Читати книгу - "Сатирикон-XXI (збірка)"
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сатирикон-XXI (збірка)" автора Олександр Ірванець. Жанр книги: 💛 Поезія / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Шрифт:
-
+
Інтервал:
-
+
Добавити в закладку:
Добавити
Перейти на сторінку:
такий? Якби ж то я знав. Вийду на пагорб і з-під руки Гляну назад. «Хто ти такий? Хто ти такий?» — чується знов. 1990
Історія — це шлях у невідомість. Нівроку, довгий. Вже ж не безконечний. У Людства причащається свідомість. У Людства прочищається кишечник. А зверху — Той. Взирає, визирає Крізь дрантяхмарну пневмонійну плевру, Як Людство висипає, висипає Не перед себе — позад себе перли. Так, наче все розіграно навмисно. В скоцюрбленій долоні не вмістилось Історії розірване намисто — На шворці не лишилось намистинок. І вкотре себе ловимо на мислі: Зайшли на коду наші всі прелюди. Історія — розірване намисто, Якого — не мечіте преди свині. 1.02.1990 р. 1992
Раптово усі поставали борцями. Усі з піджаків майорять прапорцями. А я — не борець, не трибун, не оратор. Дурна в мене вдача, паскудний карахтер. Не маю позиції, навіть — і пози, Отож балансую між віршів і прози. Але не пишу я в ній про патріотів, Про славне лицарство — про них і погóтів. Чи то — поготíв? Ні, здається — погóтів. Також не пишу я про гунів, про готів, Ані про манкуртів, ні про яничарів, Ані про Батурин, ані про Почаїв, Ні про Калнишевського, ні про Мазепу. Варю собі каву. Читаю газету. Ходжу до клозету. Ходжу до театру. Палю сигарети. Здебільшого — «Ватру». Оскільки ні «Кемелу», ні «Галуазу» Ніхто не пришле із Бродвею й Монмартру. Весна 1992 р. 1994
Як останній мудила, гризеш посторонки й вудила. Чим, епохо, крім СНІДу, іще ти нас нагородила? Лисочолі титани потроху дійшли до оргазму, Переплавивши власну сперму в плазму чужого маразму. Де кантуєшся ти, з ким кентуєшся, музо мізерна, Доки в твого законного мужа мармиза мажорно-музейна, І кому ти даруєш своє мізері-милосердя, Спересердя зламавши у ньому останнє осердя? Наче мати-селянка, що синові не догодила, Хоч у джинс нарядила й на танці на бальні водила. Але щось проступає, чого на словах не означить. Мати пише й співає. А діти читають і плачуть. 11.02.1994 р. 1996
(Поїзд Київ — Луцьк)
Ніби зламана сьома печать. Він ху ячить. Газети ячать. Вся міліція ловить маньяка. Два дебелі понурі менти Перевірили документи — Щось у хлопців фортуна ніяка. Притулюся плечем до вікна. Подрімаю. Та що за мана? — Озирнуся на тінь,
Історія — це шлях у невідомість. Нівроку, довгий. Вже ж не безконечний. У Людства причащається свідомість. У Людства прочищається кишечник. А зверху — Той. Взирає, визирає Крізь дрантяхмарну пневмонійну плевру, Як Людство висипає, висипає Не перед себе — позад себе перли. Так, наче все розіграно навмисно. В скоцюрбленій долоні не вмістилось Історії розірване намисто — На шворці не лишилось намистинок. І вкотре себе ловимо на мислі: Зайшли на коду наші всі прелюди. Історія — розірване намисто, Якого — не мечіте преди свині. 1.02.1990 р. 1992
Раптово усі поставали борцями. Усі з піджаків майорять прапорцями. А я — не борець, не трибун, не оратор. Дурна в мене вдача, паскудний карахтер. Не маю позиції, навіть — і пози, Отож балансую між віршів і прози. Але не пишу я в ній про патріотів, Про славне лицарство — про них і погóтів. Чи то — поготíв? Ні, здається — погóтів. Також не пишу я про гунів, про готів, Ані про манкуртів, ні про яничарів, Ані про Батурин, ані про Почаїв, Ні про Калнишевського, ні про Мазепу. Варю собі каву. Читаю газету. Ходжу до клозету. Ходжу до театру. Палю сигарети. Здебільшого — «Ватру». Оскільки ні «Кемелу», ні «Галуазу» Ніхто не пришле із Бродвею й Монмартру. Весна 1992 р. 1994
Як останній мудила, гризеш посторонки й вудила. Чим, епохо, крім СНІДу, іще ти нас нагородила? Лисочолі титани потроху дійшли до оргазму, Переплавивши власну сперму в плазму чужого маразму. Де кантуєшся ти, з ким кентуєшся, музо мізерна, Доки в твого законного мужа мармиза мажорно-музейна, І кому ти даруєш своє мізері-милосердя, Спересердя зламавши у ньому останнє осердя? Наче мати-селянка, що синові не догодила, Хоч у джинс нарядила й на танці на бальні водила. Але щось проступає, чого на словах не означить. Мати пише й співає. А діти читають і плачуть. 11.02.1994 р. 1996
(Поїзд Київ — Луцьк)
Ніби зламана сьома печать. Він ху ячить. Газети ячать. Вся міліція ловить маньяка. Два дебелі понурі менти Перевірили документи — Щось у хлопців фортуна ніяка. Притулюся плечем до вікна. Подрімаю. Та що за мана? — Озирнуся на тінь,
Перейти на сторінку:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сатирикон-XXI (збірка)», після закриття браузера.
Подібні книжки до книжки «Сатирикон-XXI (збірка)» жанру - 💛 Поезія / 💙 Сучасна проза:
Коментарі та відгуки (0) до книги "Сатирикон-XXI (збірка)"