він дав мені викуп за нього.

595] ' Гідну й для тебе я долю із нього вділю, як належить».

596] Мовив це, й знов до намету вернувся Ахілл богосвітлий.

597] Сів у крісло, оздоблене гарно, що встав був із нього,

598] При протилежній стіні, і так до Пріама промовив:

599] «Син твій, старче, померлий до тебе вернувсь, як велів ти, -

600] Вже він на марах лежить. На світанку його ти побачиш

601] І повезеш. А зараз пора про вечерю згадати.

602] Не забувала про їжу й сама пишнокоса Ніоба,

603] Що аж дванадцять дітей у неї загинуло в домі -

604] Шестеро дочок і шість синів у квітучому віці.

605] Стрілами тих юнаків Аполлон повбивав срібнолукий

606] В гніві на матір Ніобу, дівчат - Артеміда мислива,

607] Саме за те, що з Лето ясноликою хтіла рівнятись:

608] Двох-бо дітей породила Лето, а у неї - багато.

609] Хоч їх лиш двоє було, а тих багатьох повбивали.

610] Дев'ять днів у крові ті валялися трупи, й ховати

611] їх не було кому: всіх обертав у каміння Кроніон.

612] Тільки десятого дня їх небесні боги поховали.

613] Слізьми знеможена вкрай, про їжу згадала Ніоба.

614] Нині у скелях далеких, у горах безлюдних Сіпілу,

615] Де, як розказують, захисток мають для себе божисті

616] Німфи, що вздовж берегів Ахелою ведуть хороводи, -

617] В камінь богами обернена, там вона вічно сумує,

618] Отже, про їжу пора нам подумати, мій богосвітлий

619] Старче, встигнеш і потім оплакати милого сина,

620] В Трою привізши, і там многослізний він буде для тебе!»

621] Мовив і, скочивши, білу вівцю Ахілл прудконогий

622] Сам заколов; білували ж, як личить, і справили друзі,

623] М'ясо усе на шматки порубали й, рожнами проткнувши,

624] Смажити стали старанно й готове з рожнів познімали.

625] Автомедонт заходився ще й хліб по столі розставляти

626] В кошиках гарних, а м'ясо ділив сам Ахілл богосвітлий.

627] Руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.

628] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

629] Довго Пріам Дарданід дивувався тоді із Ахілла,

630] Зросту його і красі, до богів-бо усім був подібний.

631] Так же й Ахілл з Дарданіда Пріама собі дивувався,

632] Спостерігавши вигляд поважний і слухавши мову.

633] Як навтішались вони, один одного так споглядавши,

634] Перший промовив тоді староденний Пріам боговидий:

635] «Спати пусти мене швидше, годованцю Зевсів, щоб, лігши,

636] Сном утішатись солодким могли ми на ложах спокійних.

637] Ні на хвилину повік не заплющував я над очима

638] З дня, коли духу позбувся мій син під руками твоїми,

639] Тільки стогнав я весь час і муки терпів незліченні,

640] В куряві й бруді з одчаю валяючись серед подвір'я.

641] Тільки ось нині я їжі спожив і вином іскрометним

642] Горло своє покропив, а то зовсім не їв я нічого».

643] Так він сказав. Ахілл тоді друзям звелів і служницям

644] Ліжка стелить в передсінку, пурпурними їх подушками

645] Викласти, ще й килимами чудовими постіль заслати,

646] І покривала вовняні подать їм укритися зверху.

647] Вийшли із світлом ясним у руках із покоїв служниці

648] Й два для них ложа небавом старанно вони постелили.

649] З жартом звернувся тоді до Пріама Ахілл прудконогий:

650] «Ляжеш ти, старче мій любий, знадвору, щоб часом з ахеїв

651] Хтось не ввійшов сюди радитись, - часто до мене заходять

652] Радити раду мужі, як звичай того вимагає.

653] Тож, як у пітьмі нічній хто-небудь тебе тут побачить

654] І Агамемнону зразу ж розкаже, людей вожаєві,

655] Може, напевно, затриматись видача мертвого сина,

656] Ти ж мені нині усе розкажи і повідай одверто:

657] Скільки ти днів богосвітлого Гектора маєш ховати,

658] Щоб не виходив на битву я сам і воїнів стримав».

659] В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий:

660] «Якщо даси нам ховать богосвітлого Гектора тіло,

661] Ласку велику цим нині ти явиш до мене, Ахілле:

662] Замкнені ми в Іліоні, ти знаєш, а дерево треба

663] Здалеку, з гір нам возить, та й трояни залякані дуже.

664] Дев'ять би днів нам хотілось оплакувать Гектора в домі

665] І поховать на десятий та справити тризну для люду.

666] На одинадцятий - пагорб насипати зверху могильний,

667] А на дванадцятий - бій відновити, якщо вже так треба».

668] Знову йому відповів прудконогий Ахілл богосвітлий:

669] «Хай так і буде, старче Пріаме, як ти того хочеш.

670] Я припиняю війну на час, що його зажадав ти».

671] Мовивши це, правицею руку він біля зап'ястя

672] Стиснув ласкаво, щоб острах у нього розвіяти в серці.

673] В передпокої небавом і спати вони полягали -