Читати книгу - "Філософія як історія філософії: Підручник"

Ще один з характерних та важливих впливів на Дельоза у його формуванні «Логіки смислу» справили стоїки. Так він наводить тлумачення стоїками поняття смислу-події: «Один з найцікавіших моментів логіки стоїків — стерильність смислу-події: тільки тіла діють і страждають, але не безтілесні сутності, які по-суті лише наслідки дій і страждань [тіл]»[401].

Відкриваючи парадокс нейтральності, або третій стан сутності Дельоз стверджує про те, що смисл не залежить від форми його висловлення, тобто не залежить від ствердження або заперечення, а також будь-яка форма речення не може на нього вплинути. Так смисл не залежить від погляду з точки зору якості, кількості, відношення або модальності. Наприклад, Дельоз стверджує тотожність смислу речень «Бог є» і «Бога нема», так як Бог виявляється незалежною від денотату сутністю. Це стосується парадоксу відносно якості. Що стосується кількості — Дельоз стверджує, що смисл завжди подвійний. І якщо він не один, а інший — це ще не означає те, що він не виражає щось одне. Важливо те, що зазначає французький філософ відносно події та її часового контексту, про який ми поговоримо далі. Подія, на його думку, дробить власне теперішнє до нескінченності, так як в плані модальності вона є в однаковому стані як у минулому так і в майбутньому. Знову ж таки, Дельоз наводить Керролівський парадокс, що речення та подія на поверхні тісно пов’язані і після того як подія з’являється в реченні — вона несподівано виникає на поверхні. «... Керрол просить читача вгадати, чи він вигадав рядки пісень садівника у відповідності до подій, або ж події вигадані у відповідності з рядками»[402]. Подія і смисл, в певному розумінні, знаходяться у відношенні співпадіння і переважають над будь-якими можливими їх формами, таким чином «Чи не переважає тоді статус чистої події з притаманною йому фатальністю всі ці опозиції: ні приватне, ні публічне; ні колективне, ні індивідуальне. Чи не є смисл більш загрозливішим та всесильним у такій нейтральності — всесильним в тій мірі, в якій він є всіма цими речами одразу?»[403]. І, нарешті, що стосується парадоксу абсурду, або неможливих об’єктів — Дельоз виступає проти змішування понять абсурду і нонсенсу. Саме ці неможливі об’єкти і є вираженням нонсенсу, тобто, наприклад, того, що є у реченні і уособлює собою певний смисл і в той же час не може бути співставлене з реальним предметом. Це такі неможливі об’єкти як «квадратне коло» тощо. Дельоз називає подібні об’єкти такими, що в них відсутня характеристика буття, «вони поза буттям». Однак вони являють собою «зверх (над)-буття». «Неможливі сутності — це «зверх (над)-існуюче», зведене до мінімуму і наполегливо стверджуюче себе в реченні»[404].

Дельоз згадує для вираження сенсу смислу деякі аналогії, які можна назвати аналогіями «травлення», що пов’язані з двома серіаціями: «їсти-говорити», а також «речі, які споживаються-смисл, який виражається». Тут доречно було б згадати приклад Дельоза з мишею та Гусом: «Миша розповідає, що коли графи вирішили передати корону Вільгельму Завойовнику, архієпископ Кентерберійський знайшов це благорозумним... — «Що він знайшов?» — запитав Робін Гусак.

«Знайшов це, — відповідала Миша — ти що не знаєш, що таке «це»?» «Ще б мені не знати — відповідав Робін Гусак, — коли я щось знаходжу, це звичайно буває жаба або черв’як. Питання у тому: що ж знайшов архієпископ?»[405]. Серіації вказують на існування поліваріантності розгортання смислів в умовах паралелізму. Наводячи приклади паралельного розгортання серій смислу в творах Джойса, Роб-Гріє, Гомбровича, Дельоз вбачає багатоманітність у збігу сенсів. Тобто коли паралельні серії вказують на спільний смисл. Наприклад, комунікація смислів заснована на фонематичному зв’язку: «банди старого грабіжника» та «борти старого більярду».

Усі ці серії пов’язані з співвідношенням означаючого та того, що означається. Обидва відношення відповідають як належним до них надлишку та недостатності: «пусте місце» та «пасажир без місця».

Езотеричні слова, про які йшлося вище («це» без певного денотату), теж відіграють певну роль у серіації. Також розходження на серії регулюється за рахунок слів-гаманців. Слова-гаманці поєднують у собі два або декілька слів з різними значеннями, що зливаються в одне за рахунок смислу події: «злопечний = злий + небезпечний» тощо.

Надлишок та недостатність у серіях означаючого та того, що означається у якості парадоксів можна приписати у якості сформульованих Леві-Стросу і Лакану. Так Леві-Стросс пише: «Все в універсумі означене до того, як ми навчилися пізнавати те, що означене... Людина — з тих пір, як з’явилася у цьому світі, — отримала у своє розпорядження всю повноту означаючого, яким вона відокремлена від того, що означається, при чому про останнє можна щось дізнатися лише в цій якості. Між означаючим та тим, що означається завжди залишається невідповідність»[406]. Цей міжсерійний зазор і дозволяє з’являтися в ньому багатьом феноменам, які б не могли з’явитися при наявності повноти.

Так, як було раніше зазначено, Дельоз намагається на противагу традиційним структуралістам (включаючи Леві-Строса), порушити структуру і знайти розмаїття рівнозначних точок у просторі — вільний рух від однієї до іншої забезпечував би максимальну свободу. Однак доцільне не повне знищення принципу структури, але, можливо, внесення в неї певного творчого елементу — як от «порожнього місця». «... Не буває структури без серій, без відношень