Читати книгу - "Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі"

Тицьнувши кнопку зв’язку, він запросив:

— Заходьте, народ.

Ще один тиць — і зовнішній люк відкрутився.

Сем помахала в камеру й зайшла всередину.

Через кілька хвилин гучно відчинився шлюз до машинного, і трап-ліфт заскиглив дорогою вниз. Вийшли Сем і Алекс, Сем із

гуркотом кинула інструменти на металеву палубу.

— Ну що тут? — вона швидко обійняла Голдена. — Знову мою

кралечку під кулі підставляєте?

— Твою кралечку? — обурився Алекс.

— Не цього разу, — Голден показав на пошкоджену

перегородку машинного відсіку. — У трюмі вибухнула бомба, пропалила діру тут і кинула трохи осколків у силові кабелі тут.

Сем присвиснула.

— Або осколки пішли кружним, або ваш реактор спритно

ухиляється.

— Як довго, по-твоєму?

— Із перегородкою просто, — Сем щось наклацала у своєму

терміналі, а тоді заходилася стукати краєчком по своїх передніх

зубах. — Занесемо латку через люк суцільним шматком. Уже

легше. З кабельною коробкою довше, але не набагато. Скажімо, чотири дні, якщо пустиш бригаду просто зараз.

— Ну... — Голден скривився, як людина, що не може одразу

зізнатися в усіх своїх помилках. — Нам також побило вантажний

люк, і його треба полагодити або замінити. І шлюз до трюму

типу накрився.

— Значить іще пару днів, — Сем нагнулася і почала витягати

інструменти. — Не проти, якщо почну робити заміри?

Голден махнув у бік стіни.

— Будь як удома.

— Дивилися новини? — Сем кивнула в бік коментаторів на

настінній панелі. — Ганімеду кабздець, ага?

— Атож, — озвався Алекс. — Десь так.

— Але поки що це тільки Ганімед, — сказав Голден. — А отже, коїться щось таке, в чому я не розібрався.

— Наомі зупинилась у мене, — сказала Сем таким тоном, наче

не змінювала теми.

Голденове обличчя заклякло, і він спробував вичавити із себе

усмішку.

— О! Клас.

— Вона не розказує нічого, але якщо я дізнаюся, що ти її

скривдив, то викручу тобі член оцим, — вона підняла

динамометричний ключ.

Алекс нервово гиготнув, але за секунду затнувся і знітився.

— Справедливе попередження, — сказав Голден. — Як вона?

— Мовчить. Гаразд, більше мені нічого не треба. Я побігла

замовляти ту латку вам на перегородку. Побачимося, хлопці.

— Бувай, Сем, — Алекс проводжав її поглядом, поки вона

піднімалася ліфтом і за нею зачинявся люк. — Я застарий років

на двадцять і, здається мені, обладнання маю не надто

підходяще, але вона файна дівка.

— Ви з Еймосом в неї по черзі втріскуєтеся? Чи я маю

хвилюватися, що ви двоє за неї стрілятися на світанку почнете?

— Моя любов — чиста, — Алекс вишкірився. — Не збираюсь її

заплямовувати брудними діями щодо неї, шариш?

— Тобто така любов, про яку пишуть поети.

— Отже, — Алекс сперся на стіну і втупився поглядом у свої

нігті. — Обговорімо ситуацію зі старпомом.

— Не зараз.

— О, зараз, зараз! — Алекс зробив крок уперед і схрестив руки, явно не збираючись відступати. — Я воджу цей борт сам уже

більше року. І це можливо тільки тому, що Наомі — блискуча

старша офіцерка й тягне на собі справді багато. Якщо ми її

втратимо, то літати не будемо. Це факт.

Голден засунув термінал у кишеню і важко опустився на

обшивку реактора.

— Знаю. Знаю! Не очікував, що вона справді це зробить.

— Що вона піде, — уточнив Алекс.

— Так.

— Ми ніколи не обговорювали платню. У нас нема зарплати.

— Платню? — Голден спохмурнів і почав вистукувати

барабанний дріб на реакторі позаду себе.

Відлунювало, мов у металевому склепі.

— Кожну копійку, яку нам дав Фред і яка не пішла на оплату

експлуатації корабля, я поклав на наш рахунок. Якщо тобі щось

треба, двадцять п’ять відсотків твої.

Алекс похитав головою і замахав руками.

— Ні, ти не так зрозумів. Мені не потрібні гроші, і я не думаю, що ти в нас крадеш. Просто хочу сказати, що ми ніколи не

обговорювали платню.

— То й що?

— А те, що ми не нормальний екіпаж. Ми не