Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"

- Ходімо, - його голос став більш стриманим, хоча жар в очах нікуди не зник. - До речі, класна сукня. Даремно шию ховаєш.

Вони повернулися в коридор, де вже стояв Діма. З важливим виглядом перевіряв речі двох дівчат на наявність заборонених предметів. Переконавшись, що все в порядку, пропустив їх і перевів погляд на колегу.

- Хочете випити? - він хитро смикнув бровами.

- Неси, - скомандував Влад.

Коли Діма зник у танцювальному залі, Влад залучив Аню до роботи. Поки перевіряв паспорти та речі прибулих людей, вона одягала їм контрольні браслети. Таке заняття їй здалося до душі, на відміну від безглуздих танців і поглинання дорогої випивки.

Поки не бачить начальство, охоронці знову порушили правила, випивши по склянці ром-коли. Ще й відвідувача змусили виконувати їхні обов'язки...

89

Останні двадцять хвилин Лєрі довелося перебувати в компанії Аліси, яка раз у раз кликала випити, а потім тягла на танцмайданчик. Враховуючи, що в Юлі з'явився хлопець, вона зовсім забула про Алісу. Але та не сумувала й швидко знайшла заміну.

Інші дівчата не повернулися, та й не потрібні вони зараз. Пара випитих коктейлів дала змогу остаточно розслабитися і танцювати, ніби востаннє.

Раптом світ навколо закрутився, підлога під ногами здалася хиткою, а тіло - невагомим. Лєрі здавалося, що вона падає, тому Аліса, помітивши її хитку ходу, вмить схопила її за руку й потягла до бару присісти.

- Ти чого? - вона схвильовано поплескала Лєру по щоках, намагаючись привернути увагу.

- Чим ти мене напоїла? - вона відкинула голову і прикрила очі.

- Я ж казала, потім ми чисто віскі з соком пили.

- Ого, - пробурмотіла Лєра, спробувавши встати. Відчуття слабкості накрило її знову, і вона судорожно вхопилася за край барної стійки, відчуваючи, як тремтять пальці. В її очах промайнула паніка - натовп людей, що сміявся і кричав, здавався далеким і водночас надто близьким.

- Може, тобі вмитися холодною водою? - запропонувала Аліса і взяла її під лікоть.

Лєра вирвалася. Не хотіла йти з нею, але думка не погана.

- Я сама, - вона всунула їй у руки сумочку і попрямувала до виходу із залу.

Коридор був нескінченно довгим, а кожен крок давався важко, наче вона йшла проти течії. Підлога під ногами то підіймалася, то опускалася, і Лєрі здавалося, що вона падає в якусь прірву.

Двері до туалету піддалися з ледь чутним скрипом. Лєра не помітила аркуша з написом і увійшла, повільно підходячи до дзеркала. Її відображення було змучене: розпатлане волосся обрамляло обличчя, на якому запалилися червоні плями. Очі, які намагалися сфокусуватися, здавалися порожніми, відбиток втоми зачаївся в кожній рисі.

Вона сподівалася, що холодна вода допоможе, тому відкрила кран і...

З білосніжної стелі, немов із відра полилася червона рідина. З ніг до голови її облило жижею, за консистенцією схожою на кров. Лєра стояла, витягнувши руки до крана, і не усвідомлювала, що відбувається. Повіки прикриті, вона не дихає. Коли струмінь припинився, спробувала розплющити очі, але довгі вії ледь рятували від потрапляння невідомої рідини.

Поглянувши в дзеркало, вона відскочила, бо обличчя, волосся та сукня були заляпані, наче в крові. Її очі наповнилися сльозами, що текли змішаними з червоною фарбою. Відчуття огиди й страху перетворилося на хвилю, яка збила її з ніг. Вона сповзла вниз по світлій стіні.

Кімната наповнилася її схлипами, що глухо відлунювали у порожньому просторі. Лєра не знала, скільки просиділа так, але дивно, що за весь цей час ніхто не прийшов сюди. Зазвичай купка дівчат фотографується в дзеркалі й годинами поправляє макіяж, а тепер - нікого. Потім вона згадала, що на дверях був напис, котрий варто було б прочитати; можливо, в цьому й була її помилка.

Лєра вперлася руками у слизьку плитку і підвелася. Її ноги тремтіли, але вона змусила себе підійти до дзеркала і знову відкрити кран, цього разу інший. Чиста вода струменіла, мов єдина рятівна нитка у цьому кошмарі.

Несподівано двері відчинилися.

- О боже, - Мирослава злякано прикрила рот рукою і кинулася до Лєри. - Що сталося?

Крізь сльози Лєра бачила, що у дверях також стоїть Юля, але, на відміну від Мирослави, і з місця не зрушила.

- Я не можу так більше...

- Усе ти можеш, - переконала її Мирослава і ввімкнула кран. - Усе нормально, треба просто вмитися, - вона взяла долоню подруги й підставила під воду, гидливо змивши з себе червону пляму.

Лєра слухняно нахилилася і почала вмиватися. Краплі стікали її обличчям, змиваючи залишки фарби та сльози. Шкіра була чистою, але волосся, обтяжене липкою рідиною, набуло відтінку іржі, ніби вона щойно повернулася з битви. Її сукня, що спочатку мала бордовий відтінок, тепер виглядала майже чорною.

- Юлю, поклич Колю! - нервово гаркнула Мирослава в бік дверей. - Або Влада. Кого знайдеш, - коли двері зачинилися, знову звернулася до Лєри. - Що сталося?

Лєра припинила спроби відмити пасмо волосся і вирівнялася.