Читати книгу - "Відродження Нації"

Це - одна причина такої шкодливої й злочинної позіції, яку цей чоловік займав у цих тяжких подіях.

Друга причина полягала в його хоробливій, маніакальній славолюбности. Здобувши цілком випадковим, незаслуженим, а почасти й шарлатанським способом широку популярність, почуваючи, що така популярність річ дуже нетривка, цей маленький, нічим не видатний чоловік усіма способами старався вдержати її й не підірвати ні в кого. Головною, фізичною й наочною силою було військо. В війську ж керуючою силою було начальство, - отамани. Отже ясно, що насамперед треба було підтримувати сімпатії й популярність серед отаманів, не викликати їхнього невдоволення проти своєї особи, догожати їм, заплющувати очі на їхні шкодливі вчинки. (А також "підняти козацький дух", "дати хлопцям погуляти").[35]

Ця ж хороблива згага популярности в цього маленького обивателя, що випадково попав на "високу" посаду, вічний страх за неї грали велику ролю й у його відношенню до погромщиків-отаманів.

Не зважаючи на настійні домагання Директорії, (ще за моєї бутности в ній), арештувати й суворо покарати перших отаманів погромщиків, С. Петлюра нікого не арештував, нікого не покарав. Я йому доводив, що це ж для "нашої державности" є надзвичайна шкода, що це настроює проти нас Европу, де серед буржуазії єврейство має велику силу, що, коли не в ім'я гуманности, справедливости й простої порядности, то хоч в ім'я державних наших інтересів конче треба вжити всіх заходів, щоб спинити ці дикі явища. А найпершим заходом для цього конче треба було немилосерно й рішуче покарати перших "героїв". Це б спинило дальших, це б показало, що українська влада рішила люто боротись з злочинствами й що вона ніяким способом не є причасна до них.

Ні, й державні інтереси, (які справді дуже були зашкоджені на европейському ринкові погромами), не могли посунути цього чоловіка на таку рішучість, - адже він зразу загубив би прихильність у цих отаманців.

І коли потім ці отамани й отаманці робили погроми, посилаючись на Головного Отамана Петлюру, ніби він так наказав, коли від його імени випускались навіть погромні відозви, в яких закликалось "хлопців погуляти", то хіба не було тут "ідейних" підстав для таких "провокацій"?

І хіба на протязі кількох місяців не тяглося це злочинне, кріваве страхіття? І хіба було кого небудь покарано з тих отаманів, які отверто видавали офіціальні накази про погроми? На настійне домагання партій і єврейської демократії було тільки арештовано знаменитого погромщика Симосенка, саме ім'я якого наводило жах не тільки на, євреїв, але й на українців. Розстріляти ж цього отамана отаманщина не посміла.

Або ж такий цікавий факт.

В м. вересні, в Козятинському районі було розповсюжено погромну відозву. Ті, що роздавали її, казали, що її прислав головний отаман С. Петлюра. "Робітнича Газета", урядовий орґан, що розповідає цей факт, (вересень, № 494), каже, що зміст цеї відозви цілком був той самий, що в відозві, яка поширювалась у Рівному в квітні. І ґазета запитує: "Чи не криється вся ця справа в тій установі при дієвій армії, де тепер знову служить знаменитий прислужник Оскілка Шапула, відомий садист, у якого в Рівному був електричний стілець для допитів? Тільки Шапули та їм подібні, усунуті тоді з посад, а тепер знову приняті якимсь невідомим способом на службу, можуть піти на таку гнусну й ганебну провокацію, випускаючи погромні відозви".

І ґазета справедливо, але безпомічно й безсило додає:

"Або народне, демократичне й соціалістичне правительство, або погромщики Шапули".

Одного тільки ґазета не спитала й не сказала: а хто знову приняв на службу Шапулу? Хто той Головний Шапула, який ріжних відомих садистів, катів і погромщиків знову повертав "невідомім способом" до їхньої "діяльності"?

І та ж сама ґазета в другому місці казала: "Отаманодержавіє підносить свою реакційну голову". Але знов таки вона не сказала, не сміла сказати чесно, отверто, мужньо, хто ж той головний отаманодержавець, який боронив, підтримував і давав "погулять" реакції.

Вся українська й неукраїнська преса весь час жалілась на силу погромної літератури, що ширилась серед населення. А де ж вона, можна спитатися, друкувалася? Де брався папер, коли весь папер урядовою владою реквізувався й розпреділявся видавництвам?

Та для чого шукати далеко, коли неофіціальний орґан Головного Отамана "Україна" містила такі погромні статті, що на домагання партій її було потягнено до суду за погромну аґітацію, а конкретно за статтю вміщену в 34 ч. сеї ґазети,

І яка разом з тим паскудненька, лицемірна "ліберальність": час від часу "Головний Отаман" випускав од свого імени накази, відозви, в яких сентіментально розповідав про те, що він сам, своїми отаманськими очима бачив, як єврейські жінки й діти ходили за раненими укр. козаками, які вони, значить, були патріотки й як то підло й мерзенно з боку .... большевиків (!) робити в нас погроми. Такий, приблизно, був зміст цих отаманських відозв.[36] Не чорносотенна офіцерня, не отамани, не Симосенки, Ангели й Шапули, робили погроми, а комуністи, большевики.

5. Замісць державности - петлюрівщина.

А що ж робила українська влада, "міністри", українська партійна демократія?

А що вона могла робити, як не те, що й увесь час свого нещасного заручення з своїм "героєм" отаманом: бідкалась, жахалась, обурювалась, благала, виносила резолюції, постанови, знову благала-молила й усякими способами силкувалась як небудь доказати єврейству, Европі й усьому світові, що то не "соціалістичний" уряд український винен, не українська "соціалістична" демократія, а ... стихія, темнота й провокатори.

І коли руські чорносотенці, кадети, праві есери, коли деякі єврейські демократичні течії, коли руська й навіть українська соціалістична й комуністична преса, вірячи не цим заявам і словам українського уряду й кам'янецької демократії, а фактам і подіям, скрізь - за кордоном, у Росії й на Україні, навіть на Соціалістичному II Інтернаціоналі - доводили, що винна українська демократія й її "погромщицький" Уряд, то, признаючи всі инчі хиби й того Уряду й тої демократії, треба як перед усім світом, так і перед своїм народом і нашою історією скинути з них цю тяжку пляму й отверто, виразно сказати, хто саме з українського громадянства винен за ті факти й події,

Ні український Уряд, ні українська урядова демократія, коли хто з них і хотів це сказати, то не міг того тоді зробити, не роблячи одночасно шкоди своїй нац.-державній справі, як вони її розуміли.

Навпаки,