Читати книгу - "Вічне життя Смерті, Лю Цисінь"

Проведені дослідження засвідчили, що об’єкт не відбиває електромагнітних хвиль жодної довжини, у тому числі й видимого світла — його поверхня сама собою слабко світилася. Позаяк усе електромагнітне випромінювання, включно з видимим спектром хвиль, без зусиль проходило крізь аркуш, він виявився абсолютно прозорим. На знімку, зробленому з близької відстані, було видно, що крізь нього видно далекі зорі, але внаслідок слабкого білого світіння об’єкта тло космосу здавалося тьмяним — саме це можна було сприйняти за непрозору білу поверхню під час споглядання з далекої відстані. Принаймні ззовні об’єкт видавався нешкідливим.

Може, це й справді просто аркуш?

Оскільки перший дрон не мав обладнання для захоплення об’єктів, довелося відправити ще один, із роботизованою рукою та герметичним грейфером для збирання зразків. Коли грейфер наблизився до аркуша, серця членів екіпажу двох кораблів на мить зупинилися — надто сильним здалося відчуття дежавю.

Але тут сталося незрозуміле: грейфер герметично закрився навколо аркуша, й роботизована рука почала від’їжджати назад. Але якимось незрозумілим чином папірець просочився з грейфера й залишився на своєму місці. Численні спроби мали такий самий результат. Було вирішено спрямувати роботизовану руку прямо на аркуш, аби спробувати вхопити таємничий об’єкт безпосередньо нею. Оператор на борту «Одкровення» провів роботизовану руку прямо крізь папірець — обидва об’єкти залишилися неушкодженими. Роботизована рука не зазнала жодного опору, а аркушик залишився там, де був. Потім на перетин із ним направили дрон — він повільно наблизився до об’єкта, аби спробувати зіштовхнути його з місця. Щойно корпус доторкнувся до поверхні аркуша — він зник усередині дрона, але вигулькнув неушкодженим із корми, коли оператор спрямував безпілотний об’єкт убік. Під час цієї процедури система моніторингу безпілотника не зафіксувала жодної аномалії.

Екіпажі кораблів тепер остаточно пересвідчилися, що цей об’єкт дійсно не вкладається у відомі людству рамки звичайного — він, немов примара, не взаємодіє з жодними об’єктами реального світу. Аркушик нагадував невелику початкову точку відліку системи координат, яка залишається на своєму місці, попри будь-який вплив на неї.

Бай Айс вирішив на власні очі поглянути на об’єкт; Василенко наполягав на тому, що він має скласти йому компанію. Відправити одночасно обох керівників першої дослідницької групи до потенційно небезпечного об’єкта було недалекоглядним рішенням, тому їм ще 40 хвилин довелося чекати на схвалення з Центру раннього сповіщення. Командування Центру, зважаючи на наполегливі прохання Василенка та наявність дублювальної команди, неохоче пристало на пропозицію.

Вони на човнику попрямували до об’єкта. Коли величезна гравітаційна антена «Одкровення» почала віддалятися, Бай Айсу спало на думку, що вони полишили єдину опору в цілому Всесвіті. Він злякався так, що аж у п’ятах закололо.

— Ваш науковий керівник, доктор Дін Ї, мабуть, відчував те саме багато років тому, — сказав Василенко. Він видавався на диво спокійним.

Бай Айс промовчав. Він дійсно відчував, що їхні з Дін Ї долі переплелися дуже тісно: обидва рухалися назустріч незвіданому й не знали, як складуться їхні життя.

— Не переймайтеся, цього разу ми можемо покластися на інтуїцію, — Василенко поплескав Бай Айса по плечу, але той не відчув полегшення.

Човник швидко дістався до аркуша. Після того як вони обидва ще раз перевірили скафандри, Василенко відчинив люк для виходу в космос. Вони ідеально розрахували позицію човника — папірець висів менш ніж за пів метра у них над головами. Обидва уважно, дюйм за дюймом, вивчали ідеально гладку поверхню. Крізь білий клаптик вони бачили зірки, ще раз пересвідчуючись, що він прозорий, хоч і випромінює неяскраве світіння. Саме це молочне світло було причиною розмивання зірок. Дослідники залишили кабіну човника і майже вперлися носом у папірець, розглядаючи його з усіх боків. Як і показувала камера, він не мав товщини — при спогляданні збоку зникав повністю. Василенко простягнув руку до невідомого об’єкта, але її перехопив Бай Айс.

— Ти що робиш?! — запитав він суворим голосом. Несказане можна було прочитати в його погляді, кинутому крізь візор шолома: «Пригадай, як закінчив мій науковий керівник».

— Якщо це справді лист, то для передачі повідомлен­ня може знадобитися безпосередній тілесний контакт з іншою розумною істотою, — заперечив Василенко, відводячи руку Бай Айса вбік.

Василенко доторкнувся до аркушика рукавицею скафандра — рука пройшла крізь площину. Рукавиця залишилася цілою, а Василенко не отримав жодної інформації за допомогою телепатії чи іншого способу передачі даних. Він ізнову просунув рукавицю крізь аркушик, цього разу затримавши руку, дозволивши крихітній білій площині розділити його долоню на дві частини, — все ще жодних відчуттів. Частина папірця, що торкалася долоні, окреслювала контурну лінію її поперечного перерізу: вочевидь, таємничий предмет не пошкодився, пройшовши цілим крізь його тіло. Василенко забрав руку назад, залишивши папірець висіти у первісному положенні, — або, якщо точніше, продовжувати рухатися до Сонячної системи зі швидкістю 200 кілометрів на секунду.

Бай Айс також доторкнувся до папірця рукою, проте швидко відсмикнув її назад.

— Це, здається, проєкція іншого Всесвіту, яка не має нічого спільного з нашим світом.

Василенко мав турботи практичнішого штибу.

— Якщо нічого у світі не може вплинути на цей об’єкт, то ми не зможемо доставити його на борт для подальшого вивчення.

Бай Айс у відповідь розсміявся.

— Із цим не буде жодних проблем. Забули прислів’я наших часів: «Якщо гора не йде до Магомета, то Магомет прийде до гори»?

Як наслідок, «Одкровення» повільно наблизилося до аркуша, доторкнулося корпусом до невідомого об’єкта, дозволивши йому проникнути всередину корабля. Далі екіпаж повільними рухами відцентрував положення папірця таким чином, щоб він опинився у дослідницькій лабораторії корабля. Єдиним недоліком було те, що за потреби перемістити аркушик під час досліджень доводилося рухати сам корабель. За звичних умов подібні маневри з міліметровою точністю були б неможливими, але «Одкровення» проєктувалось як космічний корабель для вивчення небесних тіл невеликого розміру в поясі Койпера, а тому мало покращену систему позиціонування. До того ж і сама гравітацій­на антена була обладнана 12 додатковими рушіями для високоточної просторової орієнтації. Після того як бортові системи прописали потрібні алгоритми, переміщення корабля навколо аркуша не забирало багато часу й відбувалося з потрібною точністю. Якщо світ не здатен вплинути на папірець, то світові доведеться обертатися навколо нього.

Склалася дивовижна ситуація: аркушик перебував безпосередньо в центрі «Одкровення», але не утворював із кораблем динамічної системи. Вони просто одночасно, з однаковою швидкістю та в одній точці простору рухалися до Сонячної системи.

Після потрапляння у внутрішні відсіки корабля й підвищення яскравості навколишнього освітлення прозорість аркушика стала помітнішою — крізь нього вже без спотворень можна було роздивитися задній фон. Зараз він більше нагадував не папірець, а шматочок прозорої плівки, який демонстрував свою присутність лише слабким світінням. Проте всі за звичкою продовжували називати його папірцем. Якщо ж світло довкола ставало занадто яскравим, то аркушик розчинявся у повітрі, й дослідникам довелося приглушувати освітлення в лабораторії, аби не втрачати його з поля зору.

Перше, що спробувала визначити дослідницька група, — встановити масу аркушика. Єдиним дієвим способом зробити це було виміряти силу тяжіння, яку продукує об’єкт. Проте гравіметр, навіть при калібруванні на найчутливіший рівень