Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко 📚 - Українською

Читати книгу - "З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко"

50
0
07.07.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "З часів неволі. Сосновка-7" автора Левко Григорович Лук'яненко. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 144 145 146 ... 165
Перейти на сторінку:
край Литвиновій затії.

— Та як же я міг інакше!

— Ти не знаєш, де тепер працює Кравчук?

— Он у тому цеху № 2 обстругує ніжки до табуреток.

— Ходімо туди, відірвемо його від верстата.

— Іди, Левку, а я піду в третій цех до Гната. Маю з ним щось побалакати.

Ми розійшлися.

Дещо про різницю між бандерівцями і мельниківцями

Я знайшов Кравчука. Він саме складав обстругані ніжки для стільців на вагонку. Потім відвіз їх до складального цеху, і ми вийшли з цеху на подвір’я.

— Степане, ти обіцяв докладніше розповісти мені про Кащука.

— Ходімо он у ті стоси дерев’яних брусів і деталей. Сховаємося, щоб менти не бачили, і побалакаємо.

— Ходімо. Ти казав, що він єдиний на всю зону мельниківець.

— Вся повстанська війна пішла під прапор Бандери, і, як я тобі вже казав, всі ми тут бандерівці.

Одне слово, коли Степан Кравчук створював у совітській армії в Середній Азії підпільну групу, то ще не знав різниці між мельниківцями й бандерівцями. Багато у концтаборі таких, які боролися за незалежну Україну і не думали, що колись будуть названі бандерівцями. Різниця між бандерівцями й мельниківцями мала значення в 1940–1941 роках, а пізніше вона зникла.

Мельник і його послідовники в ОУН вважали, що самим Україну не звільнити і треба домовлятися з німцями про співпрацю.

Бандера і його послідовники в ОУН були за те, щоб покладатися на власні сили. Кащук, з яким Степан обіцяв познайомити мене, вважав, що мельниківці були за віком старші й досвідченіші і вони бачили — власних сил не вистачить. Не дуже вони довіряли німцям, але вважали за необхідне пробувати з ними домовлятися, щоб ті визнали ОУН за сторону у війні проти Москви і потім гарантували автономію Україні. 1940 і 1941 року в німецькому вищому керівництві не було одностайної думки щодо українського націоналістичного руху. Начальник генштабу Браухич, генерал Лемніцер, а ще ідеолог нацизму — один прибалтійський німець були за те, щоб українців прийняти за союзників у війні і потім Україні надати повну незалежність. Еріх Кох, Борман були проти, а Гітлер мовчав.

Коли війна почалася, все ще не ясно було, куди схилиться Гітлер. Саме це й роз’єднувало українські національні сили. Як відомо, у квітні 1940 року у Кракові на об’єднаній конференції українських партій був створений тимчасовий революційний уряд на чолі з Ярославом Стецьком. Коли німці захопили Львів, керівництво українських сил вирішило проголосувати за відновлення української державности. Окрім пропагандивного, цей акт мав чисто тактичне значення — він мав виявити справжні наміри Німеччини як держави щодо України і тим самим покласти край коливанням і роздвоєності в самому керівництві українських сил. У час проголошення відновлення української держави оприлюднили склад тимчасового уряду (що його створили були 1940 року в Кракові) і почали створювати свою поліцію і збройну самооборону.

Через два тижні німці вчинили розгром: заарештували понад 200 керівних українських діячів і запроторили їх до концтабору в Заксенхаузен, багатьох розстріляли. Це була відповідь на українські самостійницькі домагання.

Минуло з півроку, заки ОУН в умовах підпілля поновили свої структури і зв’язки. Оновлений Провід ОУН у квітні 1942 року видав директиву, якою німців кваліфікував за таких же ворогів, як і москалів, і закликав до нещадної боротьби як проти одних, так і супроти інших. Сумніви в середовищі мельниківців розвіялися, і вони перейшли до бандерівців. Мельник із невеликою групою залишився в Чехії, так в Україні мельниківців майже не стало.

Коли почала створюватися Українська народно-революційна армія (УНРА), а з 1942 року — й УПА, то окремі сотні мельниківців були успішно, тобто мирно, підпорядковані бандерівському керівництву ОУН.

— На жаль, і бандерівці не здобули самостійности України. Отже, виникає запитання: чи варто було воювати? Коли б не воювали проти німців, німці б не знищили силу-силенну щирих патріотів. Коли б не продовжили боротьбу і не воювали проти москалів, може б, не загинули б мільйони українців? — скрушно знизав плечима оповідач.

— Далебі, варто було воювати! У 1932–1933 роках українці не воювали проти москалів, а ті заморили голодом мільйонів сім українців, отже мир з нашого боку не робить москалів людьми іншими.

— Кащук отримав 25 років за участь у боївці, поводить себе чесно і жодних вихилясів перед комуністами не робить. Він зовсім не демонструє своє мельниківство і, наскільки я знаю, в нього все менше й менше аргументів на захист мельниківської лінії. Можна сказати, що ми збоку це пам’ятаємо і йому вряди-годи нагадуємо. Він не заперечує, що був мельниківцем, але не доводить, що тепер ним є.

— Може, в чоловіка догматична прив’язаність до колишнього гасла?

— Ото коли з ним говоритимеш, то й спитай.

— Але за кордоном вони й тепер є.

— Старші люди часом зовсім не розуміють ентузіязму молодих, а вся бандерівщина, що складалася з молодшого покоління, відбулася не з розрахунків, а з волі до боротьби.

Донцовське “хочу”, “волію”, “здійсню” — ось філософія цілого цього молодшого покоління.

— На цій основі в післявоєнній Франції розквітнула буйним цвітом філософія екзистенціялізму, суть якого у твердженні, що інстинкт національного самозбереження, національного існування, екзистенції в критичні моменти для нації штовхає найбільш чутливих членів нації до “нерозважливої тверезим розумом необґрунтованої” боротьби. З огляду на вищі закономірності історії людства така боротьба і необхідна, і виправдана.

— А ти, Левку, починаючи боротьбу, хіба надіявся, що доможешся незалежности?

— Ні, було розуміння, що боротися потрібно. Несправедливо, що Україна не самостійна. І цю несправедливість необхідно виправити.

— А ти не думаєш, що дуже багато на себе брав?

— Степане, я міг би це саме питання тобі поставити: що за фантазія створювати далеко від України, в Середній Азії у совітському війську українську націоналістичну організацію!

Отже, не брав я, як і ти, на себе багато. Я знав, що колись давно мої предки йшли в козаки і боролися за Україну. Потім на початку XX сторіччя діди й батьки боролися, потім в середині сторіччя батьки боролися, потім моє, наше з тобою покоління виросло і так само мусило боротися. Роздуми про кращі методи боротьби з бігом часу, з досвідом, стають обґрунтованішими, а починав я з жагучого бажання вступити в боротьбу, підхопити естафету бандерівців і пронести вперед, скільки Бог дасть, до тої риски на хронологічній смузі розвитку історії, на якій чітко, яскраво великими літерами самим Богом написано “НЕЗАЛЕЖНІСТЬ”.

— Ви що тут робите? — закричав старшина,

1 ... 144 145 146 ... 165
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко"