Читати книгу - "Фінансист, Теодор Драйзер"

— Підсудні, встати! — наказав він.

Підсудних, включаючи Ковпервуда й колишнього міського скарбника, було шестеро. Двоє з них були зломщики, яких спіймали на місці злочину під час нічної облави.

Ще один із заарештованих — молодий чоловік двадцяти шести років — був усього-на-всього конокрадом, якого звинуватили в тому, що той вкрав у продавця овочів коня і продав його. І, нарешті, останній — довготелесий, не­зграбний, безграмотний і дурнуватий негр, який, проходячи повз склад дрів, забрав непотрібний шматок свинцевої труби з наміром продати знахідку або виміняти її на склянку віскі. Його справу, власне, не повинні були розглядати в цій інстанції. Проте, коли сторож дров’яного складу затримав його, він відмовився визнати себе винним, не розуміючи навіть, що, власне, від нього хочуть, і справу передали до суду. Згодом він передумав, зізнався й тепер повинен був постати перед суддею Пейдерсоном, щоб почути обвинувальний вирок або ж вийти на свободу, оскільки дільничний суд передав його справу для слухання у вищій інстанції. Усю цю інформацію Ковпервуду повідомив Едді Сандерс, який узяв на себе роль провідника і наставника.

Зала суду була переповнена. Ковпервуд відчув себе приниженим, коли йому довелося разом із іншими заарештованими пройти бічним проходом. Слідом за ним ішов Стінер — добре одягнений, але розгублений, приголомшений, хворий і пригнічений.

Першим за списком був негр, Чарльз Аккермен.

— Ваша честь, — поспішив пояснити судді помічник окружного прокурора, — цей чоловік перед дільничним судом відмовився визнати себе винним: чи то був п’яний, чи то зробив це з іншої причини. А оскільки скаржник не захотів зняти звинувачення, дільничний суд змушений був передати підсудного сюди. Однак потім підсудний передумав і перед окружним прокурором визнав свою провину. Нам мимоволі довелося обтяжити вас цією справою.

Суддя Пейдерсон глузливо глянув на негра, якого, утім, анітрохи не збентежив цей погляд: він продовжував стояти, зручно обіпершись на бар’єр, за яким підсудні зазвичай стоять струнко і тремтять від страху. Він уже й раніше обвинувачувався за пияцтво, бійки, але, тим не менше, залишився наївним і простодушним.

— Ну, Аккермене, — суворо запитав суддя, — ви вкрали шматок свинцевої труби вартістю, як тут вказано, чотири долари та вісімдесят центів?

— Так, сер, украв, — почав негр. — Я вам розповім, пане суддя, як було. Проходжу я якось у суботу під вечір повз склад дрів (я саме тоді не мав роботи) і бачу крізь паркан — валяється шматок труби. Ну, я відшукав палицю, просунув її під паркан, підкотив цю трубу і забрав. А потім ось цей містер сторож, значить, — він виразним жестом указав на лаву, де сиділи свідки, де й сидів скаржник, на випадок, якщо суддя захоче про щось його запитати, — приходить до мене додому й обзиває мене злодієм.

— Але ж ви справді взяли цю трубу, чи не так?

— Узяв, сер, що ж тут іще говорити.

— Що ж ви з нею зробили?

— Спустив за двадцять п’ять центів.

— Ви хочете сказати, продали? — виправив суддя.

— Так, сер, продав.

— Хіба ви не знаєте, що так чинити не слід? Хіба, підсовуючи палицю під паркан і підкочуючи до себе трубу, ви не розуміли, що здійснюєте крадіжку?

— Так, сер, я знав, що це погано, — добродушно посміхаючись, відповів Аккермен. — Я, правду кажучи, не думав, що це крадіжка, але знав, що це погано. Я, звичайно, розумів, що не годиться мені її брати.

— Звісно, ви розуміли! Так, розуміли! У тому-то й біда! Ви розуміли, що це крадіжка, і все-таки вкрали. А людину, яка купила у негра вкрадену річ, не взяли під варту? — раптом запитав суддя в помічника прокурора. — Його потрібно притягти до відповідальності, бо, як скупник краденого, він заслуговує ще суворішого покарання, ніж цей негр.

— Так, сер, — відповів помічник прокурора, — його справу передали судді Йогеру.

— Добре. Значить, усе гаразд, — суворо промовив Пейдерсон. — Я особисто зараховую скупку краденого до найсерйозніших злочинів.

Потім суддя знову звернувся до Аккермена.

— Тепер слухайте, Аккермене! — продовжував він, роздратований тим, що доводиться возитися з такою дріб’язковою справою. — Я зараз вам дещо поясню, а ви будьте ласкаві слухати мене уважно. Стійте рівно! Не налягайте на бар’єр! Пам’ятайте, що ви знаходитеся в суді!

Аккермен, поклавши обидва лікті на бар’єр, стояв так, неначе невимушено розмовляв із приятелем по той бік паркану, біля свого будинку. Почувши окрик судді, він, утім, поквапився випростатися, зберігаючи на обличчі простодушний і винуватий вираз.

— Постарайтеся зрозуміти те, що я вам скажу. Укравши шматок свинцевої труби, ви вчинили злочин. Ви мене чуєте? І я міг би суворо покарати вас за це! Майте на увазі, що закон дає мені право посадити вас на рік до виправної в’язниці. Чи розумієте ви, що це означає рік каторжної роботи за крадіжку шматка труби? Отже, якщо ви здатні міркувати, гарненько вслухайтеся в мої слова. Я не стану зараз же відправляти вас до в’язниці. Я трохи зачекаю, хоча вирок буде таким: рік у виправній в’язниці. Цілий рік!

Обличчя Аккермена посіріло. Він облизав пересохлі губи.

— Однак вирок не буде зараз приведений у виконання. Він висітиме над вами. І якщо вас знову впіймають під час зазіхання на чужу власність, ви отримаєте покарання й за той злочин, і за цей. Ви мене зрозуміли? Зрозуміли, що це означає? Відповідайте! Ви зрозуміли?

— Так, сер! Зрозумів, сер! — пробурмотів негр. — Це означає, що зараз ви мене відпустите, ось що!

Хтось із публіки розреготався, і навіть сам суддя ледь стримав посмішку.

— Я вас відпускаю до першої провини! — громовим голосом вигукнув він. — Якщо вас знову зловлять на крадіжці, то зараз же приведуть сюди, і тоді ви потрапите до виправної в’язниці на рік і більше — на строк, який вам присудять. Зрозуміло? А