Читати книгу - "Трістрам Шенді"

– Ми всі дізнаємося достеменно не пізніше як через десять днів, – відповіла місіс Бригітта: – адже поки капітан залицятиметься до вас – я впевнена, містер Трім волочитиметься за мною – і я дозволю йому все, чого він побажає, – додала Бригітта, – аби все у нього вивідати. —

Заходів було вжито негайно – дядько Тобі й капрал, зі свого боку, продовжували приготування.

– Отже, – мовив капрал, взявшись під бік лівою рукою, а правою зробивши розмах, що обіцяв успіх – ніяк не менше, – якщо ваша милість дозволить мені викласти план нашої атаки…

– Ти мене добряче втішиш, Тріме, – сказав дядько Тобі, – і позаяк я передбачаю, що ти будеш у цій атаці моїм ад’ютантом, ось тобі для початку крона, капрале, щоб сприснути свій офіцерський патент.

– Отже, з дозволу вашої милості, – сказав капрал (спершу подякувавши поклоном за офіцерський патент), – ми насамперед дістанемо з великої похідної скрині шиті мундири вашої милості, щоб гарненько їх провітрити й переставити рукави на блакитному із золотом – крім того, я заново зав’ю вашу білу перуку рамільї – та пошлю за кравцем, щоб він вивернув тонкі ясно-червоні штани вашої милості. —

– Я б вважав за краще надіти червоні плисові, – зауважив дядько Тобі. – Вони погано сидять на вас, – сказав капрал.

Розділ XXІX

– Тобі треба буде трохи почистити крейдою мою шпагу. – Вона тільки заважатиме вашій милості, – заперечив Трім.

Розділ XXX

– Зате ми виправимо пару бритв вашої милості – і я підновлю свою шапку монтеро та надіну полковий мундир бідолахи лейтенанта Лефевра, який ваша милість звеліли мені носити на згадку про нього, – і як тільки ваша милість чисто поголитеся – та надінете чисту сорочку і блакитний із золотом або тонкий ясно-червоний мундир – іноді один, іноді другий – і все буде готове для атаки, – ми сміливо підемо на приступ, наче проти бастіону, і в той же час, як ваша милість зав’яже бій із місіс Водмен у вітальні, на правому фланзі, – я атакую місіс Бригітту в кухні, на лівому фланзі; коли ж ми захопимо цей прохід, ручаюся, – сказав капрал, клацнувши пальцями над головою, – що перемога буде наша.

– Хотілося б мені вийти з честю з цієї справи, – сказав дядько Тобі, – але присягаюся, капрале, я вважав би за краще підійти до самого краю ворожої траншеї.

– Жінка – це зовсім інша річ, – сказав капрал.

– Так, я гадаю, – мовив дядько Тобі.

Розділ XXXІ

– Якщо яка-небудь із словесних вихваток мого батька здатна була розсердити дядька Тобі в період його закоханості, так це зазвичай перекручене вживання однієї фрази Іларіона-пустельника, який, оповідаючи про своє утримування, про свої пильнування, бичування й інші допоміжні засоби своєї релігії, – говорив (із дещо більшим базіканням, ніж личило пустельникові), що він вживає ці засоби з метою відучити свого осла (маючи на увазі своє тіло) ставати дибки.

Батько був у захваті від цього вислову; він не лише лаконічно виражав – але ще і гудив бажання і похоті нашої нижчої частини; протягом багатьох років життя мого батька він був улюбленим його висловом – він ніколи не вживав слова пристрасть – постійно замінюючи його словом осел. – Таким чином, із повним правом можна сказати, що весь цей час він провів на кістках або на спині свого або чужого осла.

Тут я мушу звернути вашу увагу на різницю між

ослом мого батька

і моїм коником – аби ви їх ретельно відособляли у вашій свідомості, коли про них заходить мова.

Адже мій коник, якщо ви ще пам’ятаєте його, тварина абсолютно безневинна; у нього навряд чи знайдеться хоч одна осляча волосина або хоч одна осляча риса. – Це жвавий коник, що відносить нас геть від дійсності, – чудасія, метелик, картина, нісенітниця – облоги дядька Тобі – словом, усе, на що ми стараємося сісти верхи, щоб поскакати від життєвих турбот і негараздів. – Він найкорисніша у світі тварина – і я зовсім не бачу, як люди могли б без нього обходитися. —

– Але осел мого батька – заради Бога, не сідайте – не сідайте – не сідайте – (я тричі повторив, чи не так?) – не сідайте на нього – це тварина хтива – і лихо людині, яка не перешкоджає йому ставати дибки.

Розділ XXXІІ

– Ну, дорогий Тобі, – сказав батько, побачивши його вперше після того, як дядько закохався, – як почувається ваш Осел?

Дядько Тобі більше думав про те місце, де у нього схопився пухир, аніж про метафору Іларіона, – а оскільки думки (як ви знаєте), що обсідають нас, мають таку ж велику владу над звуками слів, як і над формою предметів, то йому здалося, ніби батько, що не дуже церемонився відносно вибору слів, запитав про стан хворого місця, назвавши його цим ім’ям; тому, незважаючи на присутність у кімнаті моєї матері, лікаря Слопа і містера Йорика, він вирішив, що найчемніше буде вжити слово, мовлене батьком. Коли людина поставлена перед альтернативою зробити ту чи іншу неблагопристойність, то хоч яку б із них вона зробила, люди – за моїми спостереженнями – завжди її осудять – тому я ніскільки не буду здивований, якщо вони засудять дядька Тобі.

– Моєму Ослові, – відповів дядько Тобі, – набагато краще, брате Шенді. – Батько покладав великі надії на свого Осла при цій атаці й неодмінно відновив би її, якби розкотистий сміх лікаря Слопа – і вигук, що вирвався у моєї матері: – О боже! – не прогнали його Осла з поля битви – після чого сміх зробився загальним – так що протягом деякого часу не могло бути й мови про те, щоб повести його знову в атаку. —

Тому розмова тривала без нього.

– Усі говорять, – сказала моя мати, – ви закохані, братику Тобі, – і ми сподіваємося, що це правда.

– Мені здається, сестричко, – відповів дядько Тобі, – я закоханий стільки ж, як усяка людина буває закохана. – Гм! – мовив батько. – Коли ж ви в цьому переконалися? – запитала матінка. —

– Коли лопнув мій пухир, – відповів дядько Тобі.

Відповідь дядька Тобі розвеселила батька – і він повів атаку спішившись.

Глава XXXІІІ

– Стародавні, братик Тобі, – сказав батько, – одностайно визнають, що є два різко відмінні між собою види любові, залежно від того, який уражений нею