Читати книгу - "Вибрані твори"

31. Але не робіть із них хлівів і не відгороджуйте кожній родині стійла, мов тій худобі.

32. Дайте кожному куток, де б він міг спокійно відпочити і без перешкод працювати.

33. Але не прив'язуйте кожну жінку до окремої печи і не розділяйте дітей від їхніх однолітків.

34. Хай будуть у громадських домах спільні їдальні і великі кімнати для загальних бесід і розваг, і хай діти ваші зростають укупі, товаришуючи змалку.

35. І буде кожний дім подібний до вулика, куди кожна бджола летить з своєю нескою меду.

36. І все місто буде, мов та пасіка, де розумний пасічник перекладає з одного вулика до другого стільки вощини й меду, щоб іскрізь їх вистачило і всі були завдоволені.

37. Бо не житимуть купки людей окремо, як звірі у лісі, тільки всі разом, за єдиним планом розподіляючи працю і з єдиних комор беручи все потрібне для життя».

38. Так малював Прийдешній майбутній Час, доки, стомившись, не задрімав.

39. І почув чиюсь руку у своїй кишені, і прокинувся раптом.

40. Благаючи, злодій казав: «Прости мені, не відав-бо, що творив, але я голодний і гадав у тебе щось знайти. Не кричи, бо мене візьмуть до в'язниці і держатимуть там у неволі».

41. «Іди з миром, бідолахо! Коли чиниш так з голоду — винний той, хто змушує тебе голодувати, і той кари гідний, а не ти.

42. Але коли злодіюєш, маючи змогу заробити чесною працею — ти хорий, і не до в'язниці, тільки до лікарні треба тебе віддати.

43. Та не журися, бо прийде Час — і не буде злодіїв. Навіщо красти, коли все є? І навіщо лапати в чужій кишені, коли там, як і в своїй, нічого немає, бо не треба мати?

44. Істинно-бо кажу тобі: не буде при Часі ані суду, ані в'язниць і тюрем, бо нікого буде судити і злочинство вмре без ніяких кар».

45. І пішов Прийдешній далі, і на розі вуличному крикнула на нього розмальована жінка, кажучи: «Іди до мене й кохатимемось аж до ранку».

46. І вона притулилась близько до нього, зазираючи в вічі, і тягла до себе.

47. Але він відказав твердо: «Голос твій нещирий, і обличчя скривлене штучною посмішкою. Я не хочу того кохання, що ти продаєш тут на розі кожному, хто схоче того».

48. Тоді змінився вигляд у жінки, і вона зарепетувала: «Я голодна і хочу їсти. В мене маленька дитина. Батько покинув нас, і я мушу чимсь годувати немовлятко».

49. Але він спитав її: «Чому ж ти не працюєш, як інші, щоб із заробітку годувати й себе, й дитину свою?»

50. Відповіла розмальована жінка: «Мене прогнали з роботи, коли я завагітніла, мені не було куди подітись, і я відзвичаїлась од праці.

51. Коли б ти знав, як платять за жіночу працю і як поводяться з нами, ти б не казав прикрих слів і не питав, як дійшла я до такого життя.

52. Коли ти не хочеш мене, я піду шукати іншого чоловіка, і він дасть нам чого їсти взавтра. Я не хочу згинути з голоду.

53. Чимало жінок вбиває чи кидає напризволяще своїх дітей, але я не можу кинути свою дитину. Вовчиця пестить своїх вовченят, а я жінка, я людина, і я хочу, щоб моя дитина жила».

54. Тоді сказав він безталанній: «Жінко! Коли залунає Час — тобі непотрібно буде продавати свою фальшовану любов, але й ти, й дитина твоя, не вважаючи на це, житимете.

55. Бо не буде одної матери в дитини, але всі жінки будуть матерями всіх дітей.

56. І не кине батько своєї дитини, бо не буде в нього цієї дитини, але для всіх дітей він буде за батька, і всі діти матимуть за батьків усіх дорослих.

57. Бо не для самих батьків живе дитина і не самі батьки хочуть, щоб виросла вона жвава й розумна.

58. І не заслуга в тім, щоб породити дітей — це вміє і кожна звірина — але заслуга з дитини виховати людину, щоб була дужча й розумніша від своїх батьків.

59. І несила батькам це зробити, і не будуть у Часі батьки намагатися це зробити, але