Читати книгу - "Іліада. Одіссея"

464] Перед всіма так одверто у смертних приймати гостину.

465] Ти ж до намету ввійди і, коліна обнявши Пеліда,

466] Батька ім'ям, пишнокосої матері й любого сина

467] Щиро благай його, поки дух йому в грудях зворушиш».

468] Мовивши так, Гермес до Олімпу високого швидко

469] Злинув. На землю тоді Пріам з колісниці зіскочив

470] І, візника залишивши Ідея на місці, щоб бистрих

471] Коней і мулів стеріг, подався їздець староденний

472] Прямо до дому, де Зевсові любий Ахілл мав оселю.

473] Там він застав його й друзів, що одаль сиділи. Лиш двоє -

474] Автомедонт благородний і Алкім, Ареєва парость, -

475] Услугували йому. Вечеряти щойно скінчив він -

476] їжі спожив і пиття. Перед ним іще стіл залишався.

477] В дім непомітно ввійшов великий Пріам і, схилившись,

478] Став обнімати коліна Ахіллові, ще й цілувати

479] Руки страшні, що в нього численних синів повбивали.

480] Так, наче муж, що, в рідному краї убивши людину,

481] На чужину утікає в нестямі і, раптом зайшовши

482] В дім до мужа багатого, подив усіх викликає,

483] Так здивувався Ахілл, боговидого старця впізнавши,

484] Враз здивувались і інші, й одні позирнули на одних.

485] Тільки Пріам, озвавшись, промовив до нього з благанням:

486] «Батька свого спогадай, до богів подібний Ахілле!

487] Так же, як я, стоїть він на старості скорбнім порозі.

488] Може, в цю саму хвилину сусіди йому учиняють

489] Утиски й нікому ту небезпеку й біду відвернути.

490] Все ж він, принаймні почувши про те, що живий ти і цілий,

491] Серцем радіє своїм і щоденно плекає надію

492] Любого бачити сина, коли він повернеться з Трої.

493] Я ж, нещасний без краю, найкращих синів породив я

494] В Трої розлогій, а нині нікого мені не лишилось.

495] Аж п'ятдесят їх у мене було до приходу ахеїв,

496] З них дев'ятнадцять від лона були однієї дружини,

497] Решту - інші жінки у моїх породили покоях,

498] Та багатьом із них лютий Арей вже знесилив коліна.

499] Хто ж був єдиний у мене, що й Трою, й самих захищав нас,

500] Той в обороні вітчизни недавно тобою убитий -

501] Гектор. Тож задля нього й до цих кораблів я ахейських

502] Нині з благанням прийшов і викуп приніс незліченний.

503] Бійся, Ахілле, богів і зглянься ласкаво на мене,

504] Батька свого спогадавши, бо жалю ще більше я гідний,

505] Те-бо терплю, чого інший ніхто не зазнав земнородний, -

506] Рук убивці синів своїх я доторкаюсь губами!»

507] Мовив це, й пам'ять про батька збудив, і викликав сльози.

508] Взявши за руку, лагідно все ж одхилив той старого.

509] Так спогадавши обидва, - той Гектора-мужезвитяжця,

510] Плакав невтішно, до ніг Ахіллових тужно припавши,

511] Сам же Ахілл свого батька оплакував, ще й за Патроклом

512] Тяжко журився, - і стогін їх сумно лунав по покоях.

513] А після того, як слізьми наситивсь Ахілл богосвітлий,

514] З серця ж його і грудей одлягло скорботне бажання,

515] З крісла він швидко підвівся й за руку підводить старого,

516] Сиве чоло пожалівши й на бороду зглянувшись сиву,

517] І, промовляючи, з словом до нього звернувся крилатим:

518] «О бідолашний, багато печалі душею зазнав ти!

519] Як же наблизитись до кораблів ти наваживсь ахейських

520] Сам, перед очі того, хто стільки синів твоїх славних

521] Зброї позбавив? Мабуть, і серце у тебе залізне.

522] Та заспокойся і в крісло сідай. Хоч як боляче нам,

523] Глибоко в серці сховаймо свою ми журбу і скорботу.

524] Не допоможуть нічого найревніші сльози й ридання.

525] Долю таку вже богове нам, смертним, напряли, нещасним, -

526] Жити весь вік у журбі, самі лиш вони безпечальні.

527] Глиняні глеки подвійні у Зевса стоять при порозі,

528] Повні дарів: нещастя - в одному, а в другому - блага.

529] Той, кому їх у суміші Зевс подає громовладний,

530] Інколи горя, а інколи й радості має зазнати.

531] Той же, кому тільки лихо пошле, здобуває ганьбу лиш,

532] Голод нужденний скрізь гонить його по землі богосвітлій,

533] От і блукає він скрізь, і в богів, і в людей у зневазі.

534] Так і Пелея боги дарами блискучими зроду

535] Обдарували; поміж людей він усіх виділявся

536] Щастям, багатством, ще й був владарем у мужів мірмідонських,

537] Смертний, дружиною мав од богів він богиню безсмертну.

538] Та недолю й йому приділили богове - не мав він

539] В домі своєму дітей, владущого роду нащадків.

540] Син у Пелея один лише, коротковічний; я й нині

541] Старості не доглядаю його й од вітчизни далеко

542] В Трої сиджу - і тобі, і дітям твоїм лиш на горе.

543] Чули ми, старче, раніше колись і ти був щасливий:

544] Скільки обмежує Лесбос, оселя Макарова, з моря,

545] З півночі ж - гори Фрігійські та хлань Геллеспонту безкрая -

546] Скрізь визначався ти, старче, як кажуть, синами й багатством.

547] Та як наслали на тебе це лихо богове небесні,

548] Вічно під містом твоїм лиш січі та людоубивства.

549] Мусиш терпіти, журби не тримай безнастанної в серці,

550] Не допоможе нічого печаль за сином убитим, -

551] Не воскресиш його, тільки ще більшого горя зазнаєш!»

552] В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий:

553] «Ні, я не сяду, годованцю Зевсів, допоки мій Гектор

554] Десь у наметі лежить непохований. Дай його швидше,

555] Хай я на власні очі побачу. А сам ти від мене

556] Викуп багатий прийми, що-привіз я. Нехай він на радість

557] Буде тобі, щоб вернувсь ти до рідного краю щасливо,

558] Ти-бо дав жити мені і сонячне бачити світло».

559] Глянув на нього спідлоба і мовив Ахілл прудконогий:

560] «Не досаждай мені, старче, бо вирішив серцем і сам я

561] Гектора тіло вернути, - від Зевса приходила з вістю

562] Мати до мене моя, від морського народжена старця.

563] Знаю-бо й те я, Пріаме, цього не сховаєш від мене, -

564] Хтось із богів тебе до кораблів супроводив ахейських.

565] З смертних ніхто б не насмілився, навіть юнак нерозважний,

566] В стан наш вступити - ні від сторожі б не міг він сховатись,

567] Ані так легко затвори