Читати книгу - "Віддана босу за борги, Марк Логан"

Відчуваю легке тремтіння. Воно народжується десь усередині й поступово охоплює все тіло. Трохи страшно, але я довіряю Андрію, дозволяю пестити себе, готувати. І поки він вводить у мене пальці, я починаю трохи рухати стегнами. Накочую на Таню і, відштовхуючись від неї, насаджуюсь на пальці Дора, які з кожним рухом проникають дедалі глибше і розтягують дедалі більше.                       

Очі тримаю заплющеними. Все одно не бачу нічого перед собою, настільки добре. М'язи горять, у голові туман. І тільки-но я звикаю до дотиків Андрія, як він прибирає пальці. А за мить обіймає зі спини, притискаючись усім своїм гарячим тілом.                                                                                         

Відчуваю його збудження, і не тільки спиною. Від цього усвідомлення накочує така хвиля щастя, що я готовий ось-ось розсміятися. Однак увесь сміх зникає, коли коханий розпочинає більш рішучі дії. 

Я видаю стогони, не можу стриматися. Андрій проникає обережно, не поспішає. А мені вже так хочеться! І я легенько піддаюся йому назустріч. Насаджуюсь трохи більше, ніж розраховував, від чого тілом проноситься легка хвиля болю. Тому зупиняюся і хапаю ротом повітря. 

Раптово Таня починає брати ініціативу на себе і штовхатися. Вона захоплює мене і тим самим штовхає на Андрія. Але цього разу немає абсолютно ніяких неприємних відчуттів. Або вони просто потопають у хвилях збудження, яке накриває нас трьох. 

Сам не помічаю, як опиняюся щільно затиснутим між двома коханими людьми. Вони беруть мене без зупинки, прагнучи урвати шматочок задоволення. Їхні рухи стають дедалі різкішими, стогони — гучнішими.

Уже не зрозуміти, хто який звук видає. Не зрозуміти, де закінчуюся я і починаються вони. Немов єдине ціле ми рухаємося, одурманені своїми почуттями і бажаннями. 

У пориві Андрій кусає мене за плече, змушуючи скрикнути. І в цей момент починає кінчати Таня. І вона настільки запаморочливо стискає мене в собі, що і я зриваюся за нею. А через кілька особливо чутливих поштовхів нас наздоганяє й Андрій. 

Усе тіло тремтить, наче вагони розвантажував. Але водночас відчуваю, що із задоволенням продовжив би ці тортури. Андрій відступає й опускається на диван за моєю спиною. А я просто валюся на знесилену Таню. Не повністю, звісно, намагаюся утримувати вагу на руках, як тільки можу. 

Якийсь час кімната наповнюється нашим гучним диханням, а потім поступово занурюється в тишу.