Читати книгу - "Основи кримінально-правової кваліфікації"

Див. напр.: Курс советского уголовного права. В шести томах. Том ІІ. — М.: Наука. — 1970. — С. 427-428.

Див.: Новое уголовное право России. Учебное пособие. Общая часть. — М.: Зерцало, ТЕИС. — 1996. — С. 55-56.

Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Часть общая. — К.: «Наукова думка». — 1985. — С. 233; Кримінальне право України. Загальна частина. — Харків: Право. — 1997. — С. 196; Кримінальне право України. Загальна частина. — Київ: Юрінком Інтер. — 1997. — С. 254.

Кримінальне право України. Загальна частина. — Харків: Право. — 1997. — С. 196.

Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Часть общая. — К.: «Наукова думка». — 1985. — С. 233.

Там же. — С. 234.

Див.: Кримінальне право України. Загальна частина. — Харків: Право. — 1997. — С. 197; Кримінальне право України. Загальна частина. — Київ: Юрінком Інтер. — 1997. — С. 254.

Чікалін В. Усе залежить від кадрового потенціалу. // Урядовий кур’єр. — 2002. — 19 жовтня. — С. 7.

Уголовное право. Общая часть. Учебник для вузов. — М.: Изд. группа ИНФРА. М-НОРМА. — 1997. — С. 235.

Див.: Трайнин А.Н. Учение о соучастии. — М.: Юриздат. — 1940. — С. 77. Див. також: Радянське право. — 1989. № 10.

Див.: Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Часть Общая. — К.: «Наукова думка». — 1985. — С. 243.

Шаргородский М.Д. Некоторые вопросы общего учения о соучастии. // Правоведение. — 1960. — №1. — С.84.

Важко погодитися з твердженням Б.А. Курінова що поділ співучасників на види базується на ступені участі особи в злочині — див.: Куринов Б.А. Научные основы квалификации преступлений. — м.: Изд-во Москов. ун-та. — 1984. — С. 138. Ступінь, тобто міра активності, інтенсивності участі у вчиненні злочину визначається не тим, що особа робить, яку роль відіграє у злочині, а як вона це робить. Тому в конкретних посяганнях пособник може відігравати головну роль, прикладати великі зусилля для спільного вчинення злочину, а підбурювач — другорядну. І це залежить не від виду співучасника — тобто від характеру його участі у злочині, а від ступені такої участі. То того ж саме за ступенем участі може оцінюватися роль у вчиненні злочину «однойменних» співучасників.

Курс советского уголовного права. В шести томах. том ІІ. — М.: Наука. — 1970. — С. 456; Куринов Б.А. Научные основы квалификации преступлений, с. 135; Кримінальне право України. Загальна частина. — К.: ЮРІНКОМ ІНТЕР — 1997. — С. 263.

Кваша О. Об’єктивні ознаки організатора злочину. // Право України. — 1999. — №1. — С. 107.

Не можна погодитися з підходом, згідно якого використання осіб, які не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне має місце тоді, коли для виконання об’єктивної сторони злочину залучаються особи, які не підлягають відповідальності за вчинення даного (виділено мною – В.Н.) злочину (якщо це злочин зі спеціальним суб’єктом) – див.: Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, 2001. – С. 90-91. Він є внутрішньо суперечливим, бо однакова оцінка дається і використанню осіб, які взагалі не підлягають кримінальній відповідальності і тих, які не виступають спеціальним суб’єктом певного злочину. Автор коментаря до ст. 27 КК М.І. Мельник водночас вказує, що діяння таких осіб за об’єктивними і суб’єктивними ознаками ознаками є злочинним. Крім того, такий підхід не узгоджується з закріпленою в ч. 3 ст. 401 КК та загальноприйнятою в теорії кримінального права позицією, відповідно якої особи, не наділені ознаками спеціального суб’єкта злочину, підлягають відповідальності як інші співучасники цього злочину.

В теорії кримінального права віддавна висловлювалася думка про необхідність кваліфікації дій виконавців і співвиконавців злочину, вчиненого в співучасті з іншими особами, з посиланням на ч. 3 ст. 19 КК — див.: Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. — М.: Юридическая литература, 1974. — С. 74; Гузун В. Совместность — признак соучастия. // Советская юстиция. — 1975. — № 2. — с. 25; Сабиров Р.Д. Общие вопросы квалификации насильственных групповых преступлений. // Вопросы совершенствования уголовно-правовых мер борьбы с преступностью: Межвуз. сб. научн. трудов. — Свердловск: СвЮИ. — 1983. — С. 82-83; Кладков А. Квалификация преступлений, совершенных в соучастии. // Законность. — 1998. — № 8. — С. 26; Куц В.М. Законодавство України: перспективи розвитку // Вісник університету внутрішніх справ. — 1998. — № 3-4. — С. 182; Пушкин А. Принципы аксессорной и самостоятельной ответственности соучастников преступления // Законность. — 2001. — № 3. — С. 27-30; Альошин Д.П. Кримінальна відповідальність за розкрадання, вчинені у співучасті. Дисертація ...к.ю.н. — Харків, 2002. — С. 83.

Див.: Кладков А. Квалификация преступлений, совершенных в соучастии. // Законность. — 1998. — № 8. — С. 26.

Альошин Д.П. Кримінальна відповідальність за розкрадання, вчинені у співучасті. Дисертація … к.ю.н. — Харків, 2002. — С. 83.

Протилежну думку відстоює П.Ф. Тельнов — див.: Тельнов П. Формы соучастия и квалификация преступлений. // Советская юстиция. — 1971. — № 4. — С. 22.

Блум М.И. Некоторые вопросы квалификации действий соучастников. // Вопросы борьбы с преступностью на современном этапе. — Рига: Изд-во Латвийского ун-та. — 1978. — С. 24.

Див. Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. — М.: Юрид. лит. — 1974. — С. 145: Ребане И.А. О соучастии на стадии предварительной преступной деятельности (вопросы квалификации). // Ученые записки Тартусского госуд. ун-та. труды по правоведению. Вып. 696. — Тарту. — 1985. — С. 4; Бажанов М., Сташис В. Про застосування ст. 19 КК України. // Право України. — 1994. — № 9. — С. 19.

Уголовное право. Общая часть. — М.: Изд. группа ИНФРА.М-НОРМА. — 1997. — С. 241.

Кваша О. Об’єктивні ознаки організатора злочину. // Право України. —