Читати книгу - "Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет"

2. Згоду на переведення своїх військових до України зі стратегічних пунктів на китайському кордоні, в Центральній Азії, Калінінградській області та на Кавказі.

3. Надання ресурсів для підтримки довгострокового окупаційного режиму.

4. Асигнування великих коштів для підкупу потенційних колабораціоністів на місцях.

5. Застосування засобів боротьби з масштабним повстанським рухом на значній території, де три чверті населення вважають Росію винною у розв’язуванні війни.

Російські війська забезпечують командні та контрольні функції, експлуатують складне військове обладнання (зокрема, управляли системами керування ракетного комплексу «Бук») і утворюють «своєрідну паралельну командну структуру, що звітує перед Москвою»[1074]. Генерал-лейтенант Фредерік Бен Ходжес, командувач об’єднаних сухопутних сил НАТО, підкреслював: «Це пряме російське військове втручання [...] вони не сепаратисти, вони маріонетки президента Путіна»[1075]. Лідер російських маріонеток сказав росіянину-помічникові журналіста “The Times”: «Тут багато твоїх співвітчизників»[1076]. За ситуацію в тилу бойовиків відповідають підрозділи дивізії імені Фелікса Дзержинського, яка раніше входила до складу внутрішніх військ МВС Росії, а нині належить до військ Нацгвардії РФ. Вона має служити запобіжником на випадок ненадійності ватажків кремлівських маріонеток та протидіяти дезертирству російських солдатів, серед яких далеко не всі почувають себе щасливими від того, що їх використовують як «гарматне м’ясо».

Російська гібридна війна включає в себе політичні диверсії, торгівельну війну, територіальну дестабілізацію, політичну пропаганду та обман. Вілсон описує гібридну війну як експансію внутрішньоросійських практик: це зовнішня політика у формі рейдерства[1077]. Це державне корпоративне рейдерство, спрямоване на крадіжку територій і активів у сусідніх країн із використанням воєнізованої форми політичної технології, що поєднує в собі заперечення усього, цинізм і подвійні стандарти.

Військове спорядження та інші матеріали росіяни доправляли «гуманітарними конвоями», де система працювала так: «Гаразд, ви отримаєте гуманітарну допомогу, але не все це гуманітарка. Ви візьмете свою частку, а військові візьмуть свою»[1078]. Місія США при ОБСЄ заявила у лютому 2015 року:

«Сепаратистський рух на цьому етапі є де-факто прибудовою російських військових та інструментом російської державної влади. Російські військові запровадили на сході України потужну командну структуру, починаючи від російських генералів, які здійснюють нагляд за операціями, і до молодших офіцерів. Російський персонал забезпечує зв’язок, збір розвідувальних даних, керує військовими операціями та допомагає коригувати артилерійський вогонь. Бойовики сепаратистів публічно визнають, що вони діють за інструкціями з Москви»[1079].

Камуфлювання російських військових, які не мали жодних знаків державної приналежності або вдавали з себе місцевих маріонеток, — не нова стратегія: її використовував ще НКВС у 1940-х роках для боротьби з УПА на заході Україні. Загони чекістів, одягнені в однострої українських повстанців, чинили масові убивства селян, а зображення їхніх жертв радянська пропаганда використовувала, аби продемонструвати «звірства українських фашистів». «Маскировка» була радянським мистецтвом заперечення, дезінформації та обману, коли вторгнення супроводжували хитрощі, заперечення власної причетності та заплутування слідів, а межа, що відокремлює правду від ілюзії, розмивалася. У пострадянську епоху Україна вперше пережила усе це на президентських виборах 2004 року, коли російські політтехнологи, які працювали на кампанію Януковича, скористалися концепцією «керованого хаосу»[1080]. Гібридна війна є воєнізованою формою «керованого хаосу», що включає в себе агітацію та пропаганду, захоплення державних інституцій, заколоти та війну чужими руками, як це сталося у 2014 році. В обох випадках «спрямований хаос» та гібридна війна мали конкретні політичні цілі, чи йшлося про спроби дискредитації Віктора Ющенка та перемогу кандидата від влади, чи про більшу мету — блокування європейської інтеграції України та покарання лідерів і учасників Євромайдану за повалення Януковича.

Перш ніж атакувати Дебальцеве та «бомбити хохлов», російські військові намалювали нове маркування на своїх танках і прибрали шеврони з одностроїв. Ідентифікаційні документи (в тому числі паспорти та військові квитки) й мобільні телефони у військовослужбовців відібрали на ростовській тренувальній базі поблизу українського кордону[1081]. Поранений під Дебальцевим російський танкіст, який прибув із Бурятії, розповідав кореспонденту незалежної «Новой газеты»: «Нам сказали, що на навчання, але ми знали, куди їдемо. Ми всі знали, куди їдемо. Я уже був морально і психічно налаштований, що доведеться на Україну. [...] Зрозуміли всі, що кордон перетинаємо»[1082].

Важливим аспектом гібридної війни в Росії є послідовна брехня, у якій Путін дуже добре підкований. Під час вторгнення до Криму він заперечував, що «зелені чоловічки» — це російські військові, а коли журналісти наполягали, відповів: «Погляньте на пострадянський простір. Там повно форми,