Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Фінансист, Теодор Драйзер 📚 - Українською

Читати книгу - "Фінансист, Теодор Драйзер"

4 207
0
30.08.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Фінансист" автора Теодор Драйзер. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 143 144 145 ... 174
Перейти на сторінку:
мною наввипередки не хоче!

— Ще чого! Дуже цікаво бігати з тобою наввипередки! — буркнув Френк-молодший. — Та якби я й захотів — ти все ’дно не вмієш.

— Не вмію, он як?! — обурилася дівчинка. — Спробуй-но мене обігнати!

— Ліліан! — застережливо зупинила її мати.

Ковпервуд посміхнувся й ласкаво погладив сина по голові.

— Нічого, Френку, ти ще виростеш дужим, — він легенько ущипнув дитину за вухо. — Лише не бійся і опануй себе.

Він не побачив у хлопчика тієї реакції, на яку розраховував. Трохи згодом місіс Ковпервуд побачила, як Френк обійняв дівчинку, притиснув її до себе й ніжно почав гладити рукою по кучерявій голівці. На мить у душі Ліліан ворухнулося щось ревниве.

— Моя дівчинка буде розумницею без мене, правда ж? — прошепотів їй Ковпервуд.

— Звичайно, тату, — весело відповіла маленька Ліліан.

— От і добре! — сказав він і, нахилившись, ніжно поцілував дівчинку. — Он які допитливі оченята…

Місіс Ковпервуд після його відходу зітхнула. «Дітям усе — мені нічого!» — подумала вона, хоча і діти досі не отримували від батька багато ласки.

Із матір’ю Ковпервуд останнім часом був таким ніжним і завбачливим, яким може бути люблячий син. Він добре усвідомлював обмеженість її інтересів і те, як вона страждала через нього, через усю родину. Він ніколи не забував, якою турботливою вона була в дитинстві, й готовий був на що завгодно, лише б позбавити її від цього страшного горя на схилі життя. Та зробленого не повернеш! Інколи нерви його були натягнуті до краю, як це завжди буває з людиною у хвилини відчаю або краху надій. Проте він пам’ятав, що повинен тримати себе в руках, не показувати, що діється в його душі, менше говорити і йти своїм шляхом — не покірливо, але впевнено назустріч тому, що чекало на нього попереду. Так і тримався Ковпервуд цього останнього ранку, очікуючи, і недаремно, що його приклад позитивно вплине на всю родину.

— Отже, мамо, — ласкаво промовив він встаючи (він не дозволив супроводжувати себе ні матері, ні дружині, ні сестрі, бо йому це ніяк не допомогло, а на них вплинуло б гнітюче), — мені час! Не журися і не занепадай духом!

Він обійняв її, а вона довго, з ніжністю і відчаєм цілувала сина.

— Іди, Френку! — ледве вимовила мати, задихаючись, і нарешті випустила його з обіймів. — Я молитимуся за тебе.

Він одразу ж відійшов від неї, тому що боявся розтягувати цю мить.

— Прощавай, Ліліан, — м’яко і приязно звернувся він до дружини. — Я, імовірно, повернуся ще через декілька днів. Мене відпустять у суд для розгляду деяких справ.

Сестрі Френк сказав:

— Прощавай, Анно. Не дозволяй їм занадто побиватися.

— Побачимося опісля, — коротко заявив він батькові та братам, а потім, як завжди підтягнутий і елегантний, швидко спустився в передпокій, де на нього чекав Стеджер, і вони разом вийшли.

Пекучий сум охопив усю родину, коли за ним зачинилися двері. Вони не розходилися ще декілька хвилин. Мати тихо плакала, у батька був такий вигляд, ніби він втратив усе на світі, але старий бадьорився та всіляко намагався тримати себе в руках. Анна вмовляла Ліліан зібратися з думками, а та, не знаючи, що й думати, на що сподіватися, намагалася передбачити майбутнє. Сонце, яке нещодавно так яскраво сяяло над їхнім будинком, сховалося за хмарами.

52

У в’язниці Ковпервуда привітно зустрів Джесперс, який зрадів, що все пройшло, як слід і його репутація залишилася незаплямованою. Оскільки в суді на порядку денному було декілька справ, вони вирішили відправитися туди не раніше десятої години. Знову з’явився Едді Сандерс, якому було доручено доставити Ковпервуда до судді Пейдерсона, а потім у виправну в’язницю. Йому ж було вручено для передачі начальнику в’язниці всі папери, які стосувалися справи.

— Вам, я вважаю, відомо, що Стінер також тут, — по секрету повідомив Стеджеру шериф Джесперс. — У нього тепер немає ні цента за душею, але я помістив його в окрему камеру. Мені не хотілося помістити таку людину в загальну.

Джесперс, вочевидь, співчував Стінеру.

— Правильно, я дуже радий за нього, — придушуючи посмішку, відповів Стеджер.

— Наскільки я розумію, містеру Ковпервуду було б неприємно зустрітися тут зі Стінером. Тому я й вжив усіх заходів, щоб уникнути цього. Джордж щойно пішов звідси з іншим моїм помічником.

— Дуже добре. Це досить завбачливо з вашого боку, — знову похвалив його Стеджер.

Шериф поводився тактовно, і Стеджер був радий за Ковпервуда. Мабуть, у Джесперса і Стінера встановилися абсолютно дружні стосунки, попри розгубленість і безгрошів’я колишнього скарбника. Ковпервуд і його супровідники пішли пішки, оскільки до суду було недалеко, і дорогою весь час говорили про дрібниці, свідомо оминаючи все серйозне.

— Усе складається не так уже й погано, — зауважив Едвард батькові. — Стеджер переконаний, що через рік або навіть раніше губернатор помилує Стінера. А тоді він неминуче повинен буде випустити і Френка.

Старий Ковпервуд безліч разів чув такі міркування, але йому не набридало слухати їх знову і знову. Ці слова заспокоювали його, як колискова немовля. Сніг, який покривав землю й цього року неначе не хотів танути, погідний день, ясний і сонячний, надія, що в суді збереться не надто багато публіки — усе це, здавалося, дуже цікавило Ковпервуда-батька і обох братів. Старий, щоб хоч трохи полегшити тягар, який тиснув його душу, навіть заговорив про горобців, що билися через хлібну скоринку, і здивувався їхній здатності переносити зимовий холод. Ковпервуд, який ішов попереду зі Стеджером і Сандерсом, розмовляв з адвокатом про судові провадження, які були пов’язані зі справами контори, і про те, що необхідно зробити в зв’язку з цим.

Коли Ковпервуд прийшов до будівлі суду, його знову відвели в ту ж маленьку вартівню, де він декілька тижнів тому очікував на вердикт присяжних.

Старий Ковпервуд із обома синами зайняли місця в залі засідань. Едді Сандерс залишився разом із довіреним йому підсудним; тут був і Стінер із іншим помічником шерифа, таким собі Вілкерсоном,

1 ... 143 144 145 ... 174
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фінансист, Теодор Драйзер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фінансист, Теодор Драйзер"