Читати книгу - "Таємна історія"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Може, поцілуєш свого братика-зека? — запитав він.
Вона повернула голову впівоберта, щоб цмокнути його в щоку, але він ковзнув рукою по її спині й закинув її голову, поцілувавши Каміллу повноцінно в губи — аж ніяк не по-братському, в цьому вже не лишалося жодних сумнівів, — довго, повільно, жадібно, слиняво й пристрасно. Ліва його рука, що тепер не притримувала халат, помандрувала її підборіддям, ключицями, горлом, втрапила пальцями за комір тоненької сорочки в горошок і стрепенулась там над теплою шкірою.
Я сидів як громом прибитий. Вона не відсахнулася, не поворушилася. Коли Чарльз відірвався, аби перевести подих, Камілла просто підсунулась на стільці ближче до стола й потяглася до цукорниці, нібито нічого взагалі не сталося. Ложечка дзеленькнула об порцеляну. Запах Чарльза — сирий, алкоголічний, солодкий від липової води, якою він користувався для гоління, — завис у повітрі. Камілла підняла чашку та відсьорбнула, і тільки тоді я згадав, що вона зазвичай не клала цукор у каву. Вона її не солодила, натомість додавала молока.
Я сидів як громом прибитий. Мені здавалося, я маю щось (бодай щось!) сказати, але на думку нічого не спадало.
Першим заговорив Чарльз.
— Помираю з голоду, — промовив він, знову запинаючи та підв’язуючи халат. Він подибав до холодильника, і білі дверцята аж гавкнули, відчиняючись. У крижаному світлі зсередини його обличчя променилося.
— А чи не зробити мені омлет? Ще хтось хоче?
Я повернувся додому пізно по обіді, прийняв душ, ліг поспати, а після цього вирішив навідати Френсіса.
— Заходь-заходь, — гарячково помахав він мені рукою. По всьому столу були розкидані грецькі підручники, в переповненій попільничці жевріла сигарета. — Що сталося вчора вночі? Чарльза що, заарештували? Генрі нічогісінько не розповідає. Я трохи вивудив із Камілли, але подробиці їй невідомі… Сідай. Хочеш щось випити? Чого тобі налити?
Розповідати історії Френсісові завжди прикольно. Він подавався вперед і ловив кожне слово, розбавляючи їх вигуками щирого подиву, співчуття чи відчаю. Коли я договорив, він закидав мене питаннями. Зазвичай мені імпонувала його захоплена увага і я намагався розтягувати задоволення від спілкування, але після першої ввічливої паузи я сам звернувся до Френсіса:
— А тепер я хотів би в тебе дещо спитати.
Він прикурив свіжу сигарету. Клацнув запальничкою й повів бровою:
— У чім справа?
Хоч я обміркував кілька різних способів, як сформулювати це запитання, в інтересах ясності найбільш доцільним здалось одразу перейти до суті:
— Як ти гадаєш, Чарльз із Каміллою спали разом?
Він щойно вдихнув тютюнового диму на повні груди й після мого запитання порснув носом.
— Спали? — перепитав я.
Та він закашлявся.
— Чому ти мене про це питаєш? — нарешті спромігся промовити він.
І я йому розповів, свідком якої картини став уранці. Френсіс слухав із червоними від диму очима, в яких аж бриніли сльози.
— Це нічого не означає. Він ще, мабуть, просто п’яний був.
— Ти не відповів на моє запитання.
Він примостив сигарету на край попільнички.
— Гаразд, — кліпнув він. — Якщо ти хочеш знати мою думку. Так, гадаю, інколи вони сплять разом.
Ми надовго замовкли. Френсіс заплющив очі й потер їх великим та вказівним пальцями.
— Не думаю, що це в них на постійній основі, — сказав він. — Але хтозна, як там насправді. Банні стверджував, що застукав їх одного разу.
Я здивовано подивився на Френсіса.
— Він про це Генрі розповідав. Не мені. На жаль, подробиці мені невідомі. Певно, в нього був ключ, а ти ж знаєш, як він міг ввалитися без попередження. Ну, ото таке. Ти ж і сам, мабуть, щось підозрював?
— Ні, — відповів я. Хоча насправді таки підозрював. З першого дня нашого знайомства. Я приписував це враження своїм психічним збоченням, якійсь дегенеративній примсі мого розуму, проекції власних жадань, адже він її брат, і вони такі схожі, і думка про те, що вони разом, викликала не тільки цілком природні муки заздрості, сумнівів, подиву, а й набагато гостріше збудження.
Френсіс прискіпливо мене розглядав. Раптом я відчув, про що він думає.
— Вони дуже сильно ревнують одне до одного, — сказав він. — І він — значно сильніше, ніж вона. Мені завжди здавалося, що в цьому є щось таке дитяче, чарівне, всі ці словесні пересварки, навіть Джуліан їх подеколи піддражнював. Ну, ти розумієш, я єдина дитина у своїх батьків, Генрі також, що нам відомо про такі речі? Ми часто говорили про те, наскільки це класно — мати сестру. — Він хіхікнув. — Схоже, це класніше від того, що ми могли собі уявити. Не скажу, що я вважаю це якоюсь там катастрофою (із погляду моралі, я маю на увазі), але в той же час це не можна назвати рядовими, приязними стосунками, яких можна прагнути. Усе набагато глибше та неприємніше. Минулої осені, десь приблизно в той самий час, коли трапилась ота пригода з фермером…
Він не закінчив речення, перервавшись на те, щоб затягнутися димом, із розчаруванням та непевним роздратуванням на обличчі.
— Ну? — не терпілося мені. — То що сталося?
— Якщо конкретно, — стенув він плечима, — то навіть не знаю, що тобі розповісти. Я ледве пам’ятаю, що було тієї ночі, але загальне русло подій більш-менш ясне… — Пауза. Френсіс знову розпочав, але потім передумав і мотнув головою. — Я хотів сказати, що після тієї ночі це стало очевидним для всіх нас. Не те щоб раніше нічого такого не спостерігалося. Але Чарльз поводився набагато гірше, ніж будь-хто з нас міг очікувати. Я…
Якусь мить він дивився в нікуди. А потім труснув головою й потягнувся по нову сигарету.
— Це неможливо пояснити. Але можна спробувати поглянути на ті події спрощено. Дуже спрощено. Ці двоє завжди ставились одне до одного по-особливому. Я ні разу не святенник, але ці їхні ревнощі мене приголомшують. Одне діло — Камілла, вона поводиться раціональніше. Можливо, в неї просто немає іншого виходу.
— Раціональніше стосовно чого?
— Стосовно того, з ким спить Чарльз.
— І з ким же він спить?
Він підняв чарку і зробив великий ковток:
— Ну, наприклад, зі мною. Це не має тебе дивувати. Якби ти пив стільки ж, скільки й він, боюся зізнатися, я б теж із тобою, мабуть, спав.
Попри грайливі нотки в його інтонаціях, які за інших обставин мене б роздратували, зараз у ньому промовляла меланхолія. Він допив своє віскі й грюкнув чаркою об стіл. Помовчавши, Френсіс продовжив:
— Це було всього кілька разів. Три, може, чотири. Уперше на другому курсі, він тоді тільки вступив. Ми засиділися в мене, випивали, те, се… тієї дощової ночі ми придумали собі багато
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємна історія», після закриття браузера.