Читати книгу - "Віддана босу за борги, Марк Логан"

— Давно це у вас? — запитує Таня, коли я нарешті сповзаю з неї. 

— Що саме? — запитує Андрій. 

Він сидить із заплющеними очима, відкинувши голову на спинку дивана. 

— Між вами... — дружина червоніє і, здається, навіть хоче прикритися. 

Але, натрапивши на мене поглядом, видихає. 

“Усе нормально, крихітко, ти можеш питати все, що завгодно”, — читає вона в моєму погляді. 

Я стою біля дивана навпроти Тані, яка сидить. Хочеться курити, але я терплю. 

— Ви давно коханці? — усе ж наважується на запитання вона. 

— Це був перший раз, — усміхається Андрій, не розплющуючи очей. 

Він продовжує відпочивати на дивані й либитися як ситий кіт. 

— А що тоді було в кабінеті? — сміливішає кохана. 

— То ти все-таки була там? — відповідаю запитанням. 

Вона зніяковіло опускає очі. Губи самі собою розпливаються в усмішці. Отже, все-таки підглядала, маленька безсоромниця. 

— Там були взаємні ласки та мінет, — пояснює їй Андрій. — А по-справжньому сьогодні був наш перший раз. 

І тут він розплющує очі, і в них я бачу наш із ним спільний страх. 

— Не ревнуєш? — запитую дружину. 

Вона підкидає голову і дивиться здивовано.

— А повинна? — її брови повзуть догори. 

— Не знаю, — знизую плечима. 

— Щоб Стас чогось не знав! — сміється Доронін, чим знімає напругу і з мене. 

Я сідаю біля коханої дружини, а Андрій підсувається ближче до нас і опускає долоню на її живіт. 

— Тобто ти приймаєш нас такими, — запитую, заглядаючи в її обличчя, — якими ми є? 

— Ну я ж тут, — Таня облизує губи, і я починаю відчувати, що скоро ми підемо на другий захід.

Ось тільки болюче відчуття після близькості з Андрієм підказує, що наступного разу віддуватися буде Таня. 

— Якщо ти приймаєш нас, — вклинюється Андрій, — то як щодо декрету? 

— Може, рано ще говорити про це? — запитую друга. 

Обіймаю дружину і тиснуся до неї. 

— Якраз, — відповідає він. — Я консультувався з лікарем, і він сказав, що одна мати може виносити одночасно двох малюків від різних батьків, якщо підсадити їй ембріони одночасно. 

— Взагалі-то, це ризикована процедура, — хмурюся я. 

— Ми зберемо передових репродуктологів країни, вислухаємо їх і тоді ухвалимо рішення. 

Таня скидає наші руки та підводиться. 

— Ти куди? — запитує Андрій. 

— Зараз повернуся, — відповідає на ходу.

Підхоплює мою сорочку і закутується в неї, як у плащ. А потім ховається за дверима. 

Ми обоє дивимося їй услід. Начебто не образилася. На мить у голові проноситься шалена думка, що наша жінка захоче втекти. Адже вона розглядала такий варіант. От тільки без нашого з Дороніним дозволу її з дому ніхто не випустить. Це розпорядження не назавжди, а тільки до того моменту, коли ми на сто відсотків будемо впевненими, що в емоційному пориві Таня не наробить дурниць. 

Але всі страхи наші виявляються марними, коли Таня знову з'являється у вітальні. Підходить до нас і сідає на колишнє місце. Розтискає долоню і демонструє нам її вміст. І в цей момент мені здається, що мізки відбиває. Тест. Тесть на вагітність. З двома смужками. 

Андрій відмирає раніше за мене і бере тест, розглядає його. 

— Або можна так, — бубонить, — і справді, нахрін нам лікарі. 

— Є одна проблема, — зітхає Таня, і ми дивимося на неї в очікуванні. 

А вона тягне час, немов знущається. З нас нами чи з себе. Червоніє, блідне, потім знову червоніє. 

— Що б ти там собі не надумала, — кажу м'яко і беру її за руку, — розкажи — і ми все вирішимо. 

— Я весь цей час спала з вами обома без захисту, — шепоче дружина, — я не знаю, хто з вас двох її батько. 

— Тю, бля, — сміюся.

Я-то вже подумав, що щось серйозне. 

— Ми обоє, — каже Андрій, — ми обоє його батьки. 

Кохана несміливо усміхається. А Доронін тягнеться до неї за поцілунком. 

— Ми будемо обережними, крихітко, — шепочу, стягуючи з неї сорочку. 

У грудях приємно ниє. Здається, це почуття називають щастям.