Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко 📚 - Українською

Читати книгу - "З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко"

50
0
07.07.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "З часів неволі. Сосновка-7" автора Левко Григорович Лук'яненко. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 145 146 147 ... 165
Перейти на сторінку:
наближаючись до нас. — Ви чого не на роботі?

— Вийшли перекурити, вже йдемо, — виправдовувалися ми, встаючи. Повернулися від мента й пішли в бік цеху. Мент також повернувся і собі пішов далі обходити робочу зону вздовж внутрішньої загорожі з колючого дроту.

Олекса Тихий: “Левку, ти чув тост: “Хай живе москаль на Україні!”

Навесні 1962 року у сьому зону привезли з одинадцятої зони, що у Явасі, Олексу Тихого. Познайомився я з ним вельми просто: він підійшов до мене, спитав моє прізвище і, пересвідчившись, що я і є Лук’яненко, простягнув мені руку для привітання. Це було у робочій зоні. За кілька хвилин ми вже знали, що обоє східняки, одного року народження, вчилися у Московському університеті та інші дрібниці біографії. Перейшли на “ти” і домовилися зустрінутися у житловій зоні після праці.

— Левку, коли ти переїхав з Москви у галицький сільський район, тобі не впала в очі різниця в скованості людей через страх?

— Як не впала? Навіть зразу і то дуже. Від 1953 до 1958 року я жив у Москві. Демократизаторський XIX з’їзд КПРС 1956 року спостерігав зблизька і переживав вельми активно. 1958 року повернувся Україну.

У Києві бував зі службових обов’язків та інших потреб. Надзвичайно яскраво виявляється така річ: у Москві часто гостро критикують місцеві порядки і владу загалом. У Києві критикують місцеві порядки і вельми рідко відважуються критикувати владу. У Львові критикують у вузькому колі, а в сільському райцентрі загалом критика можлива тільки за межами офіційних установ. Те, що дозволено в Москві, не дозволено в Києві, те, що дозволено в Києві, не дозволено у Львові, і те, що дозволено у Львові, не дозволено у райцентрах. Отже, демократичний подув за два роки зовсім не дійшов з Москви до глибин народу. У київських колах інтелігенції, особливо серед письменників, наче чекали відлиги.

— Комуністична система, — продовжив Тихий, — не може існувати в умовах демократії, і вона поступово повертається до своїх звичних диктаторських методів.

— Кого заарештували за слово до 1958 року і кого після, ти тут, Олексо, у концтаборах знаєш краще за мене. А указ 15.05.1961 року загалом безпрецедентний у світовій юридичній практиці — він закону, що посилює кару, надав зворотної чинности. Звісна річ, режим Хрущова — це не режим Сталіна, проте ці режими — варіянти одного й того ж типу диктаторської тоталітарної держави.

— Левку, як міняються настрої людей?

— Зростає розуміння того, що у державі діється щось не те, що мало б, але немає розуміння, як вийти з цього, не такого, як потрібно, становища.

У Західній Україні поширені смутні надії на якийсь зовнішній закордонний чинник. Може, Америка почне війну проти Москви… На сході цього немає і там не знають, чого чекати. Хочуть, щоб настали зміни або від якогось державного заколоту, а може, прийде, нарешті, той керівник держави, який потрібен.

У Західній Україні народ дихає прагненням до самостійности. І коли б вибухнула війна Совітського Союзу з Заходом, то всі готові піти до перших-ліпших національних військових формувань. З Москвою залишилась би малюсінька верства теперішніх секретарів райкомів, приїжджих москалів та інших перевертнів, різних чекістів. Початок такого руху люди пов’язують із Заходом, а не з власною ініціятивою.

— Левку, ти чув тост “Хай живе москаль на Україні!” в сенсі “Хай би він здох на Україні!” Позаяк мають на увазі другий зміст, а вимовляють зовсім безгрішну першу фразу, то виголошують її гучно, завзято, під загальне схвалення і радісний сміх. Тост став своєрідним паролем, усім сподобався і розійшовся з блискавичною швидкістю від Дону і до Збруча.

— Я чув цей тост на Хмельниччині.

— Знаєш, Олексо, які я проробляв експерименти на Київщині і Вінниччині. Увечері просився у шофера до кузова вантажного авта, яке везло селян, щоб підвіз мене до якогось місця. Залазив у кузов і затівав розмову про те, як би було добре, коли б Україна була самостійна. Іноді виникала загальна дискусія, частіше люди відмовчувалися, і тоді я переходив до прямої агітації і закликів. Провівши так з людьми добру годину, я зупиняв авто біля якоїсь польової дороги, зіскакував і зникав у темряві. Цікаво: ніхто ніколи не протестував. Люди явно були прихильні до ідеї самостійности.

Другий експеремент був такий: їдучи в поїзді чи в автобусі, я затівав з сусідом розмову про красу української природи, про багатства землі, поклади корисних копалин, потім говорив про те, куди йдуть ці багатства, пояснював, хто розпоряджається нашими національними багатствами і закінчував зітханням: як було б добре, коли б народ сам розпоряджався усім цим добром і своїм життям! Тут не було заклику. Тут самостійницька думка сформульована у вигляді мрії. Але вся попередня розповідь логічно приводила слухача саме до потрібної думки.

— Коли ти проводив ці експерименти?

— Приблизно 1954–1955 років.

— 1957 року я проходив юридичну практику на Хмельниччині, — пригадав я. — Там на весіллях, вечорницях співають таких чудових пісень! Саме там я вперше почув і навчився співати цю пісню:

А вже років двісті

Як козак у неволі.

Понад Дніпром ходить,

Викликає долю:

Гей, гей, доле, вийди із води

Визволь мене, серденько, із біди!

А доля козакові відповідає:

Ой рада б я вийти,

Так сама в неволі,

Гей, гей у неволі у ярмі

Під московським караулом

У тюрмі.

Уявляєш: весілля, душ 60–70, всі трохи напідпитку, стали на подвір’ї великим колом і на все горло завзято, злагоджено і дружно горлають на весь куток села:

Під московським караулом

У тюрмі.

Важко передати піднесення. Я захлинався від радости і горлав на всю силу своїх легенів, щоб пісню було чути якнайдалі. А потім директор Городоцького плодорозсадника заводив:

Гей хлопці-молодці, сідайте на коні,

Черпніть для охоти вина.

До боку шаблюки, у руки повіддя,

На ноги сталеві стремена

Приспів:

Гей хлопці-молодці, сідайте на коні,

А ви, отамани, вперед!

Здобудемо Київ — то наша столиця,

А ми — український народ!

Цей акорд підхоплює душу, несе в небеса, поєднує з духом козацьких пращурів і розсипається по всій українській землі потужним патріотичним закликом… Якщо

1 ... 145 146 147 ... 165
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко"