Читати книгу - "Етюди про звичаї"

— Чому ви мені не написали? — спитав полковник. — Ідіть попід корівнею! Там забруковано! — вигукнув він, помітивши нерішучість Дервіля — той не хотів ступати у гній.

Перестрибуючи з каменя на камінь, Дервіль нарешті дістався до дверей, з яких вийшов полковник. Шаберові, очевидно, було неприємно приймати його в себе. Справді, повірений помітив, що в комірчині був тільки один стілець. За постіль полковникові правили кілька оберемків соломи, застелені двома-трьома килимками — такими килимками молочарки звичайно застеляють лави своїх возиків. Долівка була земляна, втоптана. Вкриті пліснявою, позеленілі й порепані стіни були такі вогкі, що на одній, під якою спав полковник, повісили очеретяну мату. На цвяху висіла знаменита шинеля. В кутку лежали дві пари зношених чобіт. Білизни — ані сліду. На сточеному шашелем столі — розгорнуті «Бюлетені Великої армії» — певно, полковник їх читав. Така вбогість навколо — проте обличчя в нього було спокійне і ясне. Після візиту до Дервіля його риси, здавалося, змінились. Тепер Дервіль бачив на цьому обличчі щасливу замріяність, осяйний, променистий відсвіт надії.

— Вам не заважатиме дим від люльки? — спитав Шабер, присуваючи Дервілеві стільця з продавленим плетеним сидінням.

— Полковнику, у вас тут дуже кепське житло.

«Цей чолов'яга, керуючись трьома горезвісними вояцькими чеснотами, либонь, проциндрив мої гроші на карти, вино й жінок», — подумав Дервіль.

— Що правда, то не гріх, пане, пишнотою тут і не пахне. Зате бівак цей зігрітий приязню, зате (полковник пильно поглянув на юриста) я нікого не скривдив, не принизив, зате я сплю спокійно.

Дервіль, вирішивши, що нечемно допитуватися у свого клієнта-графа, куди він дів авансовані йому гроші, сказав тільки:

— А чому ви не хочете перебратися до Парижа — життя там було б не набагато дорожче, а влаштувалися б ви куди вигідніше.

— Але ж, — заперечив полковник, — добросерді люди, які дали мені притулок, цілий рік годували мене, не вимагаючи за це грошей. То як можу я покинути їх тепер, коли у мене забряжчало в кишенях? До того ж батько цих трьох хлопчаків — старий єгиптянин…

— Як це — «єгиптянин»?

— Так ми називаємо вояків, що повернулися з єгипетського походу, в якому брав участь і я. Тож ми, всі ті, хто повернувся з Єгипту, можна сказати, брати; а Верньйо ще й служив у мене в полку, в пустелі ми ділилися останнім ковтком води. І, зрештою, я ще не встиг навчити його пуцьвірінків читати й писати…

— І все ж таки за ваші гроші він міг би влаштувати вас зручніше.

— Що ж! Його діти теж сплять на соломі! — відповів полковник. — Та й у нього з дружиною постіль не краща, вони дуже бідні, і їм бракує навіть коштів утримувати своє господарство. Проте якби я повернув свій статок!.. Та що там казати!

— Полковнику, завтра або післязавтра прибудуть з Гейльсберга ваші папери. Рятівниця ваша ще жива.

— Клятущі гроші! І, як на лихо, їх у мене нема! — вигукнув полковник, пожбуривши на долівку свою люльку.

«Обкурена» люлька — це дорогоцінна люлька для курця; але мимовільний порух полковника був такий щирий, такий шляхетний, що всі курці, та й саме управління тютюнової монополії пробачили б йому це блюзнірство. Може, самі ангели підібрали б друзки.

— Ваша справа, полковнику, неймовірно складна, — мовив Дервіль, коли вони вийшли з комірчини погуляти на сонечку біля будинку.

— А мені вона здається вкрай простою, — відповів полковник. — Мене мали за мертвого, а я — ось, живий! Поверніть мені дружину, поверніть маєтність, дайте чин генерала, на який я маю право — адже я був полковником імператорської гвардії ще до битви під Ейлау.

— В судовому світі справи вирішуються не так, — заперечив Дервіль. — Послухайте, що я вам скажу. Ви — граф Шабер, я згоден; але йдеться про те, щоб, згідно із законами юриспруденції, довести це людям, які зацікавлені в тому, щоб довести факт вашої смерті. Отже, ваші папери будуть оспорюватися. Звідси наслідки — десять-дванадцять додаткових обстежень. Усі ці суперечки дійдуть до вищої інстанції і, своєю чергою, викличуть ланцюжок процесів, які дорого коштуватимуть і триватимуть довго, хоч би як енергійно я діяв. Ваші супротивники вимагатимуть розслідування, ми не зможемо нехтувати їхні вимоги, тож, мабуть, ще доведеться послати слідчу комісію до Пруссії. Але хай навіть усе скінчиться якнайкраще: припустімо, закон визнає вас полковником Шабером. А як тоді розв'язати питання про те, що графиня має двох чоловіків? Ваша справа виходить поза межі закону, і судді можуть розв'язати її, керуючись тільки законом совісті, як це роблять присяжні, коли йдеться про вирішення делікатних питань, спричинених соціальною химерністю деяких кримінальних процесів. Виходячи з того, що від вашого шлюбу дітей не було, а граф Ферро має від вашої дружини їх аж двоє, судді можуть оголосити недійсним той шлюб, узи якого менш міцні порівняно з другим шлюбом, — і визнати цей останній законним, оскільки буде доведено відсутність зловмисного наміру в тих, хто вступив у цей шлюб. Тож уявіть собі, як ви будете виглядати з морального боку, коли — у вашому віці, у вашому становищі — зажадаєте силоміць повернути дружину, яка вас більше не кохає! Проти вас будуть і ваша дружина, і її другий чоловік; як особи, що посідають високе становище у суспільстві, вони можуть вплинути на суд. Отже, є усі підстави для тривалого процесу. Ви встигнете постаріти в найчорніших злигоднях.

— А мій статок?

— Ви гадаєте, що цей статок дуже великий?

— Хіба ж не мав я тридцять тисяч ліврів річного прибутку?

— Любий полковнику, в тисяча сімсот