Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Трістрам Шенді 📚 - Українською

Читати книгу - "Трістрам Шенді"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Трістрам Шенді" автора Лоренс Стерн. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 145 146 147 ... 176
Перейти на сторінку:
та страхітливими вимогами, від яких відразу ж згорнулося б молоко, на якому замішана була речовина дядька Тобі, – ні, то було око, повне привітності – поступливе – балакуче – не таке, як труби поганого органа, грубим тоном, властивим багатьом очам, до яких я звертаюсь, – але м’яким шепотом – схожим на останню тиху розмову вмираючого святого. – «Як можете ви жити так незатишно, капітане Шенді, наодинці, без подруги, на груди якої ви б схиляли голову – або якій би довіряли свої турботи?»

То було око —

– Але якщо я скажу ще хоч слово, я сам у нього закохаюся.

Воно погубило дядька Тобі.

Розділ XXVІ

Ніщо не показує характерів мого батька і дядька Тобі в такому цікавому світлі, як їх різна поведінка в одному і тому ж випадку, – я не називаю любові нещастям, позаяк переконаний, що вона завжди слугує для блага людського серця. – Великий Боже! що ж вона мала зробити з серцем дядька Тобі, коли він і без неї був уособленням доброти!

Мій батько, як це видно з багатьох паперів, що залишилися після нього, був до одруження дуже схильний до любовної пристрасті – але внаслідок властивого його натурі комічного нетерпіння, дещо кислуватої властивості, він ніколи їй не підкорявся по-християнськи, а плювався, пирхав, шумів, брикався, робився сущим бісом і писав проти переможних очей найїдкіші філіппіки, які коли-небудь було писано. – Одну з них, віршовану, спрямовано проти чийогось ока, яке протягом двох чи трьох ночей уряд не давало йому спокою. У першому пориві обурення проти нього він починає так:

Ну, око, й шкоди ж наробило ти – Не менш, ніж турки, нехристи, жиди![393]

Словом, поки тривав припадок, батько тільки й робив, що лаявся, лихословив, сипав прокляттями – проте не з такою методичністю, як Ернульф, – він був занадто гарячий; і без Ернульфової політичності – бо батько хоча і проклинав направо і наліво з найнетерпимішою пристрасністю все на світі, що так чи інакше сприяло і допомагало його любові, – проте ніколи не завершував розділу своїх проклять інакше, як лайнувши й себе на додачу, як одного з найзапекліших дурнів і хлюстів, – говорив він, – яких тільки світ зроджував.

Дядько Тобі, навпаки, прийняв те, що сталось, мов ягня, – сидів смирно і давав отруті розлитись у своїх жилах без усякого опору – при найсильніших загостреннях болю у своїй рані (як і в той час, коли його мучила рана в паху) він жодного разу не кинув жодного дратівливого чи невдоволеного слова – він не хулив ні себе, ні землі – не думав і не говорив погано ні про кого й ні в якому відношенні; самотньо та задумливо сидів він зі своєю люлькою – дивився на свою кульгаву ногу – та випускаючи часом сумне охохо! звуки якого, змішуючись із тютюновим димом, не турбували нікого на світі.

Повторюю – він сприйняв те, що сталося, мов ягня.

Спочатку він, щоправда, припустився з цього приводу помилки; бо того самого ранку він їздив із моїм батьком рятувати красивий гай, який декан і капітул розпорядилися зрубати на користь жебраків,[394] тоді як названий гай, добре видний із будинку дядька Тобі, робив йому неоцінимі послуги при описі битви під Віннендалем,[395] – і від занадто великої рисі (дядько квапився врятувати гай) – на незручному сідлі – нікудишнього коня і т. д. і т. д. – сталося те, що під шкіру нижньої частини тулуба дядька Тобі стала проникати серозна частина крові – перші скупчення якої дядько Тобі (що не мав іще ніякого досвіду в любові) сприйняв за складову частину своєї пристрасті. – Але коли пухир, натертий сідлом, лопнув – а внутрішній залишився, – дядько Тобі відразу зрозумів, що рана його не нашкірна – а пройшла в саме серце.

Розділ XXVІІ

Люди соромляться бути доброчесними. – Дядько Тобі мало знав людей; тому, відчувши себе закоханим у місіс Водмен, він зовсім не думав, що з цього треба робити більше таємниці, ніж, наприклад, у тому випадку, якби місіс Водмен порізала йому палець зазубленим ножем. Але хоч би навіть дядько Тобі думав інакше – однаково, він настільки звик бачити в Трімі відданого друга і знаходив щодня стільки нових доказів його відданості – що не міг би змінити свого ставлення до нього і не оповістити його про те, що сталося.

– Я закоханий, капрале! – сказав дядько Тобі.

Розділ XXVІІІ

– Закохані! – вигукнув Трім, – ваша милість були ще зовсім здорові позавчора, коли я розповідав вашій милості історію про короля богемського. – Богемського! – мовив дядько Тобі – й замислився. – Що сталося з цією історією, Тріме?

– Вона у нас якось загубилася, з дозволу вашої милості, – але ваша милість були тоді так само далекі від любові, як ось я. – Це сталося зараз же після того, як ти пішов із тачкою, – з місіс Водмен, – мовив дядько Тобі. – Вона мені загнала кулю ось сюди, – додав дядько Тобі – показуючи пальцем на груди. —

– Вона так само не може витримати облогу, з дозволу вашої милості, як не може літати, – вигукнув капрал. —

– Але оскільки ми сусіди, Тріме, – найкраще, на мою думку, спочатку чемним чином її завідомити, – сказав дядько Тобі.

– Якби мені вистачило сміливості, – сказав капрал, – не погодитися з вашою милістю…

– Навіщо ж тоді я розмовляю з тобою, Тріме? – м’яко зауважив дядько Тобі. —

– Так я б насамперед, з дозволу вашої милості, сам повів на неї нищівну атаку – і вже потім заговорив чемно – адже якщо вона наперед що-небудь знає про те, що ваша милість закохані… – Спаси Боже! – вигукнув дядько Тобі, – вона зараз знає про це не більше, Тріме, – ніж дитя, що не народилося. —

Золоті серця! —

Місіс Водмен уже двадцять чотири години тому найґрунтовнішим чином розповіла про те, що сталося місіс Бригітті – і саме зараз тримала з нею раду з нагоди легких побоювань відносно результату справи, які Диявол, що ніколи не спить де-небудь у канаві, заронив їй у голову, – не давши їй доспівати й до половини подячне славослів’я. —

– Я страшенно боюся, – сказала вдова Водмен, – що якщо я вийду за нього заміж, Бригітто, – бідолашний капітан не насолоджуватиметься здоров’ям через свою страшну рану в паху. —

– Можливо, мадам, вона не така вже велика, – заперечила Бригітта, – як ви побоюєтесь, – і крім того, я гадаю, – додала Бригітта, – що вона засохла. —

– Я

1 ... 145 146 147 ... 176
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Трістрам Шенді», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Трістрам Шенді"